Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим своїх видатних п'єс нас відділяють десятиліття, але й сьогодні його п'єси залишаються актуальними. І причина цьому — процес реформування економіки на ринковій основі. От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що подібні процеси — це в якійсь мірі випробування для суспільства: чи вдасться зберегти ті загальнолюдські цінності, які упродовж століть оберігала людська спільнота заради моральності підростаючого покоління.
На відміну від персонажів Карпенка-Карого, нинішні герої не такі однозначні, як у драматурга, вони мають вищу освіту, інколи освіту в декількох галузях і безперечний досвід у таємничому світі "тіньового бізнесу", а простіше кажучи, вони майже всі пройшли складну школу через уміння виживати в корумпованих складних структурах. Що ж спільного у героїв Карпенка-Карого та "героїв нашого часу"? Безумовно, що прагнення мати якомога більше грошей, одним словом, гроші заради грошей. Пузир, Калитка не зупиняться ні перед чим, аби тільки збагатитися. А що сучасні бізнесмени? Гроші на першому плані в усіх "крутяків" (а використовуючи сучасну лексику, — в "олігархів") і, на жаль, не заради розвитку якоїсь галузі виробництва, бо це мало б позитивний відтінок, а саме заради грошей, великих грошей. Тільки ховають вони їх не в калитку, не в придбання товарів чи земель, не в удосконалення виробничих процесів, а в банки-схованки за кордоном, "на чорний день". І з'являється інтерпретація: не "на чорний день", а "щоб і моїм онукам вистачило". Бачте, апетити вже не такі, як у Пузиря чи Калитки. їм уже давай більше. І якщо відкриття пам'ятника Котляревському для Пузиря було "без надобності", то сучасні пузирі та калитки і з мистецтва роблять гроші. Правда, виникає питання, чи можна те, що вони підтримують, наприклад на сцені, назвати мистецтвом. Але народу "нравиться", тож і течуть грошики в кишені пузирів.
Хотілось би бачити сучасних бізнесменів, які б не говорили, як Пузир, що "плював на все і знать не хотів людського поговору". На жаль, позитивних прикладів сьогодні мало. Запитаймо молодих хлопців, які працюють "на фірмача", чи багато з них влаштувалися на роботу за контрактом чи договором? Дуже мало таких. Бо в умовах суцільного безробіття вони згодні на будь-який заробіток, на будь-яку роботу, навіть коли отримуватиме за неї копійки. І "фірмачі" цим користуються, бо договір буде зобов'язувати їх дотримуватися закону: тривалість робочого дня, оплата до через хворобу, відпустки тощо. Тож і маємо сучасного Пузиренка, який нехтує законом і готовий на все заради дешевої робочої сили, що принесе величезні прибутки.
Але чого варте життя в безупинній гонитві за багатством та суперприбутками, коли над могилою такого Пузиренка не проллється жодна щира сльоза як за людиною? Тож твір І. Карпенка-Карого "Хазяїн" залишатиметься ще довгий час актуальним для нашого суспільства.
Этот рассказ написал Лев Николаевич Толстой. Повествование ведется от лица главного героя Ивана Васильевича. Это молодой человек, достаточно богатый поэтому может себе позволить предаваться светским развлечениям. Учеба его не тяготит и каждый свободный вечер он проводит в обществе, то на вечерах, то на балах. Мечтательный, симпатичный он не обделен вниманием. В силу свой молодости он еще не испорчен светом и обо всем судит прямо. Так же и поступки, и людей он оценивает по внешнему виду и первому впечатлению. Весь мир ему представляется радостным, веселым. Ему еще не известна другая сторона жизни, но скоро он с ней познакомится.
Собираясь на очередной бал Иван Васильевич был особенно взволнован, на нем обещалась быть девушка в которую он был влюблен. Девушку звали Варенька, она была самая прекрасная.
Этот бал был самым лучшим, Иван танцевал почти все танцы с любимой, не сводил с нее глаз. Ему очень понравился танец Вари с ее отцом высоким мужчиной, интеллигентного вида. Все знали что он военный. Иван Васильевич тоже мечтал о карьере военного, поэтому ему было в двойне приятно, что отец его девушки имеет высокий чин. Галантный, учтивый, вот какие на самом деле военные, так думал молодой человек. Остроумный, умеющий поддержать разговор очень всем нравился.
Молодой человек все больше и больше влюблялся в прекрасную Вареньку, она так похожа на отца. Веселая, воспитанная, нежная о такой девушке только можно мечтать. Остаток бала Иван не отходил от своей пассии.
После бала, приехав домой он понял, что не сможет уснуть. Собрался и пошел прогуляться воспоминания бала не покидали его, счастливое лицо Вареньки стояло перед глазами, ноги сами понесли его к дому любимой. Под впечатлением происшедшего он сам не заметил как очутился рядом с домом Вареньки. Непонятный шум вернул его к действительности. Через строй солдат прогоняли беглого татарина наказывая палками. И самое неприятное было то, что этим наказанием руководил, душа компании, интеллигентный полковник. Заметив молодого человека он поспешно отвернулся как-будто не знал его, а наказание продолжалось.
Удивление, негодование пронеслось в голове у Ивана Васильевича. Он никак не мог ожидать от столь приятного в общении полковника такой жестокости. Неужели так может измениться человек за несколько часов. В нем нет ни капли искренности, наколько же он лицемерен! Чувства к Вареньке стали постепенно угасать и вскоре совсем исчезли. О карьере военного Иван больше не мечтал. Вот так несколько минут могут перевернуть всю жизнь.
Оказывается нельзя судить о человеке не узнав его получше.
