С в е т л ы й м и р. Тонкий, узкий, длинный ход В глубь земли мечту ведет. Только спустишься туда, Встретишь замки изо льда. Чуть сойдешь отсюда вниз, Разноцветности зажглись, Смотрит чей-то светлый глаз, Лунный камень и алмаз. Там опал снежит, а тут Расцветает изумруд. И услышишь в замках тех Флейты, лютни, нежный смех. И увидишь чьих-то ног Там хрустальный башмачок. Льды, колонны, свет, снега, Нежность, снежность, жемчуга. Тонкий, узкий, длинный ход В этот светлый мир ведет. Но, чтоб знать туда пути, Нужно бережно идти. Из цикла «Былинки», сб. «Фейные сказки». 1905г. Это стихотворение из книжки, посвященной дочери поэта. Ключевым словом напрашивается быть слово МЕЧТА. Бальмонт – символист, поэт Серебряного века русской поэзии. Он считал, что основное отличие символистов от реалистов в том, что первые не простые наблюдатели, а мыслители, глядящие в мир сквозь окно своей мечты. Но, думаю, это слишком обще и применимо ко многим его сочинениям. Мне кажется, ключом в этом стихотворении может быть слово ВНИЗ. Обычно светлый мир – это мир света, солнца, небес. ВЕРХ. Но Константин Бальмонт – мастер крайностей и символов–антонимов. Вот и свой светлый мир он запрятал глубоко под землю. Поэт описывает медленное, постепенное продвижение в глубину земли к ее сокровищам. От ледяных замков к россыпям драгоценных камней. Мир его мечты устроен совсем иначе, чем наш. Опаловые переливы снега под солнцем на поверхности поэтическое воображение превращает в сугробы опалов в светлом подземном мире. Сравнение зелени с изумрудами привычно в обычном мире. В мире Бальмонта - цветение изумрудов. И тот мир – обитаем, он тоже наблюдает за нами светлыми глазами алмазов. В мире мечты нет оглушающей тишины. Что это? Перестук камешков или нежный смех? Дрожание струн лютни, протяжный вздох флейты… Нежный, снежный, жемчужный мир. Но надо быть очень осторожным, и терпеливым, чтобы пройти по узкому и длинному пути мечты и не спугнуть обитателей подземного мира, ускользающих при виде чужака, оставляя лишь хрустальный башмачок. А это уже совсем другая сказка.
“В СВОЇЙ ХАТІ СВОЯ Й ПРАВДА, І СИЛА, І ВОЛЯ” Україна за час свого існування мала багато вірних синів та дочок, що боролися за її свободу. До багатомільйонного числа героїв Нашої Країни відноситься великий поет – націоналіст Тарас Григорович Шевченко.
У ХІХ сторіччі Україна була спаплюжена: Запорізька Січ спалена (а отже козацтво повністю знищене), українці масово закріпачені та ще русифікація “підливала масла у вогонь”. Словом, наша нація була принижена московським терором і вимагала Святої Помсти в найскрутніший час свого існування.
І тогочасним месією нашого безсмертного народу став Тарас Шевченко. Його поезії закликають нас боротися за свободу: Повставайте, браття мої! Кайдани порвіте! І вражою злою кров’ю волю окропіте!
Тарас Григорович підтримував також і боротьбу народів Кавказу за визволення з-під російської імперії, вірячи в те, що всі пригноблені народи повстануть, об’єднавшись проти спільного ворога, і здобудуть свою свободу.
У його словах: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля” відображається наша українська національна ідея. Цими словами Шевченко хотів сказати, що наш народ має бути Господарем на Своїй, Богом Даній Землі. Це був перший за всю історію України письмовий вислів національної ідеї. Звичайно, Тарас Григорович мав велику можливість отримати прибуткові посади, мати власні маєтки, танцюючи під дудку катів московських, але він, знаючи про неминучу кару з боку ворогів, піднімав націю з колін. Із 47 років життя – 24 роки – кріпак, 10 – на засланні. Проте, ні каземати, ні воєнна муштра не зломили повстанського духу Великому Герою України. Він свято вірив у те, що людина ніколи не змириться з безправ’ям і рабством.
Великий Кобзар зробив неоціненний внесок у здобуття незалежності України та підняття з колін Української нації. В своїх віршах він писав про любов до рідної землі, починаючи описами картин природи, закінчуючи жахливими трагедіями життя українців, закликаючи на повстання проти ворогів. Саме завдяки таким людям як: Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Максим Залізняк, Тарас Шевченко, Степан Бандера та мільйонам інших, що прагнули свободи, незалежності нашої держави та процвітанню української нації. Ми живемо в незалежній державі, яку повинні любити та розбудовувати, оскільки, як не ми, то хто, як не зараз, то коли? Нам потрібно гордитися тим, що ми українці, поважати нашу мову, культуру, історію і тоді, будучи одним єдиним дружнім монолітом, який любить Батьківщину понад усе, матимемо процвітання нашої нації.
