Роман джонатана свіфта подорожі гуллівера складається з чотирьох частин, в кожній описується одна з чотирьох подорожей головного героя. головним героєм романа є лемвдель гуллівер, хірург, а після - і капітан декількох кораблів. перша частина романа описує відвідини гуллівером ліліпутії. само назва країни говорить читачеві про те, як її мешканці. на початку жителі ліліпути зустрічають гуллівера цілком привітно. йому ім’я людина гори, житло, забезпечують живленням - що особливо важко - адже йогораціон рівний раціону сімсот двадцяти восьми ліліпутів. з гуллівером привітно розмовляє сам імператор, надає йому безліч почестей. одного разу гулліверу дарують навіть титул нардака, найвищий титул в державі. це відбувається після того, як гуллівер пішки притягає через протоку весь флот ворожої держави влефуську. поступово гуллівер все докладніше знайомиться з життям ліліпутії і дізнається, що в цій країні існують дві партії - тремексени і слемексени, кожна з них відрізняється тим, що одні є прихильниками низьких каблуків, а інші - прихильники високих. на цьому грунті між ними виникають жорстокі спори. ще банальніша-причина війни між ліліпутієй і блефуську: вона полягає в питанні про тому^ з якого боку розбивати яйця - з гострого або тупого кінця.у результаті гуллівер збігає з ліліпутії на блефуську, звідки на спеціально збудованому ним човні відпливає, і зустрічає купецьке судно. він повертається до ії і привозить з собою мініатюрних овечок, які незабаром розповсюджуються повсюдно. друга частина романа оповідає читачеві про те, як головний герой проводить час на бробдінгнеге - острові велетнів. тепер його сприймають, як карлика. він зазнає безліч пригод, поки не опиняється біля королівського двору. гуллівер стає улюбленим співбесідником самого короля. у одній з бесід він розповідає, що історія ії - ні що інше, як купа змов, смути, вбивств, революцій і висилок. тим часом гулліві’р відчуває себе в цій країні все більш принизливо: положення ліліпута в країні велетнів йому неприємне. він виїжджає геть, але удома, в ії, довгий час все навколо йому здається дуже маленьким. у частині третьою гуллівер потрапляє спочатку на острів лапуту, що літає. далі з цього острова він спускається на континент і потрапляє в місто лагадо. тут його приголомшують поєднання безмежного розорення і якихось оазисів процвітання. ці оазиси - все, що залишилося від минулого, нормального життя, до того, як з’явилися прожектори. прожектори - це люди, що побували на острові лапуту і вирішили, що і на землі так само слід перестворювати всю науку, мистецтво, закони, мови. стомившись від цих чудес, гуллівер має намір відплисти на батьківщину, але по дорозі додому виявляється спочатку на острові глаббдобдріб, а потім в королівстві лаггнегг. у четвертій, завершальній частині роману, автор оповідає про те, як гуллівер опинився в країні гуїнгнмів. гуїнгнми - це коні, але саме в них герой знаходить цілком людські риси: доброту, порядність, чесність. у служінні у гуїнгнмів знаходяться злобні і мерзенні істоти - йеху. йеху зовні дуже схожі на людину, але по характеру і поведінці є породженням мерзоти. проте чудово прожити свої дні головний герой тут не може. доброчесні і виховані гуингнмн виганяють його до йеху - тільки за те, що зовні він схожий на них. гуллівер повертається до ії, щоб більше вже не здійснювати подорожей ніколи. так завершується роман джонатане свіфта подорожі гуллівера.
«Поздравляю тебя, Оливер, и желаю тебе всего наилучшего!
Ты меня не знаешь и не можешь знать, ведь я живу в совсем в другую эпоху, а с того времени, как ты появился на страницах романа почти два века. И все же я считаю тебя своим другом, потому что история твоей жизни мне посмотреть по-новому на многие вещи, по-новому оценить все то, что я имею в своей жизни, и все, чего не имел ты.
