В эпилоге «Войны и мир» мы можем прочитать о многом.
Наташа и Пьер женятся и, ранее влюбленная в саму мысль о любви Наташа полностью меняется и вливается в семейные дела со всей серьезностью. Любые желания мужа Наташа исполняет мгновенно и очень внимательно относится к нему самому. Они понимают друг друга с полуслова и могут говорить на любые темы.
Марья Болконская и Николай Ростов понимают суть их положения (мол, свадьба бедного на богатой), но девушка всё равно гордится благородством Ростова. После появляются сомнения о лжи-любви со стороны Ростова, но после она убеждается, что счастья подобного не могла ощутить уже давно.
Ростова старшая не чувствует ничего и жалеет о своем существовании, считая себя бессмысленной и ненужной. Дети её всячески поддерживают.
Толстой показывает в эпилоге хозяйственность женщины и мужество мужчин. Что жизнь сложна без любви и является укрепляющей для всех ситуаций. Становление человека происходит именно через любовь. Однако всё это субъективное мнение и это может быть только моим видением на книгу.
Журден, на відміну від персонажів комедії звичаїв, постає як комедійний характер. Особливості мольєрівських характерів полягають у тому, що тенденція, що існувала насправді, доводиться до такого ступеня концентрації, що герой виходить з рамок природного, розумного порядку.
Змальовуючи довірливого і доброзичливого купця Журдена, автор гнівно засуджує його прагнення будь-яким шляхом придбати дворянські манери. Хоча Журден і наймає собі різних вчителів, які учать його манерам, танцям, музикантові, проте залишається пихатим і грубим. Розсудлива дружина Журдена не лише не підтримує свого чоловіка, а і прагне привести його на розум: «А мені так сумлінно дивитися, яку ти моду завів. Власного житла не пізнати. Можна подумати, що в нас щодня свято: з самого ранку, лише і знай, грають на скрипках, пісні співають, - сусідам і тим спокою немає». Але щонайгостріше перо сатири Мольер направив на викривання паразитуючої знаті. Талант Мольера виявився не лише в написанні ряду сатиричних творів, а і в створенні комедії балету.
Спочатку захоплення Журдена дворянством - просто безневинна слабкість. Але, у міру розвитку сюжету, вона розростається, досягаючи грандіозних розмірів, виражаючись в немислимих, майже маніакальних, вчинках і думках. Для героя можливість наблизитися до знаті - єдина мета, саме вище щастя. Він прагне досягти максимальної схожості з представниками дворянства, і все його життя вирушає на те, аби абсолютно у всьому наслідувати ім. «Одягаюся я тепер, як одягається знати», - хвастовито говорить він. До того ж Журден прагне всіляко підкреслити свою уявну перевагу, виставити його напоказ: «Я хочу пройтися по місту в новому костюмі, та лише дивитеся, не відставайте ні на крок, щоб всі бачили, що ви мої лакеї...» Поступово ідея залучитися до світського суспільства настільки захоплює Журдена, що у нього зникає всяке реальне уявлення про світ і життя. Він зовсім втрачає розум, своїми вчинками завдаючи шкоди, в першу чергу, самому собі. У своєму захопленні він доходить до досконалої душевної низькості, починаючи соромитися своїх близьких, своїх батьків. Він не звертає уваги на справжні цінності, на дійсні людські відчуття. Його дочка Люсиль всією душею любить Клеонта - благородної молодої людини, чесної, правдивої, здатної на щирі відчуття, але не із знатного роду. А Журден вимагає, аби його зять неодмінно мав дворянське походження. Це і вимушує Клеонта піти на хитрість - видати себе за сина турецького султана. У міру розвитку сюжету ми розуміємо, що слабкістю героя ті, що оточують все більше починають користуватися в корисливих цілях. Його обдурюють всі, кому це вигідно: вчителі музики, філософії, танців обкрадають його, підіграють йому у всьому, відверто лестять, прагнучи збагатитися за його рахунок. Обманюють його також кравці і різні підмайстри. Довірливістю героя і його бажанням увійти до вищого світу користується і пройдисвіт Дорант - збіднілий граф, що використовує манію Журдена в своїх цілях, прагнучий поживитися за рахунок простакуватого і наївного буржуа.
У часи, про які пише автор, контраст між дворянством і буржуазією виявлявся, в першу чергу, у високому рівні дворянської культури і низькому рівні розвитку буржуазії. Проте в своєму жаданні наслідування герой не бачить цих явних відмінностей. Він не усвідомлює, наскільки комічно виглядають претензії на світську витонченість і лиск, культуру і утворену, на тлі його грубості, неуцтва, вульгарності мови і манер. Він настільки захоплений своєю ідеєю, що, анітрохи не сумніваючись, погоджується на проходження безглуздого обряду присвячення в «мамамуши». І, більш того, готовий насправді повірити в своє перетворення на деяку знатну особу.
Мольер зробив немало відкриттів в області комедії. Завжди прагнучи правдиво змальовувати дійсність, він створював в своїх творах яскраві типові характери. Таким став і його пан Журден. Змальовує побут і вдачі сучасного йому суспільства, відображаючи специфіку соціальних буд, автор в такій своєрідній формі виражав свій протест, рішучу вимогу соціальної справедливості.
