объяснение: “майстер корабля” — перший роман ю. яновського, автобіографічний. твір, “легкий і життєжадібний”, написаний на одному подиху: письменник розпочав роботу 27 листопада 1927 року в одесі, а закінчив у харкові, куди невдовзі переїхав.
роман побудований у пісенній формі. а оскільки пісня — один із найлаконічніших художніх жанрів, то в романі опущено так звані воєнні будні, завдяки чому досягнуто стислості й ліризму в художньому осмисленні теми.
в пісенному зачині автор називає друзів — «чотири паростки міцного дуба» (тобто сини великого народу). вони різні, але об'єднані спільною метою — захистити країну.
письменник романтизує подвиги друзів, показує військову звитягу, козацьку відвагу та надзвичайну силу. роман складається із семи окремих розділів — новел, що також стало новаторством в українській літературі.
тема роману «майстер корабля» — море й кіномистецтво — виконана в сміливому неоромантичному ключі, значно розширювала ідейно-проблемні й стилістичні обрії української прози.
ідея: перед читачем вимальовуються не просто будні з життя й творчості українських кіномайстрів 20-х pp., не лише їхні турботи в зв'язку зі створенням сценарію фільму та будівництвом для цього спеціального корабля, а широкі картини творчогожиття людини, за яким стоїть великий узагальнюючий сенс, що все життя на планеті має будуватися з творчим натхненням, з турботою про культуру кожної нації, про завтрашній день людства, і тоді майбутнє перетвориться на казковий край мирної праці й гармонійно розвинених особистостей.
окрім усього, «майстром корабля» письменник демонстрував нову форму, у якій домінував раціоналістичний стрижень, поетика умовного моделювання.
появою роману "майстер корабля" ю. яновський утвердив себе як справжній письменник — мрійник, який ніколи не забував про красу звичайної людської душі.
Годы сталинизма отозвались дикой болью и нечеловеческими страданиями в судьбах людей. Многих духовно искалечили, истребили, сломали. Влияние сталинизма — этого чудовищного монстра — перенесла Анна Ахматова. Сына Ахматовой, Льва Гумилева, несколько раз арестовывали. Под впечатленем от этих событий родилось замечательное произведение — поэма "Реквием". Чтение этой поэмы производит неизгладимое впечатление, дает урок мужества и душевной стойкости. Поэма Ахматовой "Реквием" в моем понимании — это общечеловеческая мысль о недопустимости, негуманности насилия над людскими душами и судьбами. В этом произведении раскрывается трагический эпизод жизни самой поэтессы. Эта поэма автобиографична, в основу ее легли личные переживания. "Реквием" — отражение не только страданий человека, но и душевной твердости. У матери забрали сына, повергли ее в пучину тоски, одиночества и тишины. На протяжении всей поэмы звучит пугающе "одна". "Эта женщина одна, Эта женщина больна..." Она страдает безмерно: у нее отняли сына. Что может быть ужаснее безмолвного ожидания, неиз- , невозможности Нескончаемых очередей и семнадцати месяцев терзающей боли?! А потом последует приговор! И упало каменное слово На мою еще живую грудь... Человек на миг теряется, ничего не осознавая и не вос-принимая. Потом мать смиряется, проявляет большое му-жество: У меня сегодня много дела: Надо память до конца убить, Надо, чтоб душа окаменела. Надо снова научиться жить. Но наряду с этим появляется пессимистическое отноше-ше к жизни и постепенно возникает вопрос: если смерть все >авно неизбежна, то почему бы не расстаться с жизнью имен-но сейчас?! В эпилоге высказывается мысль: память о бедах людских вечно живет в сердце человека. Поэтесса говорит о том, что если задумают увековечить ее, поставив памятник, то он дол-жен быть воздвигнут на том месте, где она провела неснос-ные триста часов перед закрытыми дверями. Нет, никогда ей не забыть ни скрипа тюремных засовов, ни воплей женщин, оторванных от своих детей, ни бессонных ночей, проплакан-ных ими. Но она все-таки вынесла эту чудовищную пытку, выстояла, выдержала. Мысль о безумии и смерти не раз приходила к ней, но она переборола себя, доказав нам, что как бы ни были велики ее страдания, у нее хватит мужества жить и бороться!
