почнемо з того, що у кожної людини власний світогляд. ту чи іншу річ вона бачить у своєму, так би мовити, світлі, зі своєї точки зору. і для кожного існує тільки один єдиний світ, але не завжди цей світ є таким, в якому вони хотіли б жити.
щодня ми стикаємося з купою протиріч, наприклад, любов і ненависть, зло і добро, життя і смерть, а також реальний світ і вигаданий. мені б хотілося звернутися до останньої пари слів. що означає реальний світ, а що означає нереальний? у якому жити краще? і до який волію я? …
почавши з самого дитинства мріяти про щось, до цих пір я не можу покинути цього неповторного стану душі. напевно, романтикам простіше уявити свій власний світ, зуміти його зберегти, облаштувати, полюбити його таким, який він є, нехай він навіть нереальний. уявіть собі світ, подібний казці, де живуть принци та принцеси, де все дихає свободою і любов’ю, де завжди тепло, затишно, де багато-багато друзів, які тебе розуміють і підтримують, де немає ні краплі зла, заздрості, зради. світ, в якому ти відчуваєш себе щасливим, а головне комусь потрібним. ось в такому світі мені хотілося б жити, але це лише початок моєї уяви… якщо зайти далі, мій світ стане ідеальним.
отже, він глибокий і неповторний. кожен з людей там являє собою особистість. у моєму світі не існує горя, кожен веселий, нікому не нудно, і ніколи не буває смутку, особливо сліз. не існує також і хвороб, які приносять біль і страждання, вбиваючи в людині самого себе. категорично виключені гроші. кожен має трудитися по совісті, при цьому любити те, що він робить. також в моєму світі немає ні президента, ні царя, і взагалі ніякого керівника. ніколи не буває воєн, адже всі один одного цінують, кожен в чомусь корисний, ніхто не хоче і не має права поставити себе вище іншого, тому що в моєму світі торжествує справедливість. немає брехні, є тільки правда, істина. тут люди звертають увагу на душу, на серце іншої людини, а не на зовнішність або ж його приналежність. всі люди в моєму світі талановиті, всі вміють писати вірші, багато вміють співати і створювати прекрасну музику, яка приносить тільки гармонію і спокій, тільки задоволення і насолоду. я б хотіла жити в світі, в якому немає одноманітності, а кожне подія насичена масою емоцій, причому тільки позитивних. кожен день новий і являє собою незабутню пригоду. таким чином жити стає набагато цікавіше.
світ здається барвистим, коли у людини відмінний настрій, коли він йде по вулиці і з його обличчя не сходить чарівна усмішка, і все навколо цвіте і пахне найприємнішими запахами на світі, а перехожі бачать це все і радіють разом з ним. внутрішній стан душі завжди формує саме той світ, який ти хочеш бачити, і яким він тобі уявляється. якщо ж твоя душа співає, то і життя прекрасне, і більше нічого не потрібно, існує тільки прагнення бути щасливим.
було б чудово, якби люди навчилися розуміти один одного, поступатися в чомусь, навчилися прощати і бачити в усьому тільки хороше, і знати, що все в цьому світі залежить тільки від тебе, від твого бажання, від наполегливості до самовдосконалення . всі ми дуже близькі до цього, але постійно щось заважає нам відкрити в собі ті якості, які заховані занадто глибоко в нас, щось заважає нам в тій чи іншій ситуації перебороти себе і зробити іноді щось, чим інші могли б пишатися, чим можна захоплюватися, за що можна полюбити.
у кожному з нас існує світ, про який ми навіть не підозрюємо, і не намагаємося знайти. ми бачимо те, чого насправді немає, і ми створюємо це самі, не замислюючись. ми рушимо всі наші мрії власноруч, не здогадуючись про наслідки. неможливо відповісти на такі риторичні питання, як: «що правильно, а що ні, бути чи не бути? » але завжди є право вибору, і воно тільки за нами. ми – вершителі своїх доль, які подарував нам бог. ми живі, а значить, у нас є ще шанс все виправити, адже часу у нас достатньо.
