Семья Гуськовых жила в деревне Атамановка, находившейся у реки Ангары. Настена была сиротой. После смерти матери девушка устроилась работать в колхоз, где и познакомилась с Андреем Гуськовым. Они быстро поженились и переехали в Атамановку. Девушка «кинулась в замужество, как в воду, – без лишних раздумий». У свекрови Семеновны «характер выказался несладкий», но с годами женщина ворчала на невестку все меньше. Свекровь болела, поэтому Настена «почти одна везла на себе хозяйство».
За четыре года семейной жизни у Андрея и Настены не было детей. Как-то мужчина начал сильно попрекать жену за бездетность. Настена ответила, «что неизвестно еще, кто из них причина», и Андрей избил ее до полусмерти.
Началась война, Гуськова взяли в первые же дни. «Андрей долго воевал удачно», но был ранен, попал в госпиталь. Находясь в госпитале, прислал письмо, что скоро приедет в отпуск. Однако поздней осенью пришла весточка, что его сразу после госпиталя отправят обратно на фронт.
Перед рождеством в Атамановку приехали председатель сельсовета и участковый милиционер: они искали пропавшего Андрея.
Переосмислюючи історію раннього українського книжництва, не можна не зауважити однієї посилюючої з роками печальної тенденції: переважна більшість рукописних шедеврів, що творилася нашими пращурами на землях стародавньої України-Руси, незабаром, у результаті наглих грабунків, вивозилася здебільшого в північному напрямку й ніколи вже назад не поверталася. Більше того, поширювалась згодом там методом переписування, прилаштування змісту до тамтешніх мовних особливостей, все більшого віддалення твору від первісного вигляду. З втратою оригіналів київського походження з усіма явними ознаками тогочасної української мови такі книги нібито ставали вже витвором і власністю іншого народу. Однак навіть за цих умов з таких сторінок не вдавалося протягом століть витравити головного: української сутності, особливостей мови, авторської позиції та стилю, ідейного й тематичного стрижнів, базованих на вироблених народом культурних традиціях.
Семья Гуськовых жила в деревне Атамановка, находившейся у реки Ангары. Настена была сиротой. После смерти матери девушка устроилась работать в колхоз, где и познакомилась с Андреем Гуськовым. Они быстро поженились и переехали в Атамановку. Девушка «кинулась в замужество, как в воду, – без лишних раздумий». У свекрови Семеновны «характер выказался несладкий», но с годами женщина ворчала на невестку все меньше. Свекровь болела, поэтому Настена «почти одна везла на себе хозяйство».
За четыре года семейной жизни у Андрея и Настены не было детей. Как-то мужчина начал сильно попрекать жену за бездетность. Настена ответила, «что неизвестно еще, кто из них причина», и Андрей избил ее до полусмерти.
Началась война, Гуськова взяли в первые же дни. «Андрей долго воевал удачно», но был ранен, попал в госпиталь. Находясь в госпитале, прислал письмо, что скоро приедет в отпуск. Однако поздней осенью пришла весточка, что его сразу после госпиталя отправят обратно на фронт.
Перед рождеством в Атамановку приехали председатель сельсовета и участковый милиционер: они искали пропавшего Андрея.
Подробнее: https://obrazovaka.ru/books/rasputin/zhivi-i-pomni
Відповідь:
Пояснення:
Переосмислюючи історію раннього українського книжництва, не можна не зауважити однієї посилюючої з роками печальної тенденції: переважна більшість рукописних шедеврів, що творилася нашими пращурами на землях стародавньої України-Руси, незабаром, у результаті наглих грабунків, вивозилася здебільшого в північному напрямку й ніколи вже назад не поверталася. Більше того, поширювалась згодом там методом переписування, прилаштування змісту до тамтешніх мовних особливостей, все більшого віддалення твору від первісного вигляду. З втратою оригіналів київського походження з усіма явними ознаками тогочасної української мови такі книги нібито ставали вже витвором і власністю іншого народу. Однак навіть за цих умов з таких сторінок не вдавалося протягом століть витравити головного: української сутності, особливостей мови, авторської позиції та стилю, ідейного й тематичного стрижнів, базованих на вироблених народом культурних традиціях.