Основная проблема, которую фонвизин поднимает в комедии «недоросль» , - проблема воспитания просвещенных передовых людей. дворянин, будущий гражданин страны, который должен творить дела на благо отечества, с рождения воспитывается в атмосфере безнравственности, самодовольства и самодостаточности. в лице грубого неуча митрофанушки писатель показал «несчастные следствия дурного воспитания» . митрофанушка испорчен не тем воспитанием, которое ему , полным отсутствием воспитания и пагубным материнским примером. первой учительницей и воспитательницей митрофанушки была старая нянька еремеевна, которая за свой труд получает «по пяти рублей на год, да по пяти пощечин на день» . нянька больше заботилась о животе воспитанника, а не о его голове. к митрофану ходят три учителя, которые вот уже несколько лет безуспешно пытаются вбить в голову «робенка» хоть какие-то зачатки знаний. учителя митрофана - отставной сержант цыфиркин занимается с ним арифметикой (арихметике учит его… один отставной сержант, цыфиркин») , семинарист кутейкин – грамотой («для грамоты ходит к нему дьячок от покрова, кутейкин») , а вральман осуществляет общее руководство, якобы обучая хозяйского сынка «всем наукам» («по-французски и всем наукам обучает еговральман») . вральман, как бывший кучер стародума, что выясняется в конце пьесы, не имеет никакого представления о науках, но он , а потому невежественные хозяева доверяют ему. к тому же им нравится позиция вральмана: «не отягощать дитятю» («он ребенка не неволит») . немцу платят гораздо больше («этому по триста рубликов в год) , чем цыфиркину и кутейкину, его кормят («сажаем за стол с собою… за столом стакан вина» ) и одевают в доме («белье его наши бабы моют») . двух учителей ни во что не ставят, митрофанушка занимается с большой неохотой, безнаказанно оскорбляет их, прерывает занятия и ничего не понимает, хотя «учится» уже несколько лет («уж года четыре как учится») . создавая образы учителей митрофана, фонвизин, скорее всего, стремился показать, что вряд ли учителя, подобные кутейкину, который сам не закончил семинарию, или вральману, бывшему кучеру, смогут научить чему-нибудь толковому молодого человека. из них один цыфиркин вызывает симпатию своей честностью, прямотой и добросовестностью. он отказывается брать деньги, которые не заслужил, т. к. ничему не смог научить дубиноголового митрофана. драматург считает, что только в правильном воспитании находится источник спасения от грозящего обществу зла. воспитания митрофанушки объясняет, откуда берутся скотинины и что следует изменить, чтобы они более не появлялись: уничтожить рабство и преодолеть путем нравственного воспитания пороки человеческой натуры. митрофан никого не любит, он зол, невежествен и к тому же агрессивен. митрофанушка – лентяй, привыкший бить баклуши да лазить на голубятню. митрофан не только невежда и «матушкин сынок» . он хитер, знает как польстить матери. стародум посмеивается над митрофаном, понимая, что невежество – еще не самая большая беда. гораздо опасенее бессердечие. «невежда без души – зверь» . жизнь и воспитание сразу отобрали у митрофана цель и смысл жизни. и учителя не смогут (это лишь дань моде со стороны госпожи простаковой) ; у митрофана и не возникало иных желаний, кроме как поесть, побегать на голубятне да жениться. в своей пьесе фонвизин говорит читателям, что вначале надо воспитать добродетель, позаботиться о душе, а уж потом – об уме. если не воспитать должным образом ребёнка, не научить его правильным языком выражать разумные мысли, он навсегда останется «больным неисцельно» , невеждой и безнравственным существом.
Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.