Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття. У кінці XIX -і- на початку XX ст. в мистецтві відбувається глобальний переворот, пов'язаний із пошуком нових форм зображення людини і світу. Спираючись на досягнення психологічної прози XIX століття, письменники все більше заглиблюються у внутрішній світ людини. Особливе місце в літературі XX століття займає показ психології героїв, спроба зобразити складність і плинність пси хічного процесу.
Витонченість психологічного аналізу притаманна творчій манері А. Камю. Роман «Чума» побудований на удаваній біді, що трапилася із мешканцями містечка Орана в Алжирі. Цей сюжет дає можливість автору створити багатоплановий твір. Але в романі є й абстрактний, символічний зміст, який дає можливість говорити про людське буття, а роман сприймати як притчу.
А. Камю поділяв ідеї екзистенціалізму, філософської течії, що виникла в XX століття Прихильники цього напряму центром своєї філософської системи роблять особистість. Поняття «буття» замінюються поняттям «екзистента» — існування окремої особистості. Матеріальний світ сприймається як загроза екзистенті, життя абсурдне. Людина самотня в світі, вона сама повинна робити свій вибір. Свобода — це не благо, а тяжкий тягар, який несе людина. Можна вибрати повне злиття з суспільством, а можна бути самим собою, вибрати розвиток своєї особистості і протиставити себе суспільству.
Психологію людини у ситуації вибору і досліджує А. Камю в романі «Чума». Чума постає як фатальна, абсурдна сила, перед обличчям якої люди роблять свій вибір гаючи за людьми, що змушені робити свій вибір, — боротися проти чуми чи сподіватися на її милість, лікар Ріє приходить до висновку, що є більше підстав захоплюватися людиною, ніж зневажати її.
Нові можливості розкрити психологію героя Камю знаходить у відсутності безпосередніх описів внутрішнього життя. Лікар Ріє — оповідач роману. Але про себе він говорить в третій особі, на перший план висуває вчинки героїв. Внутрішній світ розкривається через зовнішні прояви. Наприклад, епізод смерті від хвороби сина слідчого. Йому ввели вакцину, на яку покладали велику надію. Але хлопчик лише більше страждав і довше помирав. Після його смерті Ріє кидає в обличчя священику жорстокі слова зневіри в можливість вищої справедливості. Автор нічого не говорить про переживання свого героя, але його нестриманість свідчить про відчай.
Находясь на военной службе, Лев Николаевич Толстой мучительно думал о войне. Что такое война, нужна ли она человечеству? Эти во встали перед писателем в самом начале его литературного поприща и занимали его на протяжении жизни. Толстой бескомпромиссно осуждает войну. “Неужели тесно жить людям на этом прекрасном свете, под этим неизмеримым звездным небом?” Осенью 1853 года началась война России с Турцией, Толстому разрешено было перевестись в Севастополь. Попав в осажденный город, Толстой был потрясен героическим духом войска и населения. “Дух в войсках выше всякого описания,— писал он брату Сергею.— Во времена Древней Греции не было столько геройства”.
Под грохот орудий четвертого бастиона, окутанный пороховым дымом, Л. Н. Толстой начал писать свой первый рассказ о героической обороне города, “Севастополь в декабре месяце”, за ним последовали два других: “Севастополь в мае” и “Севастополь в августе 1855 года”.В своих рассказах о трех этапах Крымской эпопеи Толстой показал войну “не в правильном, красивом и блестящем строе, с музыкой и барабанным боем, с развевающимися знаменами и гарцующими генералами… а в настоящем ее выражении— в крови, в страдании, в смерти…”. Под его гениальным пером воскресает героическая оборона Севастополя. Взяты только три момента, выхвачены только три картины из отчаянной, неравной борьбы, почти целый год не утихавшей и не умолкавшей под Севастополем. Но как много дают эти картины! Это не только великое художественное произведение, но и правдивый исторический документ, драгоценное для историка показание участника.
Объяснение:
Толстой рассказывает о матросе с оторванной ногой, которого несут на носилках, а он остановиться, чтобы посмотреть на залп нашей батареи. “Ничего, нас тут двести человек на бастионе, дня на два еще нас хватит!” Такие ответы давали солдаты и матросы, и никто из них при этом даже не подозревал, каким надо быть мужественным, презирающим смерть человеком, чтобы так спокойно, деловито говорить о своей собственной завтрашней или послезавтрашней неизбежной гибели! Безропотно переносили страшные увечья и смерть женщины, эти достойные своих мужей подруги. Второй рассказ относится к маю 1855 года, а помечен этот рассказ уже 26 июня 1855 года.