Тонкий, узкий, длинный ход
В глубь земли мечту ведет.
Только спустишься туда,
Встретишь замки изо льда.
Чуть сойдешь отсюда вниз,
Разноцветности зажглись,
Смотрит чей-то светлый глаз,
Лунный камень и алмаз.
Там опал снежит, а тут
Расцветает изумруд.
И услышишь в замках тех
Флейты, лютни, нежный смех.
И увидишь чьих-то ног
Там хрустальный башмачок.
Льды, колонны, свет, снега,
Нежность, снежность, жемчуга.
Тонкий, узкий, длинный ход
В этот светлый мир ведет.
Но, чтоб знать туда пути,
Нужно бережно идти.
Из цикла «Былинки», сб. «Фейные сказки». 1905г.
Это стихотворение из книжки, посвященной дочери поэта.
Ключевым словом напрашивается быть слово МЕЧТА. Бальмонт – символист, поэт Серебряного века русской поэзии. Он считал, что основное отличие символистов от реалистов в том, что первые не простые наблюдатели, а мыслители, глядящие в мир сквозь окно своей мечты. Но, думаю, это слишком обще и применимо ко многим его сочинениям.
Мне кажется, ключом в этом стихотворении может быть слово ВНИЗ. Обычно светлый мир – это мир света, солнца, небес. ВЕРХ. Но Константин Бальмонт – мастер крайностей и символов–антонимов. Вот и свой светлый мир он запрятал глубоко под землю. Поэт описывает медленное, постепенное продвижение в глубину земли к ее сокровищам. От ледяных замков к россыпям драгоценных камней.
Мир его мечты устроен совсем иначе, чем наш. Опаловые переливы снега под солнцем на поверхности поэтическое воображение превращает в сугробы опалов в светлом подземном мире. Сравнение зелени с изумрудами привычно в обычном мире. В мире Бальмонта - цветение изумрудов.
И тот мир – обитаем, он тоже наблюдает за нами светлыми глазами алмазов. В мире мечты нет оглушающей тишины. Что это? Перестук камешков или нежный смех? Дрожание струн лютни, протяжный вздох флейты… Нежный, снежный, жемчужный мир.
Но надо быть очень осторожным, и терпеливым, чтобы пройти по узкому и длинному пути мечты и не спугнуть обитателей подземного мира, ускользающих при виде чужака, оставляя лишь хрустальный башмачок. А это уже совсем другая сказка.
Україна за час свого існування мала багато вірних синів та дочок, що боролися за її свободу. До багатомільйонного числа героїв Нашої Країни відноситься великий поет – націоналіст Тарас Григорович Шевченко.
У ХІХ сторіччі Україна була спаплюжена: Запорізька Січ спалена (а отже козацтво повністю знищене), українці масово закріпачені та ще русифікація “підливала масла у вогонь”. Словом, наша нація була принижена московським терором і вимагала Святої Помсти в найскрутніший час свого існування.
І тогочасним месією нашого безсмертного народу став Тарас Шевченко. Його поезії закликають нас боротися за свободу:
Повставайте,
браття мої!
Кайдани порвіте!
І вражою злою кров’ю волю окропіте!
Тарас Григорович підтримував також і боротьбу народів Кавказу за визволення з-під російської імперії, вірячи в те, що всі пригноблені народи повстануть, об’єднавшись проти спільного ворога, і здобудуть свою свободу.
У його словах: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля” відображається наша українська національна ідея. Цими словами Шевченко хотів сказати, що наш народ має бути Господарем на Своїй, Богом Даній Землі. Це був перший за всю історію України письмовий вислів національної ідеї. Звичайно, Тарас Григорович мав велику можливість отримати прибуткові посади, мати власні маєтки, танцюючи під дудку катів московських, але він, знаючи про неминучу кару з боку ворогів, піднімав націю з колін. Із 47 років життя – 24 роки – кріпак, 10 – на засланні. Проте, ні каземати, ні воєнна муштра не зломили повстанського духу Великому Герою України. Він свято вірив у те, що людина ніколи не змириться з безправ’ям і рабством.
Великий Кобзар зробив неоціненний внесок у здобуття незалежності України та підняття з колін Української нації. В своїх віршах він писав про любов до рідної землі, починаючи описами картин природи, закінчуючи жахливими трагедіями життя українців, закликаючи на повстання проти ворогів. Саме завдяки таким людям як: Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Максим Залізняк, Тарас Шевченко, Степан Бандера та мільйонам інших, що прагнули свободи, незалежності нашої держави та процвітанню української нації. Ми живемо в незалежній державі, яку повинні любити та розбудовувати, оскільки, як не ми, то хто, як не зараз, то коли? Нам потрібно гордитися тим, що ми українці, поважати нашу мову, культуру, історію і тоді, будучи одним єдиним дружнім монолітом, який любить Батьківщину понад усе, матимемо процвітання нашої нації.