мне нужно сделать: Анализ стихотворения Фета "Ель рукавом мне тропинку за весила " 1Дата создания стиха 2 Цель его создания 3 Идея 4 Основные образы 5 Средство выразительности языка 6 Отношения автора к изображаемому
Отец главного героя Николеньки является одним из второстепенных персонажей повести "Детство" Толстого. Отца Николеньки зовут Петром Александровичем. В этой статье представлен цитатный образ и характеристика отца в повести "Детство" Толстого: описание внешности и характера, портрет в цитатах. Смотрите: Краткое содержание повести Все материалы по повести "Детство" Образ и характеристика отца в повести "Детство" Толстого Имя отца Николеньки - Петр Александрович: "...Позвольте вам доложить, Петр Александрыч..." Отец Николеньки - отставной поручик гвардии: "...он навсегда остался отставным поручиком гвардии..." Отец Николеньки - дворянин и помещик. Семья Николеньки владеет несколькими имениями: "...употреблять все доходы с ее имений на Петровское (село, в котором мы жили).." Внешность отца Николеньки: "...на всякий же случай поцеловал большую жилистую руку..." "...Большой статный рост, странная, маленькими шажками, походка, привычка подергивать плечом, маленькие, всегда улыбающиеся глазки, большой орлиный нос, неправильные губы, которые как-то неловко, но приятно складывались, недостаток в произношении — пришептывание, и большая во всю голову лысина: вот наружность моего отца..." "...Он, как и все бывшие военные, не умел одеваться по-модному; но зато он одевался оригинально и изящно. Всегда очень широкое и легкое платье, прекрасное белье, большие отвороченные манжеты и воротнички… Впрочем, все шло к его большому росту, сильному сложению, лысой голове, спокойным, самоуверенным движениям..." "...Его высокая фигура в черном фраке, бледное выразительное лицо и, как всегда, грациозные и уверенные движения, когда он крестился, кланялся, доставая рукою землю, брал свечу из рук священника..."
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Отец главного героя Николеньки является одним из второстепенных персонажей повести "Детство" Толстого. Отца Николеньки зовут Петром Александровичем. В этой статье представлен цитатный образ и характеристика отца в повести "Детство" Толстого: описание внешности и характера, портрет в цитатах. Смотрите: Краткое содержание повести Все материалы по повести "Детство" Образ и характеристика отца в повести "Детство" Толстого Имя отца Николеньки - Петр Александрович: "...Позвольте вам доложить, Петр Александрыч..." Отец Николеньки - отставной поручик гвардии: "...он навсегда остался отставным поручиком гвардии..." Отец Николеньки - дворянин и помещик. Семья Николеньки владеет несколькими имениями: "...употреблять все доходы с ее имений на Петровское (село, в котором мы жили).." Внешность отца Николеньки: "...на всякий же случай поцеловал большую жилистую руку..." "...Большой статный рост, странная, маленькими шажками, походка, привычка подергивать плечом, маленькие, всегда улыбающиеся глазки, большой орлиный нос, неправильные губы, которые как-то неловко, но приятно складывались, недостаток в произношении — пришептывание, и большая во всю голову лысина: вот наружность моего отца..." "...Он, как и все бывшие военные, не умел одеваться по-модному; но зато он одевался оригинально и изящно. Всегда очень широкое и легкое платье, прекрасное белье, большие отвороченные манжеты и воротнички… Впрочем, все шло к его большому росту, сильному сложению, лысой голове, спокойным, самоуверенным движениям..." "...Его высокая фигура в черном фраке, бледное выразительное лицо и, как всегда, грациозные и уверенные движения, когда он крестился, кланялся, доставая рукою землю, брал свечу из рук священника..."
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.