Бути капітаном судна, тобто нести відповідальність за людей та вантаж на ньому, у п"ятнадцять років - це поза межою розуміння для нинішнього покоління. Ми тепер можемо хіба що трохи підзаробити на кишенькові витрати миттям машин або дрібною торгівлею. А вже щодо відповідальності, то ми й собі ради не дамо, не те що за когось відповідати. Пробачте, якщо когось образив, але в масі сьогоднішні п"ятнадцятирічні - це діти, здатні лише бавитися у телефоні чи планшеті і там являти чудеса героїзму, перемагаючи уявних орків.
Отже, читаючи роман "П"ятнадцятирічний капітан", написаний Жллем Верном, я захопився образом Діка Сенда, який у свої 15 років був уже цілком дорослим чоловіком і мав такі знання та навички, про які в нашому комп"ютерному столітті підлітки і мріяти не можуть. Його витримці могла б позаздрити і цілком доросла людина.
Інші герої роману також викликають неабиякий інтерес. Міссіс Уелдон подобається своєю лагідністю і разом з тим витривалістю та стійкістю. Пес Дінго приваблює розумністю. Негр Геркулес - добротою. Кузен Бенедикт - гумором та глибиною знань про природу. Всі ці персонажі допомагали своєму капітанові вийти з усіх негараздів, що їх спіткали у далекіому плаванні. Негоро та Гарріс - негідники, вони отримали те, чого були варті.
Довелося багато попереживати за героїв, але це додає книзі динамічності, гостроти. Вона вчить співпереживати, бути вірним у дружбі, скромним та благородним. Тому ми всі маємо обов"язково прочитати цю цікаву книжку.
В рассказе Ф. Искандера "Тринадцатый подвиг Геракла" образ необыкновенного учителя, сеющего "разумное, доброе, вечное". Это – Харлампий Диогенович – весёлый человек, который постоянно смешит своих учеников. Про него думали так: "...И все-таки был один математик в нашей школе, который отличался от всех других. Его нельзя было назвать слабохарактерным, ни тем более неряшливым. Не знаю, был ли он гениален, — сейчас это трудно установить. Я думаю, скорее всего был. Звали его Харлампий Диогенович. Как и Пифагор, он был по происхождению грек. Он сразу же установил в нашем классе образцовую тишину...". А в рассказе В. Распутина "Уроки французского" учительница французского языка - Лидия Михайловна, хороший, небезразличный человек. Она же классный руководитель: "...Первым уроком, как назло, был французский. Лидия Михайловна, по праву классного руководителя, интересовалась нами больше других учителей, и скрыть от нее что-либо было трудно..." Она так же следит за учениками: "...Она входила, здоровалась, но до того, как посадить класс, имела привычку внимательным образом осматривать почти каждого из нас, делая будто бы и шутливые, но обязательные для исполнения замечания..."
Бути капітаном судна, тобто нести відповідальність за людей та вантаж на ньому, у п"ятнадцять років - це поза межою розуміння для нинішнього покоління. Ми тепер можемо хіба що трохи підзаробити на кишенькові витрати миттям машин або дрібною торгівлею. А вже щодо відповідальності, то ми й собі ради не дамо, не те що за когось відповідати. Пробачте, якщо когось образив, але в масі сьогоднішні п"ятнадцятирічні - це діти, здатні лише бавитися у телефоні чи планшеті і там являти чудеса героїзму, перемагаючи уявних орків.
Отже, читаючи роман "П"ятнадцятирічний капітан", написаний Жллем Верном, я захопився образом Діка Сенда, який у свої 15 років був уже цілком дорослим чоловіком і мав такі знання та навички, про які в нашому комп"ютерному столітті підлітки і мріяти не можуть. Його витримці могла б позаздрити і цілком доросла людина.
Інші герої роману також викликають неабиякий інтерес. Міссіс Уелдон подобається своєю лагідністю і разом з тим витривалістю та стійкістю. Пес Дінго приваблює розумністю. Негр Геркулес - добротою. Кузен Бенедикт - гумором та глибиною знань про природу. Всі ці персонажі допомагали своєму капітанові вийти з усіх негараздів, що їх спіткали у далекіому плаванні. Негоро та Гарріс - негідники, вони отримали те, чого були варті.
Довелося багато попереживати за героїв, але це додає книзі динамічності, гостроти. Вона вчить співпереживати, бути вірним у дружбі, скромним та благородним. Тому ми всі маємо обов"язково прочитати цю цікаву книжку.
"...И все-таки был один математик в нашей школе, который отличался от всех других. Его нельзя было назвать слабохарактерным, ни тем более неряшливым. Не знаю, был ли он гениален, — сейчас это трудно установить. Я думаю, скорее всего был.
Звали его Харлампий Диогенович. Как и Пифагор, он был по происхождению грек.
Он сразу же установил в нашем классе образцовую тишину...".
А в рассказе В. Распутина "Уроки французского" учительница французского языка - Лидия Михайловна, хороший, небезразличный человек. Она же классный руководитель:
"...Первым уроком, как назло, был французский. Лидия Михайловна, по праву классного руководителя, интересовалась нами больше других учителей, и скрыть от нее что-либо было трудно..."
Она так же следит за учениками:
"...Она входила, здоровалась, но до того, как посадить класс, имела привычку внимательным образом осматривать почти каждого из нас, делая будто бы и шутливые, но обязательные для исполнения замечания..."