Браз главного героя повести Лескова "Очарованный странник". Флягин Иван Северьяныч — главный герой и основной рассказчик. Повествовательная особенность произведения представляет собой сказ — стилизацию устной речи, имитацию импровизационного рассказа. Воссоздаётся не только манера речи рассказчика, Ивана Флягина, но и речевые особенности тех персонажей, о которых он рассказывает. Нюансы повествования определяются не хронологией событий, а воспоминаниями и ассоциациями рассказчика («что вспомню, то, извольте, могу рассказать») .
Формально повесть обнаруживает сходство с каноном жития: рассказ о детстве героя, жизнеописание, борьба с искушениями. Он выступает в разных социальных ролях, что в повести отражено в виде сюжетных ролей. Роли Флягина напоминают функции сказочного героя, персонажа жития, былинного богатыря и героя авантюрного романа. Флягина, как и сказочного персонажа, отличает неуязвимость, благополучное преодоление препятствий и преград (не случайно его имя — Иван, отсылающее к Ивану-дураку и Ивану-царевичу из русских сказок) .
Он наивен, с виду - даже глуп, подобно народному герою волшебных сказок: в награду за жизни хозяев — графа К. , графини и их дочери — он просит себе одну гармонь, отказавшись от предложения другого хозяина — князя — ссудить его деньгами и записать в купеческое сословие! Иван неуязвим для смерти: когда он служил в форейторах у графа К. , то от верной гибели, остановив лошадей на краю пропасти.
На кавказской войне Флягин благополучно переплывает реку под выстрелами горцев, хотя все попытки других солдат заканчивались смертью от пуль неприятеля выйти невредимым из самых опасных ситуаций сближает Флягина также с героями авантюрных романов (подзаголовок повести в первом издании — «Очарованный странник, его жизнь, опыты, мнения и приключения» — напоминает заглавия произведений этого жанра) .
Флягин, как и авантюрный герой, лишен родного дома, в поисках лучшей доли должен скитаться по свету. Он меняет множество социальных ролей и профессий, сначала Ф. форейтор — крепостной графа К. , затем беглый служитель в няньках при барском ребенке, пленник у «татар» (киргизов князя, отбирающий для покупки лошадей; солдат — участник кавказской войны, актер в петербургском балагане, монах (или послушник) .
Наиболее очевидна соотнесенность Флягина с персонажем жития. Иван Флягин — дитя, рожденное по молитвам родителей и обещанное Богу, приход его в монастырь и паломничество на Соловки еще в юности предсказаны в сновидении. Флягина искушают бесы, он открывает в себе пророческий дар. Сам герой ощущает присутствие провидения, божественного промысла в своей жизни.
Эти сюжетные мотивы и эпизоды традиционны для жизнеописания святого, однако «бесовские искушения» в повести представлены комически, а его дар пророчества изображен с иронией. В отличие от персонажа жития, Флягин далеко не святой, а монастырь — не последнее место в его странствиях. Сюжетная функция Флягина-победителя на поединке «татарина» (киргиза) Савакирея сходна с функцией былинного богатыря, побеждающего врагов.
Сближение лесковского героя с былинными богатырями подчеркнуто в портрете пожилого Флягина: «Он был в полном смысле слова богатырь, и притом типический, простодушный, добрый русский богатырь, напоминающий дедушку Илью Муромца на прекрасной картине Васнецова и в поэме графа А. К. Толстого. Казалось, что ему бы не в рясе ходить, а сидеть на «чубаром» да ездить в лаптишках по лесу и лениво нюхать, как «смолой и земляникой пахнет темный бор» .
Бесприютность, гонимость Флягина, жизнь в «татарском» плену, преобразившая героя встреча с Грушей соответствуют сюжетным мотивам романтической литературы. Однако мотивировки его поступков иные, нежели у романтического героя. Флягин бежит в «татарскую» степь не потому, что ему опостылел родной мир: его грозится арестовать русский чиновник за убийство на поединке.
"Очарованный Странник" - истинно русский типаж и характер.
Доля Івана Мазепи привернула увагу багатьох видатних митців доби романтизму, а європейські та російські поети суттєво розійшлись в оцінках гетьмана.
Про нього писали Вольтер і Байрон, Гюго і Словацький, його образ відтворювали Жеріко й Делакруа.
Як Марко Вовчок зваблювала Тургенєва і що було з Жулем Верном
Бунтар-денді: про боротьбу, коханок і Україну в житті Маяковського
Могутній володар спромігся відродити й розбудувати розтерзану війнами країну, мечем і мудрістю завоювати славу й повагу.
Наприкінці життя - зазнав трагічної поразки і закономірно став культовим героєм романтичної епохи.
Попри те, що в житті гетьмана й так не бракувало неймовірних, карколомних зиґзаґів, злетів і падінь, його біографію ще й прикрасили барвистими вигадками.
Мазепа Байрона
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Мазепа Пушкіна
Історію завжди пишуть переможці, вони ставлять пам'ятники й карбують меморіальні дошки. Натомість подоланим ніколи не дозволяють розповідати про їхнє минуле.
Тож і про гетьмана Мазепу ми впродовж кількох століть знали лише з російської подачі.
