Главный герой повести Короленко В. Г. “Дети подземелья”- Вася. Когда умерла мать Васи, ему было шесть лет. Отец совсем забыл о нем, весь отдавшись своему горю. Вася рос как дикое деревце в поле, - никто его не окружал заботой, но ни кто и не стеснял его свободы. С тех пор как умерла Васина мать, а лицо отца стало еще угрюмее, его очень редко видели дома. Вася старался избегать встречи с отцом. Когда в доме все еще спали, Вася перелезал через забор и шел к пруду, где его ждали такие же сорванцы-товарищи. Васю звали бродягой, негодным мальчишкой и так часто укоряли в других наклонностях, что он сам поверил в это. Отец тоже поверил этому и делал попытки заняться воспитанием сына, но все кончалось неудачей. Видя строгое угрюмое лицо отца, на котором лежала суровая печать неизлечимого горя, Вася робел и замыкался в себе. Любя маму, когда она была жива, отец не замечал Васю из-за своего счастья. Теперь Васю закрывало от него тяжелое горе. И постепенно пропасть, разделявшая их, становилась все шире и глубже. Отец все больше убеждался, что сын - дурной, испорченный мальчишка, с черствым, эгоистическим сердцем. Отец понимал, что должен любить его, но не находить для этой любви угла в своем сердце. Вася чувствовал это. Наблюдая за отцом, слыша его глухие стоны от нестерпимой душевной муки, сердце мальчишки загоралось жалостью и сочувствием. Вася плакал от досады и боли. Уже с шести лет он испытывал ужас одиночества. Набравшись смелости, Вася заглянул внутрь часовни, и оттуда на него пахнуло торжественной тишиной. Там он увидел мальчика лет девяти и девочку с голубыми глазками. С тех пор Вася весь был поглощен своим новым знакомством. Ложась спать, и вставая, он только и думал о визите в часовню. Маруся, при виде нового друга, всплескивала ручонками, и глаза ее загорались огоньком, бледное личико вспыхивало румянцем, она смеялась. Она была похожа на цветок, выросший без лучей солнца. Она напоминала Васи его мать в последние дни жизни. От Валька Вася узнал, что серый камень высасывает из нее жизнь. В этих словах заключалась горькая правда. Вася с Вальком собирали для девочки цветы, разноцветные камешки, ловили бабочек, рассказывали сказки или беседовали друг с другом. Эти беседы с каждым днем все больше закрепляли дружбу мальчиков, которая росла, несмотря на резкую противоположность их характеров. Валек указал Васи его отца с такой стороны, с какой ему никогда не приходило в голову взглянуть на него. Ему было приятно слушать похвалы отцу. Слова Валька задели в сердце Васи струну сыновней гордости. Близилась осень. Маруся начала прихварывать. Все, что на улицах забавляло и интересовало Васю в этих людях, здесь в подземелье, явилось в неприкрашенном виде и тяжело угнетало детское сердце. Когда эти картины и люди вставали в Васиной памяти, он видел горе, нужду, трагизм. Вася окончательно сжился с дурным обществом, грустная улыбка Маруси стала ему так же дорога, как улыбка сестры. Тут он был нужен, тут никто не ставил на вид его испорченность. Каждое его появление вызывало румянец, оживление на щеках девочки. Валек обнимал его как брат. Ясные дни проходили, и Марусе становилось хуже. Уже ничего не радовало ее, и давно не было слышно ее смеха. Тогда Вася решил обратиться к своей сестре Соне. У нее была большая кукла, подарок покойной матери. На эту куклу Вася возлагал большие надежды. Вася не ошибся. Маленькая кукла сделала чудо, но и доставила много тревожных минут. Вася сообщил Вальку свои опасения. Было принято решение вернуть куклу обратно. Как только мальчики вынули куклу из рук лежащей в забытье девочки, она вдруг заплакала. Вася с испугом положил куклу на место. Девочка улыбнулась и успокоилась. Вася понял, что хотел лишить своего маленького друга первой и последней радости её недолгой жизни. Васю ждал серьёзный разговор с отцом
У сучасних дітей дуже багато всього цікавого: комп'ютерні ігри, мандрівки, різноманітні розвиваючі іграшки. Всі ці цікаві дрібниці дуже потрібні у житті, вони запам'ятовуються, і надалі пам'ять про них зберігається десь на задвірках свідомості.