В эпилоге «Войны и мир» мы можем прочитать о многом.
Наташа и Пьер женятся и, ранее влюбленная в саму мысль о любви Наташа полностью меняется и вливается в семейные дела со всей серьезностью. Любые желания мужа Наташа исполняет мгновенно и очень внимательно относится к нему самому. Они понимают друг друга с полуслова и могут говорить на любые темы.
Марья Болконская и Николай Ростов понимают суть их положения (мол, свадьба бедного на богатой), но девушка всё равно гордится благородством Ростова. После появляются сомнения о лжи-любви со стороны Ростова, но после она убеждается, что счастья подобного не могла ощутить уже давно.
Ростова старшая не чувствует ничего и жалеет о своем существовании, считая себя бессмысленной и ненужной. Дети её всячески поддерживают.
Толстой показывает в эпилоге хозяйственность женщины и мужество мужчин. Что жизнь сложна без любви и является укрепляющей для всех ситуаций. Становление человека происходит именно через любовь. Однако всё это субъективное мнение и это может быть только моим видением на книгу.
Журден, на відміну від персонажів комедії звичаїв, постає як комедійний характер. Особливості мольєрівських характерів полягають у тому, що тенденція, що існувала насправді, доводиться до такого ступеня концентрації, що герой виходить з рамок природного, розумного порядку.
Змальовуючи довірливого і доброзичливого купця Журдена, автор гнівно засуджує його прагнення будь-яким шляхом придбати дворянські манери. Хоча Журден і наймає собі різних вчителів, які учать його манерам, танцям, музикантові, проте залишається пихатим і грубим. Розсудлива дружина Журдена не лише не підтримує свого чоловіка, а і прагне привести його на розум: «А мені так сумлінно дивитися, яку ти моду завів. Власного житла не пізнати. Можна подумати, що в нас щодня свято: з самого ранку, лише і знай, грають на скрипках, пісні співають, - сусідам і тим спокою немає». Але щонайгостріше перо сатири Мольер направив на викривання паразитуючої знаті. Талант Мольера виявився не лише в написанні ряду сатиричних творів, а і в створенні комедії балету.
Спочатку захоплення Журдена дворянством - просто безневинна слабкість. Але, у міру розвитку сюжету, вона розростається, досягаючи грандіозних розмірів, виражаючись в немислимих, майже маніакальних, вчинках і думках. Для героя можливість наблизитися до знаті - єдина мета, саме вище щастя. Він прагне досягти максимальної схожості з представниками дворянства, і все його життя вирушає на те, аби абсолютно у всьому наслідувати ім. «Одягаюся я тепер, як одягається знати», - хвастовито говорить він. До того ж Журден прагне всіляко підкреслити свою уявну перевагу, виставити його напоказ: «Я хочу пройтися по місту в новому костюмі, та лише дивитеся, не відставайте ні на крок, щоб всі бачили, що ви мої лакеї...» Поступово ідея залучитися до світського суспільства настільки захоплює Журдена, що у нього зникає всяке реальне уявлення про світ і життя. Він зовсім втрачає розум, своїми вчинками завдаючи шкоди, в першу чергу, самому собі. У своєму захопленні він доходить до досконалої душевної низькості, починаючи соромитися своїх близьких, своїх батьків. Він не звертає уваги на справжні цінності, на дійсні людські відчуття. Його дочка Люсиль всією душею любить Клеонта - благородної молодої людини, чесної, правдивої, здатної на щирі відчуття, але не із знатного роду. А Журден вимагає, аби його зять неодмінно мав дворянське походження. Це і вимушує Клеонта піти на хитрість - видати себе за сина турецького султана. У міру розвитку сюжету ми розуміємо, що слабкістю героя ті, що оточують все більше починають користуватися в корисливих цілях. Його обдурюють всі, кому це вигідно: вчителі музики, філософії, танців обкрадають його, підіграють йому у всьому, відверто лестять, прагнучи збагатитися за його рахунок. Обманюють його також кравці і різні підмайстри. Довірливістю героя і його бажанням увійти до вищого світу користується і пройдисвіт Дорант - збіднілий граф, що використовує манію Журдена в своїх цілях, прагнучий поживитися за рахунок простакуватого і наївного буржуа.
У часи, про які пише автор, контраст між дворянством і буржуазією виявлявся, в першу чергу, у високому рівні дворянської культури і низькому рівні розвитку буржуазії. Проте в своєму жаданні наслідування герой не бачить цих явних відмінностей. Він не усвідомлює, наскільки комічно виглядають претензії на світську витонченість і лиск, культуру і утворену, на тлі його грубості, неуцтва, вульгарності мови і манер. Він настільки захоплений своєю ідеєю, що, анітрохи не сумніваючись, погоджується на проходження безглуздого обряду присвячення в «мамамуши». І, більш того, готовий насправді повірити в своє перетворення на деяку знатну особу.
Мольер зробив немало відкриттів в області комедії. Завжди прагнучи правдиво змальовувати дійсність, він створював в своїх творах яскраві типові характери. Таким став і його пан Журден. Змальовує побут і вдачі сучасного йому суспільства, відображаючи специфіку соціальних буд, автор в такій своєрідній формі виражав свій протест, рішучу вимогу соціальної справедливості.