Після збройної поразки гетьмана було затавровано як найпідлішого зрадника та відлучено од церкви. Анафеми Мазепі звучали у тих самих храмах, які він же, щедрий меценат, і збудував, пожертвувавши власні кошти.
Формально повесть обнаруживает сходство с каноном жития: рассказ о детстве героя, жизнеописание, борьба с искушениями. Он выступает в разных социальных ролях, что в повести отражено в виде сюжетных ролей. Роли Флягина напоминают функции сказочного героя, персонажа жития, былинного богатыря и героя авантюрного романа. Флягина, как и сказочного персонажа, отличает неуязвимость, благополучное преодоление препятствий и преград (не случайно его имя — Иван, отсылающее к Ивану-дураку и Ивану-царевичу из русских сказок) .
Он наивен, с виду - даже глуп, подобно народному герою волшебных сказок: в награду за жизни хозяев — графа К. , графини и их дочери — он просит себе одну гармонь, отказавшись от предложения другого хозяина — князя — ссудить его деньгами и записать в купеческое сословие! Иван неуязвим для смерти: когда он служил в форейторах у графа К. , то от верной гибели, остановив лошадей на краю пропасти.
На кавказской войне Флягин благополучно переплывает реку под выстрелами горцев, хотя все попытки других солдат заканчивались смертью от пуль неприятеля выйти невредимым из самых опасных ситуаций сближает Флягина также с героями авантюрных романов (подзаголовок повести в первом издании — «Очарованный странник, его жизнь, опыты, мнения и приключения» — напоминает заглавия произведений этого жанра) .
Флягин, как и авантюрный герой, лишен родного дома, в поисках лучшей доли должен скитаться по свету. Он меняет множество социальных ролей и профессий, сначала Ф. форейтор — крепостной графа К. , затем беглый служитель в няньках при барском ребенке, пленник у «татар» (киргизов князя, отбирающий для покупки лошадей; солдат — участник кавказской войны, актер в петербургском балагане, монах (или послушник) .
Наиболее очевидна соотнесенность Флягина с персонажем жития. Иван Флягин — дитя, рожденное по молитвам родителей и обещанное Богу, приход его в монастырь и паломничество на Соловки еще в юности предсказаны в сновидении. Флягина искушают бесы, он открывает в себе пророческий дар. Сам герой ощущает присутствие провидения, божественного промысла в своей жизни.
Эти сюжетные мотивы и эпизоды традиционны для жизнеописания святого, однако «бесовские искушения» в повести представлены комически, а его дар пророчества изображен с иронией. В отличие от персонажа жития, Флягин далеко не святой, а монастырь — не последнее место в его странствиях. Сюжетная функция Флягина-победителя на поединке «татарина» (киргиза) Савакирея сходна с функцией былинного богатыря, побеждающего врагов.
Сближение лесковского героя с былинными богатырями подчеркнуто в портрете пожилого Флягина: «Он был в полном смысле слова богатырь, и притом типический, простодушный, добрый русский богатырь, напоминающий дедушку Илью Муромца на прекрасной картине Васнецова и в поэме графа А. К. Толстого. Казалось, что ему бы не в рясе ходить, а сидеть на «чубаром» да ездить в лаптишках по лесу и лениво нюхать, как «смолой и земляникой пахнет темный бор» .
Бесприютность, гонимость Флягина, жизнь в «татарском» плену, преобразившая героя встреча с Грушей соответствуют сюжетным мотивам романтической литературы. Однако мотивировки его поступков иные, нежели у романтического героя. Флягин бежит в «татарскую» степь не потому, что ему опостылел родной мир: его грозится арестовать русский чиновник за убийство на поединке.
"Очарованный Странник" - истинно русский типаж и характер.
Объяснение:
Доля Івана Мазепи привернула увагу багатьох видатних митців доби романтизму, а європейські та російські поети суттєво розійшлись в оцінках гетьмана.
Про нього писали Вольтер і Байрон, Гюго і Словацький, його образ відтворювали Жеріко й Делакруа.
Як Марко Вовчок зваблювала Тургенєва і що було з Жулем Верном
Бунтар-денді: про боротьбу, коханок і Україну в житті Маяковського
Могутній володар спромігся відродити й розбудувати розтерзану війнами країну, мечем і мудрістю завоювати славу й повагу.
Наприкінці життя - зазнав трагічної поразки і закономірно став культовим героєм романтичної епохи.
Попри те, що в житті гетьмана й так не бракувало неймовірних, карколомних зиґзаґів, злетів і падінь, його біографію ще й прикрасили барвистими вигадками.
Мазепа Байрона
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Мазепа Пушкіна
Історію завжди пишуть переможці, вони ставлять пам'ятники й карбують меморіальні дошки. Натомість подоланим ніколи не дозволяють розповідати про їхнє минуле.
Тож і про гетьмана Мазепу ми впродовж кількох століть знали лише з російської подачі.
Після збройної поразки гетьмана було затавровано як найпідлішого зрадника та відлучено од церкви. Анафеми Мазепі звучали у тих самих храмах, які він же, щедрий меценат, і збудував, пожертвувавши власні кошти.