На основі прочитаних творів в.нестайка "тереодорі з васюківки" я. стельмаха "митькозавр з васюківки, або химера лісового озера" лесі ворониної "таємне товариство боягузів, або засіб від переляку" розглянути, що таке безсмертя, добро, вічність і краса
Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.
Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.
Таким чином, автор створює досить поетичний образ коня (читай: особистості), який прагне свободи, але залишається в неволі, хоче самовиразитися, але, скутий сірим буденним життям, залишається серед натовпу, дозволивши собі лише один день вільного життя.
Царь Элиды Авгий, сын бога солнца Гелиоса, получил от отца многочисленные стада белых и красных быков. Его огромный скотный двор не очищался 30 лет. Геракл предложил Авгию очистить стойло за день, попросив взамен десятую часть его стад. Считая, что герой не справится с работой за одни сутки, Авгий согласился. Геракл перегородил плотиной реки Алфей и Пеней и отвёл их воду на скотный двор Авгия – весь навоз был смыт с него за день.
Жадный Авгий не отдал Гераклу обещанной платы за работу. Через несколько лет, уже освободившись от службы у Эврисфея, Геракл собрал войско, разбил Авгия и убил его. После этой победы Геракл учредил в Элиде, у города Писы, знаменитые Олимпийские игры.
12
Гераклу предстояло отыскать путь к великому титану Атласу (Атланту), который держит на плечах небесный свод у края земли. Эврисфей приказал Гераклу взять с золотого дерева сада Атласа три золотых яблока. Чтобы узнать путь к Атласу, Геракл по совету нимф, подкараулил на берегу моря морского бога Нерея, схватил его и держал, пока тот не показал нужную дорогу. По пути к Атласу через Ливию Гераклу пришлось бороться с жестоким великаном Антеем, который получал новые силы, прикасаясь к своей матери – Земле-Гее. После долгой схватки Геракл поднял Антея на воздух и задушил его, не опуская на землю. В Египте Геракла хотел принести в жертву богам царь Бусирис, но разгневанный герой убил Бусириса вместе с сыном.Атлас сам сходил в свой сад за тремя золотыми яблоками, но Гераклу в это время нужно было держать за него небесный свод. Атлас хотел обмануть Геракла: он предложил, самолично отнести яблоки Эврисфею при условии, что в это время Геракл продолжит держать за него небо. Но герой, поняв, что хитрый титан не вернётся обратно, не дался в обман. Геракл попросил Атласа сменить его под небом для короткого отдыха, а сам забрал яблоки и ушёл.