Джек Лондон вважав себе самого великою людиною, яка здатна мало не на фантастичні звершення, тому немає нічого дивного в тому, що герої його творів часто були людьми красивими і з неповторно великою силою волі. Про одного з таких людей розказано в його оповіданні «Жага до життя».
Точно так само, як і зараз, в часи, розказані в оповіданні, людина прагнула до збагачення, хотіла забезпечити собі і своїм близьким безбідне існування. Для досягнення цієї мети двоє осіб вирушили в похід на золоті копальні. Але на зворотному шляху один з них пошкодив ногу, зробивши свою дорогу набагато більш складною. Проте, жодного разу за все свою тривалу подорож для порятунку, він не відмовився від ідеї врятуватися і вижити. На його шляху йому довелося їсти недоїдки після диких тварин, боротися з вовком, але все ж таки він зміг з усім впоратися, здолати противників і вижити. Що ж стало основною причиною того, що головний герой цього твору зміг вижити в умовах, коли, здавалося б, вижити вже не представляється можливим? Що ж, думається, що відповіддю є сама назва твору – жага до життя.
Особисто мені сподобалося це оповідання. Дійсно, категорія жаги до життя має місце в реальному житті. Люди відрізняються один від одного, але іноді зустрічаються такі, за якими видно, наскільки вони хочуть жити і як сильно готові боротися за своє життя. Це абсолютно нормально і навіть добре. Так уже склалося в природі, що деякі люди в найскладніших обставинах чомусь справляються з усіма проблемами, а інші гинуть, так і не досягнувши порятунку. Прекрасний приклад історії людини, яка по-справжньому любить життя і бореться за нього тоді, коли, здавалося б, все вже втрачено, показаний в цьому оповіданні Джека Лондона.
У цьому творі добре і те, що, описуючи свого головного героя, автор описує і самого себе. Завдяки найвищим людським якостям кожна людина іноді може врятуватися, але все ж є такі, яким просто на роду написано бути переможцем по життю. З такими людьми завжди цікаво спілкуватися, пізнавати від них щось нове і цікаве. З літератури, написаної Джеком Лондоном, стає зрозуміло, що і він є одним з таких людей.
Оповідання «Жага до життя» мені сподобався. Завдяки прочитанню його я тепер можу більш чітко уявити, якими є здібності по-справжньому люблячої життя людини. Крім того, з цього оповідання можна дізнатися багато нового і цікавого про Джека Лондона, який є дійсно великим письменником.
Бабушка послала внука за ягодами, пообещав продать их и купить пряник. Внук обманул её — наполнил корзину травой и прикрыл её ягодами. Обнаружив обман, бабушка отругала внука, но пряник купила. В оригинале повествование ведётся от лица внука.
Бабушка Катерина Петровна послала рассказчика — своего маленького внука — за земляникой вместе с соседскими ребятишками. Катерина Петровна — пожилая женщина из бедного сибирского села, очень строгая, растит внука
Рассказчик — внук Катерины Петровны, круглый сирота, озорник, бабушка часто его наказывает; имя в рассказе не упоминается, но в персонаже угадывается сам автор
Пообещала: если мальчик наполнит берестяной короб ягодами, она продаст их вместе с теми, что собрала сама, и купит «пряник конём». Пряник в виде коня с гривой, хвостом и копытами, облитыми розовой глазурью, обеспечивал почёт и уважение мальчишек всей деревни и был их заветной мечтой.
За ягодами рассказчик пошёл вместе с детьми соседа Левонтия, который работал на лесозаготовках.
Жило левонтьевское семейство бедно. Возле их бедного домишки не было никаких хозяйственных построек, даже бани не было, а мылись они у соседей.
Каждую весну они окружали дом жалким тыном, и каждую осень он шёл на растопку. Бабушка упрекала соседа, называла бездельником, а Левонтий, бывший матрос, отвечал, что «любит слободу» — пустая неогороженная земля вокруг домишки напоминала ему о морских просторах.
Примерно раз в пятнадцать дней «Левонтий получал деньги, и тогда в соседнем доме, где были одни ребятишки и ничего больше, начинался пир горой», а тётка Васёна, бегала по селу и отдавала долги.
Васёна — жена Левонтия, шустрая, глуповатая
В такие дни рассказчик всеми пробирался к соседям. Бабушка не пускала. «Нечего этих пролетариев объедать», — говорила она. У Левонтия мальчика охотно принимали и жалели, как сироту.
Заработанные соседом деньги кончались быстро, и тётка Васёна снова бегала по селу, занимала денег до следующей получки.
