Стихотворение Н. М. Рубцова «Звезда полей» — одно из самых известных в творчестве Н. М. Рубцова. Оно посвящено родной Вологодчине. В нем контрастно противопоставлены образы родной земли и малой родины, которая дает поэту жизненные силы, питает его творческое мастерство. Для самого автора это произведение, безусловно, было программным, так как один из его поэтических сборников также носит это название.
Центральный образ стихотворения несет в себе социальную окрашенность. Лирическому герою важно, что «звезда полей» горит «для всех тревожных жителей земли» . Поэт подчеркивает статический характер образа, символизирующий вечность и незыблемость существующего миропорядка.
Звезда полей привносит в жизнь лирического героя мир и покой. Она гасит тревогу жителей земли, касаясь их городов приветливым лучом. Но только «во мгле заледенелой» , вдали от больших городов эта звезда «восходит ярче и полней» .
В последней строфе стихотворения лирический герой подчеркивает, что это звезда его полей. Таким образом, образ звезды соотносится с библейской путеводной звездой.
Интересно, что в первоначальном варианте текст стихотворения звучал несколько по-иному. В нем глубже была подчеркнута тема родины. Звезда полей горела «над родственным пределом» . В окончательном варианте Н. М. Рубцов заменил фрагмент строки «над родственным пределом» на словосочетание «во мгле заледенелой» , что еще раз подчеркнуло кольцевую композицию произведения и одновременно усилило в стихотворении аллитерацию «л» , которая придает плавность и мелодичность поэтическому тексту. Также образ «мглы заледенелой» необходим Н. М. Рубцову для создания контрастной пейзажной зарисовки.
Образ «звезды полей» , озаряющий землю доброй энергией света подчеркнут анафорическим повтором («Она горит над золотом осенним, Она горит над зимним серебром» ) и повтором внутри строки («Горит, горит звезда моих полей…») . Этот ключевой для стихотворения образ подчеркивает необъятные земные просторы, драгоценную красоту природы («золото осеннее» , «зимнее серебро») . В первоначальном варианте стихотворения описание просторов было более развернутым и пространным. В итоговом тексте Н. М. Рубцов сделал его емким, но лаконичным.
Звезда — традиционный образ классической поэзии. Издревле звезды покровительствовали поэтам, которые, в свою очередь, посвящали им лучшие стихотворения. Однако Н. М. Рубцову удалось творчески продолжить существующую традицию, создав поэтичный образ звезды полей, содержащий в своем значении нерасторжимую связь земного и небесного начал. Этот образ символизирует содержание художественного мира поэта, его визитную карточку на небосклоне поэтических светил.
Роман у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко – це не просто історична епопея, а й справжня трагедія талановитої, але самотньої людини з народу. Про це свідчить усе життя Марусі і її спроба покінчити своє життя самогубством:
«Я ж хотіла не себе втопити,
Я ж хотіла утопити біль».
Образ Марусі Л. Костенко змальовує з особливою любов’ю. Це красива, щира, добра дівчина, наділена неабияким талантом. Її щиро, але безнадійно кохав Іван Іскра, але своє серце дівчина віддала іншому парубкові – Грицеві Бобренку. Він був справним козаком і вродливим хлопцем, але мав слабку волю і м’який характер. Парубок перебував під впливом своєї матері, яка була проти одруження Гриця з Марусею.
Для Марусі ідеалом кохання було подружнє життя її батьків, про яких авторка роману каже: «їх доля звела, наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі». Батько Марусі, на відміну від Гриця, ніколи не сушив собі голову грошима, приданим та земельними наділами, а вирішив свою долю дуже просто: «ось ти, ось я, тепер нас буде двоє». Саме таким безоглядним і сильним було Марусине кохання до Гриця. А трагедія героїні роману полягала в тому, що на перешкоді до її щастя постала трясовина тогочасного міщанства.
«Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі».
Маруся була справжнім митцем свого часу, вона мала дар гостріше і глибше, ніж інші, відчувати оточуючий світ, вміла перейматися радощами і стражданнями людей. Вона була беззахисна і щира. Навіть про зраду Гриця дівчина дізнається останньою. Зі своїм максималізмом Маруся знаходиться вище прагматичних розрахунків, заздрощів, дрібних амбіцій і життєвих труднощів. На відміну від коханого, дівчину не лякають матеріальні нестатки.
Але при всій своїй безпосередності героїня роману добре бачить в людях їх вади. Та вона, перш за все, намагається зрозуміти людей і навіть виправдати їхні негідні вчинки, вважає, що немає права їх засуджувати. Зате себе судить суворо і не може пробачити собі за те, що так пізно розгледіла справжнього Гриця. Адже вродливий парубок, який «щирими очима дивився приязно на світ», козак, що хоробро бився з ворогами за свободу рідного народу, виявився зрадником, лицеміром і пристосуванцем.
Слід зазначити, що кохання, як і мистецтво, виростає лише на ґрунті повноти і щирості почуттів, а, розтоптане зрадою, ні кохання, ні мистецтво ніколи не відродиться. Маруся до кінця прагне зрозуміти свого нареченого та його матір, але не може ані прийняти, ані виправдати тієї моралі, за якою люди погоджуються на компроміс з власною совістю: «Нерівня душ – це гірше, ніж майна?» - запитує Маруся і не може знайти відповіді на це запитання.