що стосується поставленої теми, про те, в якому ж світі мені все-таки хотілося б жити, то я скажу, що в тому світі, в якому я щаслива, в якому мене люблять, і в якому я люблю. не важливо, як він виглядає, не має значення, чого там більше. я бачу цей світ добрим, світлим і чистим, справжнім, але, на жаль, нереальним. він існує тільки в моїй свідомості, в моїй голові. але ж раз я його бачу, я не втрачаю надії, що все це колись стане реальним. у моєму світі живуть і виживають тільки ті, хто щирий і чесний, хто не здатний на підлість, навіть у думках, хто не піддається спокусам, і вміє тримати себе гідно. такі люди сильні духом, а це також дуже важливо.
на закінчення мені б хотілося сказати, що я хочу жити в світі, повному любові і взаєморозуміння, світі без страху. світі, в якому є тільки високі почуття, які, ми смертні, деколи лише насилу можемо зрозуміти…
2. у каждой книги разный формат страниц, разный шрифт и разный размер шрифта. однозначного ответа нет.
3. князь василий иванович шуйский, князь воротынский, думный дьяк андрей яковлевич щелкалов, царь борис годунов, монах-летописец пимен, гришка отрепьев, патриарх иов, пафнутий, бродяги-чернецы мисаил и варлаам, афанасий михайлович пушкин, царевна ксения годунова, царевич федор годунов, семен никитич годунов, гаврила пушкин, ежи мнишек, марина юрьевна мнишек, князь вишневецкий, пётр фёдорович басманов, капитаны вальтер розен маржерет, юродивый николка железный колпак, московский дворянин рожнов (пленник), бояре голицын, мосальский, молчанов и шерефединов, народ, прочие бояре, стрельцы.
4. о сущности власти и ее влиянии на правителя, незаконно взошедшему на престол.
5. после смерти царя федора иоанновича народ умоляет его шурина бориса, затворившегося в монастыре, принять корону. тот не сразу, но соглашается. на фоне этого происходит диалог князей шуйского и воротынского.
келейник гришка отрепьев узнает от своего старца пимена подробности убийства царевича дмитрия угличского и сбегает, планируя выдать себя за последнего. в кремле узнают о нем и объявляют розыск. отрепьев пытается перейти литовскую границу, перед этим его чуть не ловят в корчме. в доме боярина шуйского последний вместе с другим боярином, афанасием пушкиным, зачитывают письмо о появлении чудесно спасшегося царевича, после чего шуйский отправляется с известием к царю. борис годунов в ужасе от известия мучается совестью и угрозами допытывается от шуйского, действительно ли царевич умер. в кракове в доме вишневецкого самозванец начинает собирать свиту. затем в замке воеводы мнишека в самборе он ухаживает за дочерью хозяина мариной и даже признаётся ей, что он — всего лишь беглый инок. для марины же оказывается важным лишь то, возведёт ли её лжедмитрий на московский трон.
войско самозванца переходит границу. в кремле на совете патриарх подаёт совет перенести мощи царевича дмитрия из углича в москву: открылось, что димитрий святой и чудотворец, и выставление мощей для общего почитания обличить в лжедмитрии самозванца. однако шуйский, видя смятение бориса, витиевато отклоняет это предложение.
в декабре близ новгорода-северского происходит битва, где войска годунова проигрывают. на соборной площади юродивый обвиняет бориса в убийстве. в севске лжедмитрий допрашивает пленного дворянина, вскоре после чего его войско бывает разбито. в москве царь борис внезапно умирает, успев благословить сына федора на царство. гаврила пушкин подталкивает основного из воевод годунова, обласканного царём, но безродного басманова, на измену. затем на лобном месте пушкин провозглашает власть лжедмитрия и провоцирует на бунт против детей годунова. бояре входят в дом, где царь фёдор с сестрой и их мать, и душат их. боярин мосальский объявляет народу (последние слова трагедии): «народ! мария годунова и сын её феодор отравили себя ядом. мы видели их мертвые трупы. (пауза) что ж вы молчите? кричите: да царь димитрий иванович! ». народ безмолвствует.
