завжди захоплювалася майстерністю великих українських письменників, їхньою здатністю малювати, створювати неперевершені, неповторні образи й твори, до яких не можна бути байдужим, які назавжди залишають приємні спогади в душі й серці кожного небайдужого. Прикладом такого шедевру є відомий твір, а точніше драма Івана Котляревського «Наталка Полтавка», але все ж я хочу зосередити вашу увагу не на творі в цілому, а скоріше на одному єдиному образі головної героїні Наталки, який вразив мене тим, що виявився насправді бездоганним. Тому в мене й виникло логічне запитання: а чи є Наталка Котляревського ідеалом для кожної сучасної дівчини?
Наталка — це проста українка, яка залишилася ще замолоду без батька й без великих грошей. Але це ще далеко не головна її характеристика. Полтавка — щира та ввічлива молодиця, вона небагата та проста, але добра трудівниця. Усі жителі невеличкого села поважали дівчину, вважали її охайною, відвертою і слухняною, і слова виборного це повністю підтверджують: «Золото — не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і для всякого діла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». Не дивно, що кожна мати хотіла собі таку доньку, а кожен парубок таку дружину. Та Наталка завжди залишалась вірною єдиному коханню, тому і відмовляла усім своїм залицяльникам. Ця юначка дорожила своїм чесним ім’ям, тому вміла з гідністю, ввічливо наділяти новоспеченого нареченого гарбузом. Яскравим прикладом цього може слугувати відмова Наталки пану возному: «Гріх вам над бідною дівчиною глумитись! Чи я вам рівна? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду. Та і по всьому я вам не пара». Я не можу не згадати стосунки Наталки з рідною матір’ю. Її готовність робити все для її добра і щастя просто вражає, адже дівчина задля благополуччя матері навіть погодилась відмовитись від власного, такого бажаного майбутнього з коханою людиною. Мабуть, саме цей вчинок повністю розкрив усю моральну красу цієї неповторної українки.
Я хочу ще зосередити вашу увагу на стійкості й рішучості цієї героїні, на її відданому коханні до любого Петра. На жаль, зараз такі щирі почуття справжня рідкість у нашому з вами повсякденному житті, тому, таке кохання просто не може не здивувати читача. Наталка не зважала на матеріальний стан свого обранця, не думала про його походження і рід, а просто щиро любила. Бідна безупинно чекала Петра, вірила в його повернення. Можливо, саме ця її віра й до молодику знайти свою наречену далеко від місця їхньої останньої зустрічі, але скажу точно, що саме Наталчине кохання вибороло право на їхнє з Петром спільне щасливе майбутнє.
Тож стійкість, доброта, виваженість, працьовитість, порядність і вірність — усе це і є головними характеристиками незламної Наталки Полтавки. Я не маю жодних сумнівів, що в теперішньому житті чоловіки цінують саме такі риси характеру в кожної жінки. Тому, можна впевнено говорити, що Наталка — це ідеал для кожної сучасної українки.
В небольшом лирическом стихотворении «Родина» Иван Алексеевич Бунин создает картину меркнущего зимнего дня. Поэтическая миниатюра поэта напоминает живописную зарисовку. Стихотворение настраивает читателя не только на скрытое созерцание природы и упоение художественными образами, но и на различные мысли: о смысле жизни, безвозвратно уходящем времени. Такое сравнение создает грустное настроение. Поэт одновременно и упоен открывшейся картиной, и грустит об уходящем дне. Таким образом, благодаря небольшому поэтическому произведению И. А. Бунина «Родина» у нас появляется возможность заглянуть к себе в душу, в свой внутренний мир. И. А. Бунин мастерски использует цветовые эпитеты, которые увидеть читателю изображаемую картину: небо мертвенно-свинцовое, туман молочно-синий, даль сумрачную, пустыню снежную. Изображаемые художественные образы наполнены полутонами, характерными для описания уходящего зимнего дня. В созданной поэтом лирической картине угадываются русские просторы, необъятность родимых ландшафтов: И нет конца лесам сосновым, И далеко до деревень. В этом лирическом произведении И. А. Бунин использует различные художественные средства, позволяющие сделать изображенную поэтическую картину выразительней. Например, олицетворение «угрюмо меркнет зимний день» передает спокойную негу, разлитую в природе зимним вечером. Туман ассоциируется в восприятии лирического героя с кроткой печалью: Один туман молочно-синий, Как чья-то кроткая печаль… Картина, описанная в стихотворении, невеселая, хмурая, неяркая, но своими полутонами она дает нам возможность раскрасить ее по-своему, в соответствии с нашей фантазией, со своими зимними впечатлениями. Родина здесь – леса, небо, туман, даль… сказка. Перед нами раскрывается картина деревенской Руси, русских просторов. И не только вширь раздвигается пространство, описываемое в стихотворении, но и ввысь: сосны, темные, высоченные, встают стеной перед нашим мысленным взором, как в русских народных сказках они вставали между героями и их преследователями. Лес совсем не дает ощущения пустыни, но однообразие пейзажа может быть с нею сравнимо. Серость пейзажа: темное небо, белый снег, черные силуэты сосен – смягчается бело-синим туманом, который поэт сравнивает с чьей-то кроткой печалью. Создается ощущение, что кто-то осторожно укутывает землю теплым, душным, мягким покрывалом. Туман даже не бело-синий, а молочно-синий, напоминающий сказочные молочные реки, текущие в кисельных берегах мечты, сна.
