Басё (яп. 松尾芭蕉; Мацуо Басё, Мацуо Дзинситиро[5] XXI год Канъэй [1644], Уэно, провинция Ига — 12 октября VII года Гэнроку [28 ноября 1694], Осака, провинция Сэтцу) — японский поэт, теоретик стиха, сыгравший большую роль в становлении поэтического жанра хайку[5].Происходит из самурайской семьи. Начал изучать поэзию в 1664 году в Киото. В 1672 году поступил на государственную службу в городе Эдо, позже преподавал поэзию. Известность Мацуо Басё принесло его мастерство в жанре комического рэнга[6], но основной его заслугой стал вклад в жанр и эстетику хайку[7]. Он превратил чисто комический жанр в ведущий лирический, основанный на пейзажной лирике[8], вложил в него философское содержание[9].
Единство его образной системы, выразительных средств, его художественное своеобразие характеризуют изящная простота, ассоциативность, гармония прекрасного, глубина постижения гармонии мира[9]. В 1680-е годы Басё под влиянием дзэн-буддизма использовал в творчестве принцип «озарения»[6].
Басё после себя оставил 7 антологий, в создании которых принимали участие и его ученики: «Зимние дни» (1684), «Весенние дни» (1686), «Заглохшее поле» (1689), «Тыква-горлянка» (1690), «Соломенный плащ обезьяны» (книга 1-я, 1691, книга 2-я, 1698), «Мешок угля» (1694), лирические дневники, предисловия к книгам и стихам, письма, содержащие суждения об искусстве и творческом процессе в поэзии[6]. Путевые лирические дневники содержат описания пейзажей, встреч, исторических событий. В них включены собственные стихи и цитаты из произведений выдающихся поэтов. Лучшим из них считается «По тропинкам Севера» («Окуно хосомити», 1689)[7].
Поэзия и эстетика Басё существенно повлияли на японскую литературу того времени[6], «стиль Басё» определил развитие японской поэзии почти на 200 лет[7].
Період "Трьох літ" характеризується змінами у світогляді й художній системі поета. Сам Шевченко у вірші "Три літа" (1845 року) говорить, що в нього зникло романтичне світосприйняття, що він став більш тверезо сприймати дійсність і тепер лікує "розбитеє серце ядом сатири". Цей період у творчості поета найбільш продуктивний. Центральною є тема сучасної поетові дійсності, сатиричне зображення самодержавно-кріпосницької системи. Вагоме місце посідає ідея національного визволення, на що вплинула участь Т. Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві.
Поема "Кавказ" написана саме в період "Трьох літ" (1845 рік) і присвячена близькому другові Т. Шевченка Якову де Бальмену, художнику, який загинув на Кавказі у війні з горцями. Це була несправедлива війна, яку вів уряд царської Росії, прагнучи поневолити народи Кавказу. Війна забрала у Шевченка й близького друга, який став невинною жертвою. Описуючи ці події, поет захоплюється мужнім народом Кавказу, що прагнув зберегти свою незалежність, бути вільним. Розпочинається твір символічною картиною. На тлі Кавказьких гір Шевченко змальовує Прометея, прикутого до скелі; щодня орел мучить титана, розбиває його серце, але "воно знову оживає і сміється знову". Образ Прометея взятий із давньогрецької міфології, він осмислювався багатьма письменниками. У Шевченка Прометей — це символ нескореного народу, уособлення прагнень народів Кавказу до свободи та відстоювання незалежного мирного життя: "Не вмирає душа наша, Не вмирає воля".
Басё (яп. 松尾芭蕉; Мацуо Басё, Мацуо Дзинситиро[5] XXI год Канъэй [1644], Уэно, провинция Ига — 12 октября VII года Гэнроку [28 ноября 1694], Осака, провинция Сэтцу) — японский поэт, теоретик стиха, сыгравший большую роль в становлении поэтического жанра хайку[5].Происходит из самурайской семьи. Начал изучать поэзию в 1664 году в Киото. В 1672 году поступил на государственную службу в городе Эдо, позже преподавал поэзию. Известность Мацуо Басё принесло его мастерство в жанре комического рэнга[6], но основной его заслугой стал вклад в жанр и эстетику хайку[7]. Он превратил чисто комический жанр в ведущий лирический, основанный на пейзажной лирике[8], вложил в него философское содержание[9].
Единство его образной системы, выразительных средств, его художественное своеобразие характеризуют изящная простота, ассоциативность, гармония прекрасного, глубина постижения гармонии мира[9]. В 1680-е годы Басё под влиянием дзэн-буддизма использовал в творчестве принцип «озарения»[6].
Басё после себя оставил 7 антологий, в создании которых принимали участие и его ученики: «Зимние дни» (1684), «Весенние дни» (1686), «Заглохшее поле» (1689), «Тыква-горлянка» (1690), «Соломенный плащ обезьяны» (книга 1-я, 1691, книга 2-я, 1698), «Мешок угля» (1694), лирические дневники, предисловия к книгам и стихам, письма, содержащие суждения об искусстве и творческом процессе в поэзии[6]. Путевые лирические дневники содержат описания пейзажей, встреч, исторических событий. В них включены собственные стихи и цитаты из произведений выдающихся поэтов. Лучшим из них считается «По тропинкам Севера» («Окуно хосомити», 1689)[7].
Поэзия и эстетика Басё существенно повлияли на японскую литературу того времени[6], «стиль Басё» определил развитие японской поэзии почти на 200 лет[7].
Період "Трьох літ" характеризується змінами у світогляді й художній системі поета. Сам Шевченко у вірші "Три літа" (1845 року) говорить, що в нього зникло романтичне світосприйняття, що він став більш тверезо сприймати дійсність і тепер лікує "розбитеє серце ядом сатири". Цей період у творчості поета найбільш продуктивний. Центральною є тема сучасної поетові дійсності, сатиричне зображення самодержавно-кріпосницької системи. Вагоме місце посідає ідея національного визволення, на що вплинула участь Т. Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві.
Поема "Кавказ" написана саме в період "Трьох літ" (1845 рік) і присвячена близькому другові Т. Шевченка Якову де Бальмену, художнику, який загинув на Кавказі у війні з горцями. Це була несправедлива війна, яку вів уряд царської Росії, прагнучи поневолити народи Кавказу. Війна забрала у Шевченка й близького друга, який став невинною жертвою. Описуючи ці події, поет захоплюється мужнім народом Кавказу, що прагнув зберегти свою незалежність, бути вільним. Розпочинається твір символічною картиною. На тлі Кавказьких гір Шевченко змальовує Прометея, прикутого до скелі; щодня орел мучить титана, розбиває його серце, але "воно знову оживає і сміється знову". Образ Прометея взятий із давньогрецької міфології, він осмислювався багатьма письменниками. У Шевченка Прометей — це символ нескореного народу, уособлення прагнень народів Кавказу до свободи та відстоювання незалежного мирного життя: "Не вмирає душа наша, Не вмирає воля".
Объяснение: