Кожна людина живе у своєму світі, тільки немає двох схожих світів, як і немає схожих людей. для когось світ-це внутрішній світ, для інших улюблені міста, вулиці. будь-яка людина в праві створювати і вибирати свій спосіб життя, свій світ, в якому він хоче жити. людини майже завжди щось прив'язує до життя, якщо ж такої опори немає, тобто йому нема чого жити, ні мети в житті, немає нікого, кому б він міг або для кого він міг би працювати, людина відчуває свою непотрібність, він позбавлений радості від результатів своєї діяльності. всередині мене теж є світ. це мої думки, почуття, мрії і спогади. кожна людина індивідуальна і має своє ставлення до існування в світі. ми бачимо наше місто, вулиці не такими, які вони є, а якими ми б самі хотіли, щоб вони були. «наше життя-це те, що ми про неї думаємо», за словами марка аврелія. якщо людина буде думати тільки про погане, не буде вірити у себе, не буде радіти за себе, інших він не досягне поставлених цілей, завдань, він замкнеться в собі! тому що мозок людини - його власний світ, здатний пекло переробити в рай, іль небо – в безодню. дейл карнегі. у багатьох замкнутих у собі людей світ обмежений, обгороджений від усіх, існує небажання знайти спільну мову з людьми, боязнь спілкування. я вважаю, що зараз вмирають почуття. наш час-час байдужості, байдужості і розрахунку, до всього, що нас оточує. люди стали дуже егоїстичні. кожен живе тільки собою. ніхто не , не дасть ради не наставить на вірний шлях. якщо один перейде іншому дорогу, перший обов'язково запам'ятає і помститься. навколо одна лестощі, зрада, обман. звичайно, є люди чесні, добрі, з якими хочеться спілкуватися, але, на жаль, їх залишилося небагато.
Герой рассказа виктора астафьева "васюткино озеро" родился и вырос в таёжном краю, в семье рыбака. к тринадцати он уже многое знал и умел. отец брал его на промысел. когда работы было немного, рыбаки собирались вечерами в избушке, рассказывали разные , лакомились кедровыми орешками, которыми их снабжал васютка. когда мальчик уходил в лес один, мать напоминала ему о том, что нельзя "переиначивать таёжные законы": надо обязательно брать с собой спички, хлеб, соль. в мудрости законов и в необходимости соблюдать их васютка убедился, когда заблудился. конечно, ему было страшно одному в тайге. он вспомнил рассказы о том, как будто люди в лесу иногда погибают. но васютку спасла природная память, смекалка, находчивость, знание леса, примет, приобретённые навыки и умения разжечь костёр даже в дождь, приготовить дичь, не расходовать зря "драгоценный припас" - патроны. а главное - желание выжить во что бы то ни стало. "тайга хлипких не любит, "-эти слова отца и деда вспомнились мальчику в самую страшную минуту, когда он был в отчаянии, они придали ему сил. мальчику пришлось бороться со своим страхом, с голодом, с усталостью. он предусмотрительно вешал мешок с остатками еды на сук, не поддавался соблазну съесть хлеб весь сразу, не метался по тайге, а заставлял себя соображать, в каком направлении лучше двигаться. васютка выбрал правильное направление на север, догадался, что озеро проточное, раз в нём водится речная рыба, что речка от озера обязательно выведет к енисею. все потом удивлялись, как мальцу удалось победить тайгу, васютка рассказывал правду о пережитом, но отец и дед не позволяли ему хвастаться: они растили из него настоящего мужчину, сибиряка. озеро, названное васюткиным, - это память о мужественном поведении заблудившегося мальчика.
