Всі державні злочини караються тут надзвичайно суворо; але якщо обвинувачений доведе під час процесу свою невинність, то обвинувач негайно піддається ганебної страти, і з його рухомого і нерухомого майна стягується в чотирикратному розмірі на користь невинного за втрату часу, за небезпеку, якій він піддавався, позбавлення, випробувані їм під час тюремного ув'язнення, і за всі витрати, яких йому коштувала захист. Ліліпути вважають шахрайство більш тяжким злочином, ніж крадіжки, і тому тільки в рідкісних випадках воно не карається смертю. При відомої обережності, пильності і невеликій дозі здорового глузду, міркують вони, завжди можна вберегти майно від злодія, але у чесної людини немає захисту від спритного шахрая; і так як при купівлі і продажу постійно потрібні торгові угоди, засновані на кредиті і довірі, то в умовах, коли існує потурання обману і він не карається законом, чесний комерсант завжди страждає, а шахрай виявиться у виграші. Всякий представив достатній доказ того, що він в точності дотримувався законів країни протягом семи місяців, отримує право на відомі привілеї, відповідні його званню і суспільному становищу, і йому визначається грошова сума співмірна з фондів, спеціально на цей предмет призначених; разом з тим така особа отримує титул снильпела, тобто охоронця законів; цей титул додається до його прізвища, але не переходить у потомство. При виборі кандидатів на будь-яку посаду більше уваги звертається на моральні якості, ніж на розумові дарування. Ліліпути думають, що раз вже людству потрібні уряду, то всі люди, що володіють середнім розумовим розвитком, здатні займати ту чи іншу посаду, і що провидіння ніколи не мало на увазі створити з управління громадськими справами таємницю, в яку здатні проникнути тільки дуже небагато великі генії, народжуються не більше трьох сторіччя. Навпаки, вони вважають, що правдивість, помірність і подібні якості доступні всім і вправа в цих чеснотах разом з досвідченістю і добрими намірами роблять кожної людини придатним для служіння своїй вітчизні в тій або іншій посаді, за винятком тих, які вимагають спеціальних знань. На їх думку, найбільш високі розумові дарування не можуть замінити моральних чеснот, і немає нічого небезпечніше доручення посад обдарованою людям, бо помилка, вчинена за неуцтву людиною, виконаним добрих намірів, не може мати таких фатальних наслідків для суспільного блага, як діяльність людини з порочними нахилами, обдарованого умінням приховувати свої вади, примножувати їх і безкарно віддаватися їм. Точно так само невіра в божественне провидіння робить людину непридатною до заняття громадської посади. Невдячність вважається у них кримінальним злочином : раз людина здатна платити злом своєму благодійнику, то він необхідно є ворогом для всіх інших людей, від яких він не отримав ніякого ласку, і тому він гідний смерті.
или покороче
Невдячність вважається кримінальним злочином. Моральність ставиться понад розумових достоїнств Доносительство і шахрайство вважаються злочинами багато більш важкими, ніж крадіжка.
"Ода до радості" — ода, написана Фрідріхом Шиллєром для
дрезденської масонської ложі, у якій звеличується єдність усіх людей.
Рік написання — 1785. Тема — заклик в пісні людям об»єднатися. Ідея — возвеличення єдності усіх людей. Ода «До радості» стала гімном Європейського союзу, тому що вона містить заклик до світового суспільства стати єдиним, зрозуміти, що ми всі рівні і підкорюємся Богу.
міліони! Браття! певно над всі зорі Любий наш отець сидить. Поклонітесь, мілійони! Терпіте ж, мілійони! Ви ж, єхиди ви зрадливі, Пагуба вам, злочестиві! Браття! словом приязним Поминаймо всіх померших.
Риторичні запитання: Де ж небесний ваш отець?
Риторичні оклики: І нехай ся повна чаша Бризне з небес
вином! Генію добра не мертву Віру принесімо в жертву!
Порівняння: В райську церківцю твою, Ніби крильми, линем
бистро; Судить бог, як ми самі.
Епітети: мізерного зерна, пишний мир, присяга
тверда, безвинну кров.
Метафори: нехай же й та година, Що про всіх вона єдина,
Буде в бозі сном смачним! нехай померші живі Будуть в дусі божім вік; Визвол з пут, із тих кайданів, Що насильство знай кує; Радосте, небесна іскро!