З кожним роком колекція пам'ятних хвилин збільшується і поповнюється. І ось, я вже учень п'ятого класу і у мене за спиною залишилося багато чудових і захоплюючих моментів шкільного життя. Мені так подобається час, проведений в школі.
Ці чарівні хвилини будуть жити зі мною завжди, і спливати в пам'яті цікавими кадрами.
Наша вчителька дуже любить збирати нас разом і проводити різноманітні заходи. З кожним роком їх стає все більше і більше. Самим нашим першим святом був «Свято Букваря». Він виявився таким веселим і цікавим. Головним гостем виявився Буквар, роль якого грав старшокласник. Було багато пісень та ігор, а потім ми їли дуже гарний торт.
Звичайно ж був і Новий рік і восьме Березня. Ці цікаві заходи повторюються з кожним роком, але ніколи не набридають. Новий рік взагалі казкове дійство. Всі учні переодягаються у карнавальні костюми і грають новорічну казку. На свято жінок ми вітаємо всіх дівчат і даруємо їм маленькі сувеніри на пам'ять.
З кожним роком пам'ятних дат стає все більше. Ось вже і випускники з молодшої школи. Ми розлучилися з першою вчителькою та улюбленою класом.
Але, не тільки святами багата шкільне життя. На уроках ми дізналися багато нового, взяли участь в олімпіадах і конкурсах, шкільних лінійках і спортивних змаганнях. Особливо всім улюблені зміни. Ось тоді вже за п'ять хвилин потрібно відпочити досхочу. І такий шум в коридорах!
А ще вчителька нас возила на всілякі екскурсії. Це була подорож на шоколадну фабрику, різноманітні музеї, цирк, парки атракціонів. Фотографій залишилося багато, і коли я покажу їх своїм дітям.
Я вдячний першій вчительці за масу прекрасних спогадів. Вона дуже здружила клас, а за це ми ніколи не забудемо. Звичайно ж, шкільне життя трохи затьмарена уроками і виконанням домашніх завдань, але якщо до всього підходити правильно, то можна впоратися з усім дуже швидко.
Життя складається з таких ось шматочків. Є й неприємні моменти, але хорошого завжди більше. Шкільний час так швидкоплинно і потрібно насолоджуватися кожною секундою, щоб потім, коли ми станемо старими, можна було згадувати багато смішних деталей. Кожна історія, буде розказана своїм дітям і онукам.
С тех пор как умерла Васина мать, а лицо отца стало еще угрюмее, его очень редко видели дома. Вася старался избегать встречи с отцом. Когда в доме все еще спали, Вася перелезал через забор и шел к пруду, где его ждали такие же сорванцы-товарищи. Васю звали бродягой, негодным мальчишкой и так часто укоряли в других наклонностях, что он сам поверил в это. Отец тоже поверил этому и делал попытки заняться воспитанием сына, но все кончалось неудачей. Видя строгое угрюмое лицо отца, на котором лежала суровая печать неизлечимого горя, Вася робел и замыкался в себе.
Любя маму, когда она была жива, отец не замечал Васю из-за своего счастья. Теперь Васю закрывало от него тяжелое горе. И постепенно пропасть, разделявшая их, становилась все шире и глубже. Отец все больше убеждался, что сын - дурной, испорченный мальчишка, с черствым, эгоистическим сердцем. Отец понимал, что должен любить его, но не находить для этой любви угла в своем сердце. Вася чувствовал это. Наблюдая за отцом, слыша его глухие стоны от нестерпимой душевной муки, сердце мальчишки загоралось жалостью и сочувствием. Вася плакал от досады и боли. Уже с шести лет он испытывал ужас одиночества.
Набравшись смелости, Вася заглянул внутрь часовни, и оттуда на него пахнуло торжественной тишиной. Там он увидел мальчика лет девяти и девочку с голубыми глазками. С тех пор Вася весь был поглощен своим новым знакомством. Ложась спать, и вставая, он только и думал о визите в часовню. Маруся, при виде нового друга, всплескивала ручонками, и глаза ее загорались огоньком, бледное личико вспыхивало румянцем, она смеялась. Она была похожа на цветок, выросший без лучей солнца. Она напоминала Васи его мать в последние дни жизни.
От Валька Вася узнал, что серый камень высасывает из нее жизнь. В этих словах заключалась горькая правда. Вася с Вальком собирали для девочки цветы, разноцветные камешки, ловили бабочек, рассказывали сказки или беседовали друг с другом. Эти беседы с каждым днем все больше закрепляли дружбу мальчиков, которая росла, несмотря на резкую противоположность их характеров.