завжди захоплювалася майстерністю великих українських письменників, їхньою здатністю малювати, створювати неперевершені, неповторні образи й твори, до яких не можна бути байдужим, які назавжди залишають приємні спогади в душі й серці кожного небайдужого. Прикладом такого шедевру є відомий твір, а точніше драма Івана Котляревського «Наталка Полтавка», але все ж я хочу зосередити вашу увагу не на творі в цілому, а скоріше на одному єдиному образі головної героїні Наталки, який вразив мене тим, що виявився насправді бездоганним. Тому в мене й виникло логічне запитання: а чи є Наталка Котляревського ідеалом для кожної сучасної дівчини?
Наталка — це проста українка, яка залишилася ще замолоду без батька й без великих грошей. Але це ще далеко не головна її характеристика. Полтавка — щира та ввічлива молодиця, вона небагата та проста, але добра трудівниця. Усі жителі невеличкого села поважали дівчину, вважали її охайною, відвертою і слухняною, і слова виборного це повністю підтверджують: «Золото — не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і для всякого діла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». Не дивно, що кожна мати хотіла собі таку доньку, а кожен парубок таку дружину. Та Наталка завжди залишалась вірною єдиному коханню, тому і відмовляла усім своїм залицяльникам. Ця юначка дорожила своїм чесним ім’ям, тому вміла з гідністю, ввічливо наділяти новоспеченого нареченого гарбузом. Яскравим прикладом цього може слугувати відмова Наталки пану возному: «Гріх вам над бідною дівчиною глумитись! Чи я вам рівна? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду. Та і по всьому я вам не пара». Я не можу не згадати стосунки Наталки з рідною матір’ю. Її готовність робити все для її добра і щастя просто вражає, адже дівчина задля благополуччя матері навіть погодилась відмовитись від власного, такого бажаного майбутнього з коханою людиною. Мабуть, саме цей вчинок повністю розкрив усю моральну красу цієї неповторної українки.
Я хочу ще зосередити вашу увагу на стійкості й рішучості цієї героїні, на її відданому коханні до любого Петра. На жаль, зараз такі щирі почуття справжня рідкість у нашому з вами повсякденному житті, тому, таке кохання просто не може не здивувати читача. Наталка не зважала на матеріальний стан свого обранця, не думала про його походження і рід, а просто щиро любила. Бідна безупинно чекала Петра, вірила в його повернення. Можливо, саме ця її віра й до молодику знайти свою наречену далеко від місця їхньої останньої зустрічі, але скажу точно, що саме Наталчине кохання вибороло право на їхнє з Петром спільне щасливе майбутнє.
Тож стійкість, доброта, виваженість, працьовитість, порядність і вірність — усе це і є головними характеристиками незламної Наталки Полтавки. Я не маю жодних сумнівів, що в теперішньому житті чоловіки цінують саме такі риси характеру в кожної жінки. Тому, можна впевнено говорити, що Наталка — це ідеал для кожної сучасної українки.
Стихотворение настраивает читателя не только на скрытое созерцание природы и упоение художественными образами, но и на различные мысли: о смысле жизни, безвозвратно уходящем времени. Такое сравнение создает грустное настроение. Поэт одновременно и упоен открывшейся картиной, и грустит об уходящем дне.
Таким образом, благодаря небольшому поэтическому произведению И. А. Бунина «Родина» у нас появляется возможность заглянуть к себе в душу, в свой внутренний мир.
И. А. Бунин мастерски использует цветовые эпитеты, которые увидеть читателю изображаемую картину: небо мертвенно-свинцовое, туман молочно-синий, даль сумрачную, пустыню снежную. Изображаемые художественные образы наполнены полутонами, характерными для описания уходящего зимнего дня. В созданной поэтом лирической картине угадываются русские просторы, необъятность родимых ландшафтов:
И нет конца лесам сосновым,
И далеко до деревень.
В этом лирическом произведении И. А. Бунин использует различные художественные средства, позволяющие сделать изображенную поэтическую картину выразительней. Например, олицетворение «угрюмо меркнет зимний день» передает спокойную негу, разлитую в природе зимним вечером. Туман ассоциируется в восприятии лирического героя с кроткой печалью:
Один туман молочно-синий,
Как чья-то кроткая печаль…
Картина, описанная в стихотворении, невеселая, хмурая, неяркая, но своими полутонами она дает нам возможность раскрасить ее по-своему, в соответствии с нашей фантазией, со своими зимними впечатлениями. Родина здесь – леса, небо, туман, даль… сказка.
Перед нами раскрывается картина деревенской Руси, русских просторов. И не только вширь раздвигается пространство, описываемое в стихотворении, но и ввысь: сосны, темные, высоченные, встают стеной перед нашим мысленным взором, как в русских народных сказках они вставали между героями и их преследователями.
Лес совсем не дает ощущения пустыни, но однообразие пейзажа может быть с нею сравнимо. Серость пейзажа: темное небо, белый снег, черные силуэты сосен – смягчается бело-синим туманом, который поэт сравнивает с чьей-то кроткой печалью. Создается ощущение, что кто-то осторожно укутывает землю теплым, душным, мягким покрывалом. Туман даже не бело-синий, а молочно-синий, напоминающий сказочные молочные реки, текущие в кисельных берегах мечты, сна.