почнемо з того, що у кожної людини власний світогляд. ту чи іншу річ вона бачить у своєму, так би мовити, світлі, зі своєї точки зору. і для кожного існує тільки один єдиний світ, але не завжди цей світ є таким, в якому вони хотіли б жити.
щодня ми стикаємося з купою протиріч, наприклад, любов і ненависть, зло і добро, життя і смерть, а також реальний світ і вигаданий. мені б хотілося звернутися до останньої пари слів. що означає реальний світ, а що означає нереальний? у якому жити краще? і до який волію я? …
почавши з самого дитинства мріяти про щось, до цих пір я не можу покинути цього неповторного стану душі. напевно, романтикам простіше уявити свій власний світ, зуміти його зберегти, облаштувати, полюбити його таким, який він є, нехай він навіть нереальний. уявіть собі світ, подібний казці, де живуть принци та принцеси, де все дихає свободою і любов’ю, де завжди тепло, затишно, де багато-багато друзів, які тебе розуміють і підтримують, де немає ні краплі зла, заздрості, зради. світ, в якому ти відчуваєш себе щасливим, а головне комусь потрібним. ось в такому світі мені хотілося б жити, але це лише початок моєї уяви… якщо зайти далі, мій світ стане ідеальним.
отже, він глибокий і неповторний. кожен з людей там являє собою особистість. у моєму світі не існує горя, кожен веселий, нікому не нудно, і ніколи не буває смутку, особливо сліз. не існує також і хвороб, які приносять біль і страждання, вбиваючи в людині самого себе. категорично виключені гроші. кожен має трудитися по совісті, при цьому любити те, що він робить. також в моєму світі немає ні президента, ні царя, і взагалі ніякого керівника. ніколи не буває воєн, адже всі один одного цінують, кожен в чомусь корисний, ніхто не хоче і не має права поставити себе вище іншого, тому що в моєму світі торжествує справедливість. немає брехні, є тільки правда, істина. тут люди звертають увагу на душу, на серце іншої людини, а не на зовнішність або ж його приналежність. всі люди в моєму світі талановиті, всі вміють писати вірші, багато вміють співати і створювати прекрасну музику, яка приносить тільки гармонію і спокій, тільки задоволення і насолоду. я б хотіла жити в світі, в якому немає одноманітності, а кожне подія насичена масою емоцій, причому тільки позитивних. кожен день новий і являє собою незабутню пригоду. таким чином жити стає набагато цікавіше.
світ здається барвистим, коли у людини відмінний настрій, коли він йде по вулиці і з його обличчя не сходить чарівна усмішка, і все навколо цвіте і пахне найприємнішими запахами на світі, а перехожі бачать це все і радіють разом з ним. внутрішній стан душі завжди формує саме той світ, який ти хочеш бачити, і яким він тобі уявляється. якщо ж твоя душа співає, то і життя прекрасне, і більше нічого не потрібно, існує тільки прагнення бути щасливим.
було б чудово, якби люди навчилися розуміти один одного, поступатися в чомусь, навчилися прощати і бачити в усьому тільки хороше, і знати, що все в цьому світі залежить тільки від тебе, від твого бажання, від наполегливості до самовдосконалення . всі ми дуже близькі до цього, але постійно щось заважає нам відкрити в собі ті якості, які заховані занадто глибоко в нас, щось заважає нам в тій чи іншій ситуації перебороти себе і зробити іноді щось, чим інші могли б пишатися, чим можна захоплюватися, за що можна полюбити.
у кожному з нас існує світ, про який ми навіть не підозрюємо, і не намагаємося знайти. ми бачимо те, чого насправді немає, і ми створюємо це самі, не замислюючись. ми рушимо всі наші мрії власноруч, не здогадуючись про наслідки. неможливо відповісти на такі риторичні питання, як: «що правильно, а що ні, бути чи не бути? » але завжди є право вибору, і воно тільки за нами. ми – вершителі своїх доль, які подарував нам бог. ми живі, а значить, у нас є ще шанс все виправити, адже часу у нас достатньо.