Источник: Сочинение Утро изменившее жизнь После бала 8 класс
Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим своїх видатних п'єс нас відділяють десятиліття, але й сьогодні його п'єси залишаються актуальними. І причина цьому — процес реформування економіки на ринковій основі. От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що подібні процеси — це в якійсь мірі випробування для суспільства: чи вдасться зберегти ті загальнолюдські цінності, які упродовж століть оберігала людська спільнота заради моральності підростаючого покоління.
На відміну від персонажів Карпенка-Карого, нинішні герої не такі однозначні, як у драматурга, вони мають вищу освіту, інколи освіту в декількох галузях і безперечний досвід у таємничому світі "тіньового бізнесу", а простіше кажучи, вони майже всі пройшли складну школу через уміння виживати в корумпованих складних структурах. Що ж спільного у героїв Карпенка-Карого та "героїв нашого часу"? Безумовно, що прагнення мати якомога більше грошей, одним словом, гроші заради грошей. Пузир, Калитка не зупиняться ні перед чим, аби тільки збагатитися. А що сучасні бізнесмени? Гроші на першому плані в усіх "крутяків" (а використовуючи сучасну лексику, — в "олігархів") і, на жаль, не заради розвитку якоїсь галузі виробництва, бо це мало б позитивний відтінок, а саме заради грошей, великих грошей. Тільки ховають вони їх не в калитку, не в придбання товарів чи земель, не в удосконалення виробничих процесів, а в банки-схованки за кордоном, "на чорний день". І з'являється інтерпретація: не "на чорний день", а "щоб і моїм онукам вистачило". Бачте, апетити вже не такі, як у Пузиря чи Калитки. їм уже давай більше. І якщо відкриття пам'ятника Котляревському для Пузиря було "без надобності", то сучасні пузирі та калитки і з мистецтва роблять гроші. Правда, виникає питання, чи можна те, що вони підтримують, наприклад на сцені, назвати мистецтвом. Але народу "нравиться", тож і течуть грошики в кишені пузирів.
Хотілось би бачити сучасних бізнесменів, які б не говорили, як Пузир, що "плював на все і знать не хотів людського поговору". На жаль, позитивних прикладів сьогодні мало. Запитаймо молодих хлопців, які працюють "на фірмача", чи багато з них влаштувалися на роботу за контрактом чи договором? Дуже мало таких. Бо в умовах суцільного безробіття вони згодні на будь-який заробіток, на будь-яку роботу, навіть коли отримуватиме за неї копійки. І "фірмачі" цим користуються, бо договір буде зобов'язувати їх дотримуватися закону: тривалість робочого дня, оплата до через хворобу, відпустки тощо. Тож і маємо сучасного Пузиренка, який нехтує законом і готовий на все заради дешевої робочої сили, що принесе величезні прибутки.
Але чого варте життя в безупинній гонитві за багатством та суперприбутками, коли над могилою такого Пузиренка не проллється жодна щира сльоза як за людиною? Тож твір І. Карпенка-Карого "Хазяїн" залишатиметься ще довгий час актуальним для нашого суспільства.
Этот рассказ написал Лев Николаевич Толстой. Повествование ведется от лица главного героя Ивана Васильевича. Это молодой человек, достаточно богатый поэтому может себе позволить предаваться светским развлечениям. Учеба его не тяготит и каждый свободный вечер он проводит в обществе, то на вечерах, то на балах. Мечтательный, симпатичный он не обделен вниманием. В силу свой молодости он еще не испорчен светом и обо всем судит прямо. Так же и поступки, и людей он оценивает по внешнему виду и первому впечатлению. Весь мир ему представляется радостным, веселым. Ему еще не известна другая сторона жизни, но скоро он с ней познакомится.
Собираясь на очередной бал Иван Васильевич был особенно взволнован, на нем обещалась быть девушка в которую он был влюблен. Девушку звали Варенька, она была самая прекрасная.
Этот бал был самым лучшим, Иван танцевал почти все танцы с любимой, не сводил с нее глаз. Ему очень понравился танец Вари с ее отцом высоким мужчиной, интеллигентного вида. Все знали что он военный. Иван Васильевич тоже мечтал о карьере военного, поэтому ему было в двойне приятно, что отец его девушки имеет высокий чин. Галантный, учтивый, вот какие на самом деле военные, так думал молодой человек. Остроумный, умеющий поддержать разговор очень всем нравился.
Молодой человек все больше и больше влюблялся в прекрасную Вареньку, она так похожа на отца. Веселая, воспитанная, нежная о такой девушке только можно мечтать. Остаток бала Иван не отходил от своей пассии.
После бала, приехав домой он понял, что не сможет уснуть. Собрался и пошел прогуляться воспоминания бала не покидали его, счастливое лицо Вареньки стояло перед глазами, ноги сами понесли его к дому любимой. Под впечатлением происшедшего он сам не заметил как очутился рядом с домом Вареньки. Непонятный шум вернул его к действительности. Через строй солдат прогоняли беглого татарина наказывая палками. И самое неприятное было то, что этим наказанием руководил, душа компании, интеллигентный полковник. Заметив молодого человека он поспешно отвернулся как-будто не знал его, а наказание продолжалось.
Удивление, негодование пронеслось в голове у Ивана Васильевича. Он никак не мог ожидать от столь приятного в общении полковника такой жестокости. Неужели так может измениться человек за несколько часов. В нем нет ни капли искренности, наколько же он лицемерен! Чувства к Вареньке стали постепенно угасать и вскоре совсем исчезли. О карьере военного Иван больше не мечтал. Вот так несколько минут могут перевернуть всю жизнь.
Оказывается нельзя судить о человеке не узнав его получше.
Источник: Сочинение Утро изменившее жизнь После бала 8 класс