Из рассказа о твоей жизни мне известно, что писатель использовал твой образ для создания так называемого «романа странствий» и «романа воспитания», ведь весь твой жизненный путь, описанный в произведении, неотрывно связан с приключениями и может служить примером того, как не должен жить ребенок, причем независимо от времени и общественного строя. Кроме того, в твоем образе Ч. Диккенс воплотил типичные для своего времени черты «ребенка, постоянно преследуется», ребенка, который с первых минут рождения не знал любви и доброты. Но при этом ты единственный ребенок, который остался до конца романа и единственный ребенок, который не потерял достоинства и остался с чистой душой и совестью.
Мне очень понравилось, что благодаря силе своего характера и врожденного чувства справедливости ты так и не стал циником, лжецом и вором.
Я увидел, что ты по своей природе не только добрый и чувствительный мальчик (таких героев у Ч. Диккенса много), у тебя благородный и аристократический образ мыслей, поведение и даже речь. И это несмотря на то, что ты, Оливер, вырос в работном доме, где ни один ребенок не чувствовал хорошего к нему отношения, где дети бедняков не жили, а выживали. Ты, Оливер Твист, прирожденный джентльмен.
За свое короткое детство ты встретил много плохих людей, побывал в учениках у свирепого гробовщика, а потом оказался среди представителей лондонского дна, уголовников и проституток. Ты испытал множество страданий и лишений, поэтому вдвойне приятнее, что судьба к тебе все же была благосклонна.
Слава Богу, гонения и преследования для тебя оказались не вечными. В конце концов, на своем жизненном пути ты встретил добрых людей, которые стали для тебя родными. Ты узнал о своих родителях, а впоследствии получил большое наследство. И очень хорошо, что автор заканчивает свой роман на счастливой ноте, которая дает мне надежду на то, что до конца жизни ты, Оливер, останешься честным, добрым и благородным человеком, встретишь еще много хороших людей и принесешь пользу тем, кто будет рядом с тобой.
тебе, Оливер, за уроки жизни. Всего тебе доброго и прощай!
«Поздравляю тебя, Оливер, и желаю тебе всего наилучшего!
Ты меня не знаешь и не можешь знать, ведь я живу в совсем в другую эпоху, а с того времени, как ты появился на страницах романа почти два века. И все же я считаю тебя своим другом, потому что история твоей жизни мне посмотреть по-новому на многие вещи, по-новому оценить все то, что я имею в своей жизни, и все, чего не имел ты.
Из рассказа о твоей жизни мне известно, что писатель использовал твой образ для создания так называемого «романа странствий» и «романа воспитания», ведь весь твой жизненный путь, описанный в произведении, неотрывно связан с приключениями и может служить примером того, как не должен жить ребенок, причем независимо от времени и общественного строя. Кроме того, в твоем образе Ч. Диккенс воплотил типичные для своего времени черты «ребенка, постоянно преследуется», ребенка, который с первых минут рождения не знал любви и доброты. Но при этом ты единственный ребенок, который остался до конца романа и единственный ребенок, который не потерял достоинства и остался с чистой душой и совестью.
Мне очень понравилось, что благодаря силе своего характера и врожденного чувства справедливости ты так и не стал циником, лжецом и вором.
Я увидел, что ты по своей природе не только добрый и чувствительный мальчик (таких героев у Ч. Диккенса много), у тебя благородный и аристократический образ мыслей, поведение и даже речь. И это несмотря на то, что ты, Оливер, вырос в работном доме, где ни один ребенок не чувствовал хорошего к нему отношения, где дети бедняков не жили, а выживали. Ты, Оливер Твист, прирожденный джентльмен.
За свое короткое детство ты встретил много плохих людей, побывал в учениках у свирепого гробовщика, а потом оказался среди представителей лондонского дна, уголовников и проституток. Ты испытал множество страданий и лишений, поэтому вдвойне приятнее, что судьба к тебе все же была благосклонна.
Слава Богу, гонения и преследования для тебя оказались не вечными. В конце концов, на своем жизненном пути ты встретил добрых людей, которые стали для тебя родными. Ты узнал о своих родителях, а впоследствии получил большое наследство. И очень хорошо, что автор заканчивает свой роман на счастливой ноте, которая дает мне надежду на то, что до конца жизни ты, Оливер, останешься честным, добрым и благородным человеком, встретишь еще много хороших людей и принесешь пользу тем, кто будет рядом с тобой.
тебе, Оливер, за уроки жизни. Всего тебе доброго и прощай!
Твой поклонник».