Чи можна побудувати своє щастя на чужому стражданні? Чи можна "вкрасти своє щастя"? Такі питання стоять перед героями драми І. Франка "Украдене щастя".
П'єса на п'ять дій "Украдене щастя" займає в оригінальній драматургічній спадщині І. Франка центральне місце. Вона була написана 1891 року, але протягом двох наступних років кілька разів перероблялася, тому що реакційна критика не допускала її до постановки на сцені. Тему та сюжетну схему твору підказала письменникові народна "Пісня про Шандаря". За скупими рядками пісні Франко побачив глибоку людську драму, породжену ненормальними умовами суспільного життя. Не менш важливою є проблема морального вибору людини між несправедливістю, злом ("украденим щастям") та гіркою правдою, яка робила нещасною душу.
Невдовзі після прем'єри у газеті "Львівський кур'єр" з'явилася стаття, в якій драма "Украдене щастя" була високо оцінена. Зокрема писалося: "Його п'єса — то не ідилія народу, витворена тільки розумом, не солоденька фантастична річ, то річ, створена на реальнім тлі, а головна її якість — глибокі знання народу, правда, яку так рідко знайдемо у так званих "народних" п'єсах". До народної основи додалася також і особиста драма І. Франка. Письменник був закоханий в Ольгу Рошкевич, дочку священика.
У листі до А. Кримського ті події І. Франко описував так: "Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні до мене, надіючись, що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1878-1879 рр. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого... А був для мене важкий удар". Скупі слова, за якими стояла глибока драма. Це кохання залишилося в серці Франка на все життя. Ідеал не перестає бути ідеалом, навіть коли його втрачають. Франко буде писати про жінок у своїх творах, а душею відчуватиме присутність Ольги. Коли чуття брало гору над розумом, усі жінки ставали схожими на неї. Для нього вона буде Анною в "Украденому щасті".
Школа несчастья есть самая лучшая школа".Я согласна с этим утверждением, ведь если мы познали когда-то горе, одиночество, потерю близких, то становимся более чуткими к чужой беде. Мы можем сопереживать чужой боли. Вспомните розу в сказке о Маленьком принце. Она жила под колпаком, о ней заботились, а когда принц улетел, ей стало не хватать его, без него она была несчастна. Она перестала быть такой эгоистичной и поняла, что кроме него никому не нужна. Люди, которые не знают, что это – быть несчастным, обычно очень жадные, злые, эгоистичные люди. Они никогда не придут на в трудную минуту, унизят и оскорбят других вместо того, чтобы протянуть руку От них никогда не услышишь слова поддержки, одобрения. Порой многие меняются после пережитого несчастья, смотрят на мир другими глазами. Они создавать, творить шедевры, которые остаются в памяти многих поколений.
Чи можна побудувати своє щастя на чужому стражданні? Чи можна "вкрасти своє щастя"? Такі питання стоять перед героями драми І. Франка "Украдене щастя".
П'єса на п'ять дій "Украдене щастя" займає в оригінальній драматургічній спадщині І. Франка центральне місце. Вона була написана 1891 року, але протягом двох наступних років кілька разів перероблялася, тому що реакційна критика не допускала її до постановки на сцені. Тему та сюжетну схему твору підказала письменникові народна "Пісня про Шандаря". За скупими рядками пісні Франко побачив глибоку людську драму, породжену ненормальними умовами суспільного життя. Не менш важливою є проблема морального вибору людини між несправедливістю, злом ("украденим щастям") та гіркою правдою, яка робила нещасною душу.
Невдовзі після прем'єри у газеті "Львівський кур'єр" з'явилася стаття, в якій драма "Украдене щастя" була високо оцінена. Зокрема писалося: "Його п'єса — то не ідилія народу, витворена тільки розумом, не солоденька фантастична річ, то річ, створена на реальнім тлі, а головна її якість — глибокі знання народу, правда, яку так рідко знайдемо у так званих "народних" п'єсах". До народної основи додалася також і особиста драма І. Франка. Письменник був закоханий в Ольгу Рошкевич, дочку священика.
У листі до А. Кримського ті події І. Франко описував так: "Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні до мене, надіючись, що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1878-1879 рр. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого... А був для мене важкий удар". Скупі слова, за якими стояла глибока драма. Це кохання залишилося в серці Франка на все життя. Ідеал не перестає бути ідеалом, навіть коли його втрачають. Франко буде писати про жінок у своїх творах, а душею відчуватиме присутність Ольги. Коли чуття брало гору над розумом, усі жінки ставали схожими на неї. Для нього вона буде Анною в "Украденому щасті".