Центральный образ стихотворения несет в себе социальную окрашенность. Лирическому герою важно, что «звезда полей» горит «для всех тревожных жителей земли» . Поэт подчеркивает статический характер образа, символизирующий вечность и незыблемость существующего миропорядка.
Звезда полей привносит в жизнь лирического героя мир и покой. Она гасит тревогу жителей земли, касаясь их городов приветливым лучом. Но только «во мгле заледенелой» , вдали от больших городов эта звезда «восходит ярче и полней» .
В последней строфе стихотворения лирический герой подчеркивает, что это звезда его полей. Таким образом, образ звезды соотносится с библейской путеводной звездой.
Интересно, что в первоначальном варианте текст стихотворения звучал несколько по-иному. В нем глубже была подчеркнута тема родины. Звезда полей горела «над родственным пределом» . В окончательном варианте Н. М. Рубцов заменил фрагмент строки «над родственным пределом» на словосочетание «во мгле заледенелой» , что еще раз подчеркнуло кольцевую композицию произведения и одновременно усилило в стихотворении аллитерацию «л» , которая придает плавность и мелодичность поэтическому тексту. Также образ «мглы заледенелой» необходим Н. М. Рубцову для создания контрастной пейзажной зарисовки.
Образ «звезды полей» , озаряющий землю доброй энергией света подчеркнут анафорическим повтором («Она горит над золотом осенним, Она горит над зимним серебром» ) и повтором внутри строки («Горит, горит звезда моих полей…») . Этот ключевой для стихотворения образ подчеркивает необъятные земные просторы, драгоценную красоту природы («золото осеннее» , «зимнее серебро») . В первоначальном варианте стихотворения описание просторов было более развернутым и пространным. В итоговом тексте Н. М. Рубцов сделал его емким, но лаконичным.
Звезда — традиционный образ классической поэзии. Издревле звезды покровительствовали поэтам, которые, в свою очередь, посвящали им лучшие стихотворения. Однако Н. М. Рубцову удалось творчески продолжить существующую традицию, создав поэтичный образ звезды полей, содержащий в своем значении нерасторжимую связь земного и небесного начал. Этот образ символизирует содержание художественного мира поэта, его визитную карточку на небосклоне поэтических светил.
Роман у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко – це не просто історична епопея, а й справжня трагедія талановитої, але самотньої людини з народу. Про це свідчить усе життя Марусі і її спроба покінчити своє життя самогубством:
«Я ж хотіла не себе втопити,
Я ж хотіла утопити біль».
Образ Марусі Л. Костенко змальовує з особливою любов’ю. Це красива, щира, добра дівчина, наділена неабияким талантом. Її щиро, але безнадійно кохав Іван Іскра, але своє серце дівчина віддала іншому парубкові – Грицеві Бобренку. Він був справним козаком і вродливим хлопцем, але мав слабку волю і м’який характер. Парубок перебував під впливом своєї матері, яка була проти одруження Гриця з Марусею.
Для Марусі ідеалом кохання було подружнє життя її батьків, про яких авторка роману каже: «їх доля звела, наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі». Батько Марусі, на відміну від Гриця, ніколи не сушив собі голову грошима, приданим та земельними наділами, а вирішив свою долю дуже просто: «ось ти, ось я, тепер нас буде двоє». Саме таким безоглядним і сильним було Марусине кохання до Гриця. А трагедія героїні роману полягала в тому, що на перешкоді до її щастя постала трясовина тогочасного міщанства.
«Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі».
Маруся була справжнім митцем свого часу, вона мала дар гостріше і глибше, ніж інші, відчувати оточуючий світ, вміла перейматися радощами і стражданнями людей. Вона була беззахисна і щира. Навіть про зраду Гриця дівчина дізнається останньою. Зі своїм максималізмом Маруся знаходиться вище прагматичних розрахунків, заздрощів, дрібних амбіцій і життєвих труднощів. На відміну від коханого, дівчину не лякають матеріальні нестатки.
Але при всій своїй безпосередності героїня роману добре бачить в людях їх вади. Та вона, перш за все, намагається зрозуміти людей і навіть виправдати їхні негідні вчинки, вважає, що немає права їх засуджувати. Зате себе судить суворо і не може пробачити собі за те, що так пізно розгледіла справжнього Гриця. Адже вродливий парубок, який «щирими очима дивився приязно на світ», козак, що хоробро бився з ворогами за свободу рідного народу, виявився зрадником, лицеміром і пристосуванцем.
Слід зазначити, що кохання, як і мистецтво, виростає лише на ґрунті повноти і щирості почуттів, а, розтоптане зрадою, ні кохання, ні мистецтво ніколи не відродиться. Маруся до кінця прагне зрозуміти свого нареченого та його матір, але не може ані прийняти, ані виправдати тієї моралі, за якою люди погоджуються на компроміс з власною совістю: «Нерівня душ – це гірше, ніж майна?» - запитує Маруся і не може знайти відповіді на це запитання.