ответ:
объяснение: “майстер корабля” — перший роман ю. яновського, автобіографічний. твір, “легкий і життєжадібний”, написаний на одному подиху: письменник розпочав роботу 27 листопада 1927 року в одесі, а закінчив у харкові, куди невдовзі переїхав.
роман побудований у пісенній формі. а оскільки пісня — один із найлаконічніших художніх жанрів, то в романі опущено так звані воєнні будні, завдяки чому досягнуто стислості й ліризму в художньому осмисленні теми.
в пісенному зачині автор називає друзів — «чотири паростки міцного дуба» (тобто сини великого народу). вони різні, але об'єднані спільною метою — захистити країну.
письменник романтизує подвиги друзів, показує військову звитягу, козацьку відвагу та надзвичайну силу. роман складається із семи окремих розділів — новел, що також стало новаторством в українській літературі.
тема роману «майстер корабля» — море й кіномистецтво — виконана в сміливому неоромантичному ключі, значно розширювала ідейно-проблемні й стилістичні обрії української прози.
ідея: перед читачем вимальовуються не просто будні з життя й творчості українських кіномайстрів 20-х pp., не лише їхні турботи в зв'язку зі створенням сценарію фільму та будівництвом для цього спеціального корабля, а широкі картини творчогожиття людини, за яким стоїть великий узагальнюючий сенс, що все життя на планеті має будуватися з творчим натхненням, з турботою про культуру кожної нації, про завтрашній день людства, і тоді майбутнє перетвориться на казковий край мирної праці й гармонійно розвинених особистостей.
окрім усього, «майстром корабля» письменник демонстрував нову форму, у якій домінував раціоналістичний стрижень, поетика умовного моделювання.
появою роману "майстер корабля" ю. яновський утвердив себе як справжній письменник — мрійник, який ніколи не забував про красу звичайної людської душі.
Годы сталинизма отозвались дикой болью и нечеловеческими страданиями в судьбах людей. Многих духовно искалечили, истребили, сломали. Влияние сталинизма — этого чудовищного монстра — перенесла Анна Ахматова. Сына Ахматовой, Льва Гумилева, несколько раз арестовывали. Под впечатленем от этих событий родилось замечательное произведение — поэма "Реквием". Чтение этой поэмы производит неизгладимое впечатление, дает урок мужества и душевной стойкости. Поэма Ахматовой "Реквием" в моем понимании — это общечеловеческая мысль о недопустимости, негуманности насилия над людскими душами и судьбами. В этом произведении раскрывается трагический эпизод жизни самой поэтессы. Эта поэма автобиографична, в основу ее легли личные переживания. "Реквием" — отражение не только страданий человека, но и душевной твердости. У матери забрали сына, повергли ее в пучину тоски, одиночества и тишины. На протяжении всей поэмы звучит пугающе "одна". "Эта женщина одна, Эта женщина больна..." Она страдает безмерно: у нее отняли сына. Что может быть ужаснее безмолвного ожидания, неиз- , невозможности Нескончаемых очередей и семнадцати месяцев терзающей боли?! А потом последует приговор! И упало каменное слово На мою еще живую грудь... Человек на миг теряется, ничего не осознавая и не вос-принимая. Потом мать смиряется, проявляет большое му-жество: У меня сегодня много дела: Надо память до конца убить, Надо, чтоб душа окаменела. Надо снова научиться жить. Но наряду с этим появляется пессимистическое отноше-ше к жизни и постепенно возникает вопрос: если смерть все >авно неизбежна, то почему бы не расстаться с жизнью имен-но сейчас?! В эпилоге высказывается мысль: память о бедах людских вечно живет в сердце человека. Поэтесса говорит о том, что если задумают увековечить ее, поставив памятник, то он дол-жен быть воздвигнут на том месте, где она провела неснос-ные триста часов перед закрытыми дверями. Нет, никогда ей не забыть ни скрипа тюремных засовов, ни воплей женщин, оторванных от своих детей, ни бессонных ночей, проплакан-ных ими. Но она все-таки вынесла эту чудовищную пытку, выстояла, выдержала. Мысль о безумии и смерти не раз приходила к ней, но она переборола себя, доказав нам, что как бы ни были велики ее страдания, у нее хватит мужества жить и бороться!