Написать сочинение по картине А.И.Игнатьев Волны и лошади по плану. План сочинения-повествования
1. Вступление (место время действия).
2. Начало действия, его развитие – завязка.
3. Кульминация действия (самый напряженный момент сюжета).
4. Развязка.
5. Заключение.
1) Главное отличие заключается в том, что Андрей остался жить с барыней до конца.
2) Андрей по кличке "Немой" был прототипом Герасима.
Фактически он был таким же высоким как Герасим, имел собаку, которую по приказу барыни утопил. Терпел все обиды, которые были почти такими же как и Герасима. Но в отличии от Герасима, Андрей Немой остался жить у своей барыни и служил ей до конца своей жизни, несмотря на всю боль, которая была в нем после смерти собаки.
3) он шел по нем с какой-то несокрушимой отвагой, с отчаянной и вместе радостной решимостью.
4) Герасим был дворником,мужчина 12 вершков роста,сложенный богатырём и глухонемой от рождения.В конце Герасим он одинок,здоров и могуч по-прежнему,и работает за 4 .Он совсем перестал водиться с женщинами,даже не гдядит на них,и ни одной собакиу себя не держит.Герасима отличало от другой дворни : был высок где-то 190 ростом.Была собака Муму.Лучше работал.Получал от барыни подарки
Участвуем в Дискуссии.
1) Такое поведение героя не всем понятно. Многие задаются вопросом:зачем же он выполнил приказ,а потом все же не вернулся? ответ будет таковым:он все еще зависил от барыни. Да он мог бы и не выполнять приказа,но по моему-мнению зависимость от барыни,ему не дала не выполнять приказ.
2) Муму была отдушиной для Герасима. Смысл его одинокой жизни, когда его заставили лично утопить собаку, его жизнь потеряла смысл. Он не мог жить в том доме дальше и отправился на поиски новой жизни. Так что, я думаю, что уход Герасима это скорее всего победа. Так он выразил свое несогласие, хотя и выполнил приказ.
3) У барыни не было забот, она была равнодушна ко всему и думала только о себе. Герасим же наоборот, относился ко всему с трепетом
На всякий случай еще одну рубрику написала
Сори если не правильно
Хтось скаже : «Ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому». А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на «наших» і «не наших». І взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. Мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики «Хладопром», радіємо перемогам братів Кличків, дивимося «Роксолану» і «Залу чекання». Я ніколи не замислювалася над тим, чи можна вважати мене патріоткою. Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття «Батьківщина». Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самій... Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський Донець? А Карпати? Де б я не побувала, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці.
Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з'їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Нову Зеландію. Із задоволенням подорожувала б, я не люблю сидіти на місці. Можливо, де-небудь я б затрималася, десь ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернулася додому, до своєї України. Тут мене чекають. Тут усе моє життя. Іншої Батьківщини мені не треба.