що стосується поставленої теми, про те, в якому ж світі мені все-таки хотілося б жити, то я скажу, що в тому світі, в якому я щаслива, в якому мене люблять, і в якому я люблю. не важливо, як він виглядає, не має значення, чого там більше. я бачу цей світ добрим, світлим і чистим, справжнім, але, на жаль, нереальним. він існує тільки в моїй свідомості, в моїй голові. але ж раз я його бачу, я не втрачаю надії, що все це колись стане реальним. у моєму світі живуть і виживають тільки ті, хто щирий і чесний, хто не здатний на підлість, навіть у думках, хто не піддається спокусам, і вміє тримати себе гідно. такі люди сильні духом, а це також дуже важливо.
на закінчення мені б хотілося сказати, що я хочу жити в світі, повному любові і взаєморозуміння, світі без страху. світі, в якому є тільки високі почуття, які, ми смертні, деколи лише насилу можемо зрозуміти…
1. трагедия.
2. у каждой книги разный формат страниц, разный шрифт и разный размер шрифта. однозначного ответа нет.
3. князь василий иванович шуйский, князь воротынский, думный дьяк андрей яковлевич щелкалов, царь борис годунов, монах-летописец пимен, гришка отрепьев, патриарх иов, пафнутий, бродяги-чернецы мисаил и варлаам, афанасий михайлович пушкин, царевна ксения годунова, царевич федор годунов, семен никитич годунов, гаврила пушкин, ежи мнишек, марина юрьевна мнишек, князь вишневецкий, пётр фёдорович басманов, капитаны вальтер розен маржерет, юродивый николка железный колпак, московский дворянин рожнов (пленник), бояре голицын, мосальский, молчанов и шерефединов, народ, прочие бояре, стрельцы.
4. о сущности власти и ее влиянии на правителя, незаконно взошедшему на престол.
5. после смерти царя федора иоанновича народ умоляет его шурина бориса, затворившегося в монастыре, принять корону. тот не сразу, но соглашается. на фоне этого происходит диалог князей шуйского и воротынского.
келейник гришка отрепьев узнает от своего старца пимена подробности убийства царевича дмитрия угличского и сбегает, планируя выдать себя за последнего. в кремле узнают о нем и объявляют розыск. отрепьев пытается перейти литовскую границу, перед этим его чуть не ловят в корчме. в доме боярина шуйского последний вместе с другим боярином, афанасием пушкиным, зачитывают письмо о появлении чудесно спасшегося царевича, после чего шуйский отправляется с известием к царю. борис годунов в ужасе от известия мучается совестью и угрозами допытывается от шуйского, действительно ли царевич умер. в кракове в доме вишневецкого самозванец начинает собирать свиту. затем в замке воеводы мнишека в самборе он ухаживает за дочерью хозяина мариной и даже признаётся ей, что он — всего лишь беглый инок. для марины же оказывается важным лишь то, возведёт ли её лжедмитрий на московский трон.
войско самозванца переходит границу. в кремле на совете патриарх подаёт совет перенести мощи царевича дмитрия из углича в москву: открылось, что димитрий святой и чудотворец, и выставление мощей для общего почитания обличить в лжедмитрии самозванца. однако шуйский, видя смятение бориса, витиевато отклоняет это предложение.
в декабре близ новгорода-северского происходит битва, где войска годунова проигрывают. на соборной площади юродивый обвиняет бориса в убийстве. в севске лжедмитрий допрашивает пленного дворянина, вскоре после чего его войско бывает разбито. в москве царь борис внезапно умирает, успев благословить сына федора на царство. гаврила пушкин подталкивает основного из воевод годунова, обласканного царём, но безродного басманова, на измену. затем на лобном месте пушкин провозглашает власть лжедмитрия и провоцирует на бунт против детей годунова. бояре входят в дом, где царь фёдор с сестрой и их мать, и душат их. боярин мосальский объявляет народу (последние слова трагедии): «народ! мария годунова и сын её феодор отравили себя ядом. мы видели их мертвые трупы. (пауза) что ж вы молчите? кричите: да царь димитрий иванович! ». народ безмолвствует.