Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Хлестаков, персонаж бессмертной комедии Н.В. Гоголя "Ревизор" - человек невеликого ума. "Несколько приглуповат", "без царя в голове", "говорит и действует без всякого сооображения" - так характеризовал его сам автор. Поэтому неудивительно, что колежский регистратор из Санкт-Петербурга не сразу догадался, что в уездном городе Эн его принимают за персону значительно более высокого чина.
Когда прямо из гостиницы, из которой он не мог уехать, потому что нечем было заплатить за номер и еду, он попадает в дом городничего и ему все начинают наперебой угождать, Хлестаков даже не думает, с чего бы это. Он просто пользуется удобным случаем и берет то, что само плывет к нему в руки.
С городничим и чиновниками города Эн Хлестаков ведет себя развязно и фамильярно. То, что ему угождают и предлагают деньги, он воспринимает как должное. Это и вводит в заблуждение городских чиновников, и те убеждают себя в том, что Хлестаков - тот самый ревизор, которого они ждали.
И только в 8 явлении 4 действия Хлестаков начинает что-то подозревать:"Мне кажется, однако ж, что они меня принимают за государственного человека."
К этому моменту Хлестаков набрал якобы взаймы немало денег: "Впрочем, чиновники эти добрые люди; это с их стороны хорошая черта, что они мне дали взаймы. Пересмотрю нарочно, сколько у меня денег. Это от судьи триста; это от почтмейстера триста, шестьсот, семьсот, восемьсот... Ого! За тысячу перевалило."
Уже после этого к Хлестакову приходят просители - купцы. Хлестаков уже понимает, что его принимают за другого, но отказаться от дармовых денег не может. "Нет, вы этого не думайте: я не беру совсем никаких взяток. Вот если бы вы, например, предложили мне взаймы рублей триста — ну, тогда совсем дело другое: взаймы я могу взять." Берет пятьсот.
В следующих явлениях Хлестаков ухлестывает за дочерью и женой городничего, причем обеим признается в любви и просит руки у каждой (при том, что жена городничего вообще-то замужем). Городничий соглашается выдать за него дочь. Понятно, что жениться Хлестаков не собирается - его слуга Осип уже пакует вещи и запрягает самых быстрых коней. Хлестаков успевает скрыться незадолго до приезда настоящего ревизора.
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Хлестаков, персонаж бессмертной комедии Н.В. Гоголя "Ревизор" - человек невеликого ума. "Несколько приглуповат", "без царя в голове", "говорит и действует без всякого сооображения" - так характеризовал его сам автор. Поэтому неудивительно, что колежский регистратор из Санкт-Петербурга не сразу догадался, что в уездном городе Эн его принимают за персону значительно более высокого чина.
Когда прямо из гостиницы, из которой он не мог уехать, потому что нечем было заплатить за номер и еду, он попадает в дом городничего и ему все начинают наперебой угождать, Хлестаков даже не думает, с чего бы это. Он просто пользуется удобным случаем и берет то, что само плывет к нему в руки.
С городничим и чиновниками города Эн Хлестаков ведет себя развязно и фамильярно. То, что ему угождают и предлагают деньги, он воспринимает как должное. Это и вводит в заблуждение городских чиновников, и те убеждают себя в том, что Хлестаков - тот самый ревизор, которого они ждали.
И только в 8 явлении 4 действия Хлестаков начинает что-то подозревать:"Мне кажется, однако ж, что они меня принимают за государственного человека."
К этому моменту Хлестаков набрал якобы взаймы немало денег: "Впрочем, чиновники эти добрые люди; это с их стороны хорошая черта, что они мне дали взаймы. Пересмотрю нарочно, сколько у меня денег. Это от судьи триста; это от почтмейстера триста, шестьсот, семьсот, восемьсот... Ого! За тысячу перевалило."
Уже после этого к Хлестакову приходят просители - купцы. Хлестаков уже понимает, что его принимают за другого, но отказаться от дармовых денег не может. "Нет, вы этого не думайте: я не беру совсем никаких взяток. Вот если бы вы, например, предложили мне взаймы рублей триста — ну, тогда совсем дело другое: взаймы я могу взять." Берет пятьсот.
В следующих явлениях Хлестаков ухлестывает за дочерью и женой городничего, причем обеим признается в любви и просит руки у каждой (при том, что жена городничего вообще-то замужем). Городничий соглашается выдать за него дочь. Понятно, что жениться Хлестаков не собирается - его слуга Осип уже пакует вещи и запрягает самых быстрых коней. Хлестаков успевает скрыться незадолго до приезда настоящего ревизора.