Джек Лондон вважав себе самого великою людиною, яка здатна мало не на фантастичні звершення, тому немає нічого дивного в тому, що герої його творів часто були людьми красивими і з неповторно великою силою волі. Про одного з таких людей розказано в його оповіданні «Жага до життя».
Точно так само, як і зараз, в часи, розказані в оповіданні, людина прагнула до збагачення, хотіла забезпечити собі і своїм близьким безбідне існування. Для досягнення цієї мети двоє осіб вирушили в похід на золоті копальні. Але на зворотному шляху один з них пошкодив ногу, зробивши свою дорогу набагато більш складною. Проте, жодного разу за все свою тривалу подорож для порятунку, він не відмовився від ідеї врятуватися і вижити. На його шляху йому довелося їсти недоїдки після диких тварин, боротися з вовком, але все ж таки він зміг з усім впоратися, здолати противників і вижити. Що ж стало основною причиною того, що головний герой цього твору зміг вижити в умовах, коли, здавалося б, вижити вже не представляється можливим? Що ж, думається, що відповіддю є сама назва твору – жага до життя.
Особисто мені сподобалося це оповідання. Дійсно, категорія жаги до життя має місце в реальному житті. Люди відрізняються один від одного, але іноді зустрічаються такі, за якими видно, наскільки вони хочуть жити і як сильно готові боротися за своє життя. Це абсолютно нормально і навіть добре. Так уже склалося в природі, що деякі люди в найскладніших обставинах чомусь справляються з усіма проблемами, а інші гинуть, так і не досягнувши порятунку. Прекрасний приклад історії людини, яка по-справжньому любить життя і бореться за нього тоді, коли, здавалося б, все вже втрачено, показаний в цьому оповіданні Джека Лондона.
У цьому творі добре і те, що, описуючи свого головного героя, автор описує і самого себе. Завдяки найвищим людським якостям кожна людина іноді може врятуватися, але все ж є такі, яким просто на роду написано бути переможцем по життю. З такими людьми завжди цікаво спілкуватися, пізнавати від них щось нове і цікаве. З літератури, написаної Джеком Лондоном, стає зрозуміло, що і він є одним з таких людей.
Оповідання «Жага до життя» мені сподобався. Завдяки прочитанню його я тепер можу більш чітко уявити, якими є здібності по-справжньому люблячої життя людини. Крім того, з цього оповідання можна дізнатися багато нового і цікавого про Джека Лондона, який є дійсно великим письменником.
Объяснение:
Бабушка послала внука за ягодами, пообещав продать их и купить пряник. Внук обманул её — наполнил корзину травой и прикрыл её ягодами. Обнаружив обман, бабушка отругала внука, но пряник купила. В оригинале повествование ведётся от лица внука.
Бабушка Катерина Петровна послала рассказчика — своего маленького внука — за земляникой вместе с соседскими ребятишками. Катерина Петровна — пожилая женщина из бедного сибирского села, очень строгая, растит внука
Рассказчик — внук Катерины Петровны, круглый сирота, озорник, бабушка часто его наказывает; имя в рассказе не упоминается, но в персонаже угадывается сам автор
Пообещала: если мальчик наполнит берестяной короб ягодами, она продаст их вместе с теми, что собрала сама, и купит «пряник конём». Пряник в виде коня с гривой, хвостом и копытами, облитыми розовой глазурью, обеспечивал почёт и уважение мальчишек всей деревни и был их заветной мечтой.
За ягодами рассказчик пошёл вместе с детьми соседа Левонтия, который работал на лесозаготовках.
Левонтий — сосед рассказчика, многодетный, пьяница, нищий бездельник
Жило левонтьевское семейство бедно. Возле их бедного домишки не было никаких хозяйственных построек, даже бани не было, а мылись они у соседей.
Каждую весну они окружали дом жалким тыном, и каждую осень он шёл на растопку. Бабушка упрекала соседа, называла бездельником, а Левонтий, бывший матрос, отвечал, что «любит слободу» — пустая неогороженная земля вокруг домишки напоминала ему о морских просторах.
Примерно раз в пятнадцать дней «Левонтий получал деньги, и тогда в соседнем доме, где были одни ребятишки и ничего больше, начинался пир горой», а тётка Васёна, бегала по селу и отдавала долги.
Васёна — жена Левонтия, шустрая, глуповатая
В такие дни рассказчик всеми пробирался к соседям. Бабушка не пускала. «Нечего этих пролетариев объедать», — говорила она. У Левонтия мальчика охотно принимали и жалели, как сироту.
Заработанные соседом деньги кончались быстро, и тётка Васёна снова бегала по селу, занимала денег до следующей получки.
Объяснение:
прости это все что я могла сделать