Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
На мою думку, Батьківщина — одна з найбільших цінностей у нашому житті, яку ти не вибираєш: вона дана тобі батьками як спадок, який маєш любити й берегти, щоб передати власним дітям.
По-перше, Батьківщина — це насамперед духовний материк, тобто не лише країна, у якій ти народився, а й усі духовні надбання роду й народу: мова, пісні, традиції, звичаї, які відповідають твоїм ментальним особливостям. Яскравим прикладом усвідомлення цього є моя сім’я, де панує пошана до традицій, моральність, прагнення знати народні звичаї й дотримуватися їх: усі ми розмовляємо українською й любимо співати народні пісні, а святкову сорочку кожному власноруч вишила мама; щоліта мандруємо стежками України (у першому поході мене, піврічного, ще несли в спеціальному рюкзачку); допомагаємо дідусям і бабусям поратися на городі, у саду, учимося жити так, щоб не було перед ними соромно.
По-друге, навіть якщо людина з якоїсь причини змушена жити поза межами рідної землі, вона несе у своєму серці часточку Батьківщини. Прикладів цього в літературі сила-силенна. Чи не найяскравішим серед них є творчість Тараса Шевченка, зокрема його поезія «І виріс я на чужині…», у якій Кобзар пише, що для нього немає нічого кращого, як «Дніпро та наша славная Вкраїна…». Глибинним розумінням патріотизму вражають «Кам’яний хрест» Василя Стефаника і «Волинь» Уласа Самчука, поезії Олександра Олеся та Євгена Маланюка.
Отже, Батьківщина — це найцінніший дар твого народу й роду. Це не тільки земля, на якій ти народився та проживаєш, а й уся духовна спадщина твоїх пращурів, яку мусиш плекати й примножувати скрізь і завжди.
Відповідь:
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
На мою думку, Батьківщина — одна з найбільших цінностей у нашому житті, яку ти не вибираєш: вона дана тобі батьками як спадок, який маєш любити й берегти, щоб передати власним дітям.
По-перше, Батьківщина — це насамперед духовний материк, тобто не лише країна, у якій ти народився, а й усі духовні надбання роду й народу: мова, пісні, традиції, звичаї, які відповідають твоїм ментальним особливостям. Яскравим прикладом усвідомлення цього є моя сім’я, де панує пошана до традицій, моральність, прагнення знати народні звичаї й дотримуватися їх: усі ми розмовляємо українською й любимо співати народні пісні, а святкову сорочку кожному власноруч вишила мама; щоліта мандруємо стежками України (у першому поході мене, піврічного, ще несли в спеціальному рюкзачку); допомагаємо дідусям і бабусям поратися на городі, у саду, учимося жити так, щоб не було перед ними соромно.
По-друге, навіть якщо людина з якоїсь причини змушена жити поза межами рідної землі, вона несе у своєму серці часточку Батьківщини. Прикладів цього в літературі сила-силенна. Чи не найяскравішим серед них є творчість Тараса Шевченка, зокрема його поезія «І виріс я на чужині…», у якій Кобзар пише, що для нього немає нічого кращого, як «Дніпро та наша славная Вкраїна…». Глибинним розумінням патріотизму вражають «Кам’яний хрест» Василя Стефаника і «Волинь» Уласа Самчука, поезії Олександра Олеся та Євгена Маланюка.
Отже, Батьківщина — це найцінніший дар твого народу й роду. Це не тільки земля, на якій ти народився та проживаєш, а й уся духовна спадщина твоїх пращурів, яку мусиш плекати й примножувати скрізь і завжди.