нерухомого майна стягується в чотирикратному розмірі на користь невинного за втрату часу, за небезпеку, якій він піддавався, позбавлення, випробувані їм під час тюремного ув'язнення, і за всі витрати, яких йому коштувала захист.
Ліліпути вважають шахрайство більш тяжким злочином, ніж крадіжки, і тому тільки в рідкісних випадках воно не карається смертю. При відомої обережності, пильності і невеликій дозі здорового глузду, міркують вони, завжди можна вберегти майно від злодія, але у чесної людини немає захисту від спритного шахрая; і так як при купівлі і продажу постійно потрібні торгові угоди, засновані на кредиті і довірі, то в умовах, коли існує потурання обману і він не карається законом, чесний комерсант завжди страждає, а шахрай виявиться у виграші.
Всякий представив достатній доказ того, що він в точності дотримувався законів країни протягом семи місяців, отримує право на відомі привілеї, відповідні його званню і суспільному становищу, і йому визначається грошова сума співмірна з фондів, спеціально на цей предмет
призначених; разом з тим така особа отримує титул снильпела, тобто охоронця законів; цей титул додається до його прізвища, але не переходить у потомство.
При виборі кандидатів на будь-яку посаду більше уваги звертається на моральні якості, ніж на розумові дарування. Ліліпути думають, що раз вже людству потрібні уряду, то всі люди, що володіють середнім розумовим розвитком, здатні займати ту чи іншу посаду, і що провидіння ніколи не мало на увазі створити з управління громадськими справами таємницю, в яку здатні проникнути тільки дуже небагато великі генії, народжуються не більше трьох сторіччя. Навпаки, вони вважають, що
правдивість, помірність і подібні якості доступні всім і вправа в цих чеснотах разом з досвідченістю і добрими намірами роблять кожної людини придатним для служіння своїй вітчизні в тій або іншій посаді, за винятком тих, які вимагають спеціальних знань. На їх думку, найбільш
високі розумові дарування не можуть замінити моральних чеснот, і немає нічого небезпечніше доручення посад обдарованою людям, бо помилка, вчинена за неуцтву людиною, виконаним добрих намірів, не може мати таких фатальних наслідків для суспільного блага, як діяльність
людини з порочними нахилами, обдарованого умінням приховувати свої вади, примножувати їх і безкарно віддаватися їм.
Точно так само невіра в божественне провидіння робить людину непридатною до заняття громадської посади.
Невдячність вважається у них кримінальним злочином : раз людина здатна платити злом своєму благодійнику, то він необхідно є ворогом для всіх інших людей, від яких він не отримав ніякого ласку, і тому він гідний смерті.
или покороче
Невдячність вважається кримінальним злочином.
Моральність ставиться понад розумових достоїнств
Доносительство і шахрайство вважаються злочинами багато більш важкими, ніж крадіжка.
"Ода до радості" — ода, написана Фрідріхом Шиллєром для
дрезденської масонської ложі, у якій звеличується єдність усіх людей.
Рік написання — 1785. Тема — заклик в пісні людям об»єднатися. Ідея — возвеличення єдності усіх людей. Ода «До радості» стала гімном Європейського союзу, тому що вона містить заклик до світового суспільства стати єдиним, зрозуміти, що ми всі рівні і підкорюємся Богу.
Риторичні звертання: Радосте, небесна іскро! Обнімітесь,
міліони! Браття! певно над всі зорі Любий наш отець сидить. Поклонітесь, мілійони! Терпіте ж, мілійони! Ви ж, єхиди ви зрадливі, Пагуба вам, злочестиві! Браття! словом приязним Поминаймо всіх померших.
Риторичні запитання: Де ж небесний ваш отець?
Риторичні оклики: І нехай ся повна чаша Бризне з небес
вином! Генію добра не мертву Віру принесімо в жертву!
Порівняння: В райську церківцю твою, Ніби крильми, линем
бистро; Судить бог, як ми самі.
Епітети: мізерного зерна, пишний мир, присяга
тверда, безвинну кров.
Метафори: нехай же й та година, Що про всіх вона єдина,
Буде в бозі сном смачним! нехай померші живі Будуть в дусі божім вік; Визвол з пут, із тих кайданів, Що насильство знай кує; Радосте, небесна іскро!