Валек указал Васи его отца с такой стороны, с какой ему никогда не приходило в голову взглянуть на него. Ему было приятно слушать похвалы отцу. Слова Валька задели в сердце Васи струну сыновней гордости.
Близилась осень. Маруся начала прихварывать. Все, что на улицах забавляло и интересовало Васю в этих людях, здесь в подземелье, явилось в неприкрашенном виде и тяжело угнетало детское сердце. Когда эти картины и люди вставали в Васиной памяти, он видел горе, нужду, трагизм.
Вася окончательно сжился с дурным обществом, грустная улыбка Маруси стала ему так же дорога, как улыбка сестры. Тут он был нужен, тут никто не ставил на вид его испорченность. Каждое его появление вызывало румянец, оживление на щеках девочки. Валек обнимал его как брат.
Ясные дни проходили, и Марусе становилось хуже. Уже ничего не радовало ее, и давно не было слышно ее смеха. Тогда Вася решил обратиться к своей сестре Соне. У нее была большая кукла, подарок покойной матери. На эту куклу Вася возлагал большие надежды. Вася не ошибся. Маленькая кукла сделала чудо, но и доставила много тревожных минут. Вася сообщил Вальку свои опасения. Было принято решение вернуть куклу обратно. Как только мальчики вынули куклу из рук лежащей в забытье девочки, она вдруг заплакала. Вася с испугом положил куклу на место. Девочка улыбнулась и успокоилась. Вася понял, что хотел лишить своего маленького друга первой и последней радости её недолгой жизни.
Васю ждал серьёзный разговор с отцом
У сучасних дітей дуже багато всього цікавого: комп'ютерні ігри, мандрівки, різноманітні розвиваючі іграшки. Всі ці цікаві дрібниці дуже потрібні у житті, вони запам'ятовуються, і надалі пам'ять про них зберігається десь на задвірках свідомості.
З кожним роком колекція пам'ятних хвилин збільшується і поповнюється. І ось, я вже учень п'ятого класу і у мене за спиною залишилося багато чудових і захоплюючих моментів шкільного життя. Мені так подобається час, проведений в школі.
Ці чарівні хвилини будуть жити зі мною завжди, і спливати в пам'яті цікавими кадрами.
Наша вчителька дуже любить збирати нас разом і проводити різноманітні заходи. З кожним роком їх стає все більше і більше. Самим нашим першим святом був «Свято Букваря». Він виявився таким веселим і цікавим. Головним гостем виявився Буквар, роль якого грав старшокласник. Було багато пісень та ігор, а потім ми їли дуже гарний торт.
Звичайно ж був і Новий рік і восьме Березня. Ці цікаві заходи повторюються з кожним роком, але ніколи не набридають. Новий рік взагалі казкове дійство. Всі учні переодягаються у карнавальні костюми і грають новорічну казку. На свято жінок ми вітаємо всіх дівчат і даруємо їм маленькі сувеніри на пам'ять.
З кожним роком пам'ятних дат стає все більше. Ось вже і випускники з молодшої школи. Ми розлучилися з першою вчителькою та улюбленою класом.
Але, не тільки святами багата шкільне життя. На уроках ми дізналися багато нового, взяли участь в олімпіадах і конкурсах, шкільних лінійках і спортивних змаганнях. Особливо всім улюблені зміни. Ось тоді вже за п'ять хвилин потрібно відпочити досхочу. І такий шум в коридорах!
А ще вчителька нас возила на всілякі екскурсії. Це була подорож на шоколадну фабрику, різноманітні музеї, цирк, парки атракціонів. Фотографій залишилося багато, і коли я покажу їх своїм дітям.
Я вдячний першій вчительці за масу прекрасних спогадів. Вона дуже здружила клас, а за це ми ніколи не забудемо. Звичайно ж, шкільне життя трохи затьмарена уроками і виконанням домашніх завдань, але якщо до всього підходити правильно, то можна впоратися з усім дуже швидко.
Життя складається з таких ось шматочків. Є й неприємні моменти, але хорошого завжди більше. Шкільний час так швидкоплинно і потрібно насолоджуватися кожною секундою, щоб потім, коли ми станемо старими, можна було згадувати багато смішних деталей. Кожна історія, буде розказана своїм дітям і онукам.
Объяснение: