Дівчина мріє про щасливе життя в великому місті. Сестра Керрі обтяжена родиною, грошей постійно не вистачає. Кароліна починає пошуки роботи й влаштовується на фабрику. Робота не приносить їй задоволення і Кароліна починає думати про повернення додому. Несподівана зустріч із Чарльзом Друе змінює її плани. Чарльз знайомить дівчину з Джорджем Герствудом, управляючим місцевого бару. Згодом між ними зав'язується роман. Невдовзі Керрі дізнається про те, що Джордж одружений і вирішує розірвати стосунки. Проте Герствуд пропонує їй втечу, дівчина погоджується. Перед від'їздом він обкрадає бар, в якому працює.
Герствуд і Кароліна втікають до Монреалю, де відбувається їхнє вінчання під вигаданими прізвищами місіс і містера Уілер. Викрадені гроші швидко закінчуються й Керрі вирішує знайти роботу. Кароліна намагається втілити в життя давню мрію — стати акторкою. Завдяки своєму таланту, вона досягає своєї мрії. Кароліна залишає Герствуда, який невдовзі закінчує життя самогубством. Вона продовжує працювати в театрі під псевдонімом Керрі Мадена, стає популярною та заможною, але нове становище в суспільстві не приносить задоволення. Кароліна відчуває, що життя проходить повз неї.
ДАНИЛА — герой сказа П. П. Бажова «Каменный цветок» (1938). В основу этого философско-поэтического произведения положены «тайные сказы» о Малахитнице, Хозяйке Медной горы и о ее колдовском каменном цветке, заимствованные из уральского фольклора. Сочетание фантастического и реального, характерное для народной сказовой традиции, подчеркивает драматизм столкновения действительности и идеала, обыденности и красоты. Данилку Недокормыша звали «блаженным» . Ни в казачках господских, ни в подпасках оказался он «не гож» , и тогда отдали его в обучение к мастеру Прокопьичу «по малахит-ному делу» . Так он «вырос за работой» и стал лучшим мастером в своем деле. Но не увлекала его работа: «Трудности много, а красоты ровно и вовсе нет» . Надумал Д. «полную силу камня самому поглядеть и людям показать» . Вспомнил он рассказ старой ведуньи Вихорихи о колдовском каменном цветке, приносящем несчастье человеку, увидевшему его, но и дарующем познание главной сути прекрасного. Бросился Д. в ноги Хозяйке Медной горы: «Покажи цветок! » Та выполнила, но «затуманился» Д. после того, как цветок увидел, «голову разломило» . Бросил он свою невесту, названого отца Прокопьича, «ахнул ба-лодкой» и сгинул: Малахитница взяла его в «горные мастера» . О дальнейшей судьбе Д. повествует автор в двух других сказах — «Горный мастер» (1939) и «Хрупкая веточка» (1940), вошедших в книгу «Малахитовая шкатулка» . Интерпретации образа Д. -мастера традиционно связаны с проблемами духовной жизни творца, вечными поисками истины и гармонии, невозможностью конечного постижения тайны прекрасного.
Сказ экранизирован в 1946 г. режиссером А. Птушко; созданы опера К. В. Молчанова «Каменный цветок» (1950), балет С. С. Прокофьева «Сказ о каменном цветке» (1950). В партии Д. дебютировал на сцене Большого театра В. В. Васильев (1959).
Герствуд і Кароліна втікають до Монреалю, де відбувається їхнє вінчання під вигаданими прізвищами місіс і містера Уілер. Викрадені гроші швидко закінчуються й Керрі вирішує знайти роботу. Кароліна намагається втілити в життя давню мрію — стати акторкою. Завдяки своєму таланту, вона досягає своєї мрії. Кароліна залишає Герствуда, який невдовзі закінчує життя самогубством. Вона продовжує працювати в театрі під псевдонімом Керрі Мадена, стає популярною та заможною, але нове становище в суспільстві не приносить задоволення. Кароліна відчуває, що життя проходить повз неї.
ДАНИЛА — герой сказа П. П. Бажова «Каменный цветок» (1938). В основу этого философско-поэтического произведения положены «тайные сказы» о Малахитнице, Хозяйке Медной горы и о ее колдовском каменном цветке, заимствованные из уральского фольклора. Сочетание фантастического и реального, характерное для народной сказовой традиции, подчеркивает драматизм столкновения действительности и идеала, обыденности и красоты. Данилку Недокормыша звали «блаженным» . Ни в казачках господских, ни в подпасках оказался он «не гож» , и тогда отдали его в обучение к мастеру Прокопьичу «по малахит-ному делу» . Так он «вырос за работой» и стал лучшим мастером в своем деле. Но не увлекала его работа: «Трудности много, а красоты ровно и вовсе нет» . Надумал Д. «полную силу камня самому поглядеть и людям показать» . Вспомнил он рассказ старой ведуньи Вихорихи о колдовском каменном цветке, приносящем несчастье человеку, увидевшему его, но и дарующем познание главной сути прекрасного. Бросился Д. в ноги Хозяйке Медной горы: «Покажи цветок! » Та выполнила, но «затуманился» Д. после того, как цветок увидел, «голову разломило» . Бросил он свою невесту, названого отца Прокопьича, «ахнул ба-лодкой» и сгинул: Малахитница взяла его в «горные мастера» . О дальнейшей судьбе Д. повествует автор в двух других сказах — «Горный мастер» (1939) и «Хрупкая веточка» (1940), вошедших в книгу «Малахитовая шкатулка» . Интерпретации образа Д. -мастера традиционно связаны с проблемами духовной жизни творца, вечными поисками истины и гармонии, невозможностью конечного постижения тайны прекрасного.
Сказ экранизирован в 1946 г. режиссером А. Птушко; созданы опера К. В. Молчанова «Каменный цветок» (1950), балет С. С. Прокофьева «Сказ о каменном цветке» (1950). В партии Д. дебютировал на сцене Большого театра В. В. Васильев (1959).