Одной из известнейших картин является «вечерний звон». по тематике и настроению она созвучна с полотном «тихая обитель». на них не изображено какое-то конкретное место. левитан воплотил в своих произведениях наблюдения за природой волги, вид саввино-сторожевского монастыря во время заката и монастырь под юрьевцем. картина «вечерний звон» написана в тысяча восемьсот девяносто втором году. на переднем плане изображена широкая река, один берег который песчаный, а другой покрыт яркой зеленью трав и деревьев. на правом берегу художник нарисовал две лодки. крестьянин сидит в одной из них. по реке плывет другая лодка с несколькими гребцами и отдыхающими. гладь реки спокойна. ее не рябит ветерок. кругом разлит покой. затем взгляд зрителя переходит к противоположному берегу. там вьется широкая дорога к воротам монастыря. у воды на дороге виднеются две человеческие фигуры. церковь, ставшая золотистой в лучах заходящего солнца, отражается в плавно текущих водах реки. слева к монастырю густой стеной подходит лес. и над всем этим великолепием прекрасным шатром раскинулось небо. оно голубое-голубое. по его спокойной, как у реки, глади плывут розово-желтые облака. от картины веет покоем. все замерло. окружающая природа и люди как будто околдованы звоном колоколов монастырской церкви. он плывет над широким простором реки, над лесами и полями. и все живое замолкает, завороженное колокольным перезвоном. звон заокольный и окольный у окон около колонн. звон колоколен колокольный и колокольчиковый звон.– так писал николай рубцов в стихотворении, посвященном картине левитана «вечерний звон». при взгляде на произведение на память приходят также строчки из песни: «вечерний звон, вечерний звон, как много дум наводит он». задумались люди, заслушавшись звуками, льющимися сверху. задумались небо, и лес, и река. картина поражает зрителя ярким светом закатного солнца, свежестью, которая веет от реки и от леса. ты как будто вдыхаешь полной грудью живительный воздух, слышишь звон колоколов. и на душе становится легко и покойно. умиротворение охватывает все твое существо.
Уцій новелі розповідається сумна, але в той же час досить зворушлива історія з життя жителів невеликого кварталу для художників. як відомо, всі художники є людьми творчими, а тому мають досить тонку і тендітну душевною організацією. все це проявляється не тільки в їх безпосередній професійній діяльності, а й у ставленні до життя, в переживанні тих чи інших проблем буття. дівчина на ім’я джонсі була однією з мешканок цього кварталу. на нещастя, у той час в місті виникла епідемія пневмонії, а імунітет джонсі виявився занадто слабким, щоб не заразитися. дівчина захворіла, а тому була змушена пройти найбільше випробування у своєму ще нетривалому житті. дівчина дуже гарно малювала, була досить розумною і працьовитою, але хіба ці якості могли їй на шляху до повноцінного одужання? ні, ніяк не могли. щоб розлучитися з хворобою і одужати, людина повинна володіти силою волі, а ось у джонсі її, на жаль, практично не було. вона зневірилася в тому, що зможе одужати, хоч це і залежало цілком виключно від неї самої та від її відношення до свого захворювання. навіть доктор, який відвідав джонсі, сказав, що від її настрою залежатиме, виживе вона чи ні. але дівчина не могли в це вірити, навпаки вона почала думати, що смерть прийде до неї тоді, коли з дерева, яке стоїть за її вікном, опаде останній листок. але час йшов, дерево повністю опало, а один-єдиний листок все продовжував висіти. нарешті це додало впевненості дівчині, вона стала іншою – вона стала вірити в те, що виживає. саме тоді джонсі і одужала, стаючи все міцніше день від дня. але це одужання ніяк не можна називати дивом. як з’ясувалося трохи пізніше, насправді все листя з дерева опало, а той останній листок був усього лише дуже якісним і правдоподібним малюнком від сусіда джонсі бермана, який дуже хотів, щоб дівчина зберегла своє життя. на прикладі джонсі можна зрозуміти натуру творчої людини, яка потребує підтримки і іноді навіть жертовного душевного лікування. на жаль, ціною порятунку життя джонсі для бермана стало його власне життя.