Відповідь:
Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття. У кінці XIX -і- на початку XX ст. в мистецтві відбувається глобальний переворот, пов'язаний із пошуком нових форм зображення людини і світу. Спираючись на досягнення психологічної прози XIX століття, письменники все більше заглиблюються у внутрішній світ людини. Особливе місце в літературі XX століття займає показ психології героїв, спроба зобразити складність і плинність пси хічного процесу.
Витонченість психологічного аналізу притаманна творчій манері А. Камю. Роман «Чума» побудований на удаваній біді, що трапилася із мешканцями містечка Орана в Алжирі. Цей сюжет дає можливість автору створити багатоплановий твір. Але в романі є й абстрактний, символічний зміст, який дає можливість говорити про людське буття, а роман сприймати як притчу.
А. Камю поділяв ідеї екзистенціалізму, філософської течії, що виникла в XX століття Прихильники цього напряму центром своєї філософської системи роблять особистість. Поняття «буття» замінюються поняттям «екзистента» — існування окремої особистості. Матеріальний світ сприймається як загроза екзистенті, життя абсурдне. Людина самотня в світі, вона сама повинна робити свій вибір. Свобода — це не благо, а тяжкий тягар, який несе людина. Можна вибрати повне злиття з суспільством, а можна бути самим собою, вибрати розвиток своєї особистості і протиставити себе суспільству.
Психологію людини у ситуації вибору і досліджує А. Камю в романі «Чума». Чума постає як фатальна, абсурдна сила, перед обличчям якої люди роблять свій вибір гаючи за людьми, що змушені робити свій вибір, — боротися проти чуми чи сподіватися на її милість, лікар Ріє приходить до висновку, що є більше підстав захоплюватися людиною, ніж зневажати її.
Нові можливості розкрити психологію героя Камю знаходить у відсутності безпосередніх описів внутрішнього життя. Лікар Ріє — оповідач роману. Але про себе він говорить в третій особі, на перший план висуває вчинки героїв. Внутрішній світ розкривається через зовнішні прояви. Наприклад, епізод смерті від хвороби сина слідчого. Йому ввели вакцину, на яку покладали велику надію. Але хлопчик лише більше страждав і довше помирав. Після його смерті Ріє кидає в обличчя священику жорстокі слова зневіри в можливість вищої справедливості. Автор нічого не говорить про переживання свого героя, але його нестриманість свідчить про відчай.
Детальніше - на -
Пояснення:
Находясь на военной службе, Лев Николаевич Толстой мучительно думал о войне. Что такое война, нужна ли она человечеству? Эти во встали перед писателем в самом начале его литературного поприща и занимали его на протяжении жизни. Толстой бескомпромиссно осуждает войну. “Неужели тесно жить людям на этом прекрасном свете, под этим неизмеримым звездным небом?” Осенью 1853 года началась война России с Турцией, Толстому разрешено было перевестись в Севастополь. Попав в осажденный город, Толстой был потрясен героическим духом войска и населения. “Дух в войсках выше всякого описания,— писал он брату Сергею.— Во времена Древней Греции не было столько геройства”.
Под грохот орудий четвертого бастиона, окутанный пороховым дымом, Л. Н. Толстой начал писать свой первый рассказ о героической обороне города, “Севастополь в декабре месяце”, за ним последовали два других: “Севастополь в мае” и “Севастополь в августе 1855 года”.В своих рассказах о трех этапах Крымской эпопеи Толстой показал войну “не в правильном, красивом и блестящем строе, с музыкой и барабанным боем, с развевающимися знаменами и гарцующими генералами… а в настоящем ее выражении— в крови, в страдании, в смерти…”. Под его гениальным пером воскресает героическая оборона Севастополя. Взяты только три момента, выхвачены только три картины из отчаянной, неравной борьбы, почти целый год не утихавшей и не умолкавшей под Севастополем. Но как много дают эти картины! Это не только великое художественное произведение, но и правдивый исторический документ, драгоценное для историка показание участника.
Объяснение:
Толстой рассказывает о матросе с оторванной ногой, которого несут на носилках, а он остановиться, чтобы посмотреть на залп нашей батареи. “Ничего, нас тут двести человек на бастионе, дня на два еще нас хватит!” Такие ответы давали солдаты и матросы, и никто из них при этом даже не подозревал, каким надо быть мужественным, презирающим смерть человеком, чтобы так спокойно, деловито говорить о своей собственной завтрашней или послезавтрашней неизбежной гибели! Безропотно переносили страшные увечья и смерть женщины, эти достойные своих мужей подруги. Второй рассказ относится к маю 1855 года, а помечен этот рассказ уже 26 июня 1855 года.