Мой город один из самых красивых городов россии. он дружелюбный и всегда принимает у себя гостей с огромной радостью.город делиться на две части: одна часть является старым городом, а вторая новый. больше всего мне нравится старый город. там много уютных улочек, гуляя по ним, кажется, что переносишься в прошлое. здесь можно спокойно пройтись, насладиться красотой. особенно здорово гулять здесь тихим, весенним вечером, ощущая гармониюприроды и человека.новый город отличается от старого, улицы здесь большие, просторные, дома все современные. новый город наиболее оживленный, здесь каждый день много людей, кто-то спешит на работу, а кто-то с работы.в моем городе есть несколько парков, самый красивый центральный парк. здесь всегда много людей. особенно летом в парке здорово проводить свободное время, так как можно спрятаться от жаркого солнца в прохладную тень деревьев.жители моего города дружелюбные, они всегда рады гостям, и принимают их с удовольствием, они, как и я, любят свой город. здесь каждый будет чувствовать себя комфортно и уютно.
Побіля обрію дотлівало сонце, ледве проглядаючи крізь запону туману й мли, що налягали на землю без чітких обрисів, наче гуща. ...десь там, за оцими похмурими горбами простяглось Велике Ведмеже озеро; в тім краї Полярне коло застережно накреслило свій кордон по канадській Безплідній Землі. Потік, серед якого він стоїть, — це притока річки Копермайн, що тече на північ і впадає в Льодовитий океан у затоці Коронації.
З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки...
В озерце впадає струмок, вода в ньому некаламутна. Струмок поріс рогозом, але на берегах немає жодної деревини...
Ніде ані деревця, ні кущика — саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця.
Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні. Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів.
Побіля обрію дотлівало сонце, ледве проглядаючи крізь запону туману й мли, що налягали на землю без чітких обрисів, наче гуща. ...десь там, за оцими похмурими горбами простяглось Велике Ведмеже озеро; в тім краї Полярне коло застережно накреслило свій кордон по канадській Безплідній Землі. Потік, серед якого він стоїть, — це притока річки Копермайн, що тече на північ і впадає в Льодовитий океан у затоці Коронації.
З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки...
В озерце впадає струмок, вода в ньому некаламутна. Струмок поріс рогозом, але на берегах немає жодної деревини...
Ніде ані деревця, ні кущика — саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця.
Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні. Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів.
Объяснение: