)Природа пытается предупредить детей об опасности,вставая на их защиту.Природа пытается отвлечь детей,примирить их ссору,давая знаки,но дети разобижены и не видят ничего вокруг."Серая хмарь плотно надвинулась и закрыла все солнце со всеми его живительными лучами. Злой ветер очень резко рванул. Сплетенные корнями деревья, прокалывая друг друга сучьями, на все Блудово болото зарычали, завыли, застонали".
2)Автор описывает спор,накал страстей происходит и в природе,так как человек связан с природой,являясь частью природы.Через состояние природы,пейзаж,автор показывает эмоциональное состояние Митраши и Насти.сравнивая детей с птицами.
"–Кра!–крикнула в это время ворона в гнезде.И ее самец мелкими шажками перебежал ближе к Косачу на полмостика.Сверху стала надвигаться серая хмарь.
– Кра! – закричала ворона. И самец быстро перебежал по мостику остальной путь до Косача и со всей силой долбанул его. Как ошпаренный метнулся Косач к улетающим тетеревам, но разгневанный самец догнал его, вырвал, пустил по воздуху пучок белых и радужных перышек и погнал и погнал далеко."
3)Автор использует сравнения ("вся красная, как кумач","как ошпаренный",эпитеты("мелкими шажками","упрямый мужичок","злой ветер","радужные пёрышки" и другие),олицетворения ("стрелка пересекла солнце","ветер рванул","прокалывая друг друга сучьями" и другие),метафоры(Золотая Курочка,Мужичок в мешочке),
Повторы(-Кра,крикнула ворона.) и риторические восклицания героев:Это не тропа! – ответила Настя. – Вот еще!-рассердился Митраша.
4)Пришвин оживляет природу,используя олицетворения.Природа-как действующий персонаж,живая и творящая:"серая хмарь надвинулась и закрыла все солнце","ветер очень резко рванул","деревья, прокалывая сучьями, зарычали, завыли, застонали."
Красочные эпитеты увидеть полную картину происходящего,
сравнения добавляют образности ,повторы выделяют начало ссоры и завершаю её,а риторические восклицания передают эмоции,состояние героев.
5)Выделенные слова,ключевые, автор использует,чтобы показать своё отношение к происходящему и показать состояние детей.Автор осуждает ссору детей,никто не захотел уступать друг другу,послушать и обсудить разногласия и поэтому они чуть не попали в беду.Насте стало обидно,что младший ей указывает,а Митраша не стал слушать Настю и отправил её "куда все бабы за клюквой "ходят,по лёгкому и бесполезному пути(как ему это казалось).Разругавшись,дети пошли по разным тропам-каждый по своей дорогой.
Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, "мізинчиком", її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща. А, граючись з іншими малими Хухами, радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи.
Коротко кажучи, це була дуже гарна Хушка, може, ліпша, як всі інші Хухи в тому лісі.
Звали її Моховинка.
Ми, люди, всіх Хух звемо просто Хухами, так само, як і вони кажуть на всіх нас просто Люди. А тим часом Хухи бувають різні. Ті, що живуть у лісі, звуться лісовими; ті, що по проваллях та скелях - печерницями; що понад річками та озерами - очеретянками; ті, що у високій траві та бур'янах - бур'янками. Бувають ще: степовички, байрачні, левадні. Тільки немає болотянок, бо всі Хухи, як котики, не люблять вогкого.
Моховинка була зроду лісовою Хухою. Й не тільки лісовою, а ще й боровинкою, бо народилася вона у густому-густому старому бору, де споконвіку жив увесь її славний рід. Відомо ж бо, що Хухи з роду в рід живуть по одних і тих самих місцях. Переселяються ж тоді, коли щось зруйнує милу їм їхню батьківщину.
А це буває дуже, дуже тяжко, й вони гірко плачуть. Правда, люди здебільшого того плачу не розуміють, думають, що то стогне вітер, чи скриплять дерева в лісі, або пищать миші в полі. Бо ж люди дуже рідко помічають та розуміють чужі сльози...
Однак тому великому бору, в якім жила Моховинка, нічого не загрожувало. Лісник доглядав, щоб ніхто не кинув сірничка, хлопці глибоко всередину ходити боялися, рубали ж ліс тільки невеликими частками, й він швидко виростав знову.
В тім бору, між корінням великої сосни, зробила на осінь Моховинка собі хатку. Заблудити вона не могла ніколи, бо ту сосну легко було впізнати: на прикорні вона ділиться на три товстих стовбури. Моховинка заложила всі дірки сосновими галузками, а щілини й ізокола, й зсередини - м'яким зеленим мохом.
Була вона й сама така пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривала все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалову квіточку - "братки". Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки.
)Природа пытается предупредить детей об опасности,вставая на их защиту.Природа пытается отвлечь детей,примирить их ссору,давая знаки,но дети разобижены и не видят ничего вокруг."Серая хмарь плотно надвинулась и закрыла все солнце со всеми его живительными лучами. Злой ветер очень резко рванул. Сплетенные корнями деревья, прокалывая друг друга сучьями, на все Блудово болото зарычали, завыли, застонали".
2)Автор описывает спор,накал страстей происходит и в природе,так как человек связан с природой,являясь частью природы.Через состояние природы,пейзаж,автор показывает эмоциональное состояние Митраши и Насти.сравнивая детей с птицами.
"–Кра!–крикнула в это время ворона в гнезде.И ее самец мелкими шажками перебежал ближе к Косачу на полмостика.Сверху стала надвигаться серая хмарь.
– Кра! – закричала ворона. И самец быстро перебежал по мостику остальной путь до Косача и со всей силой долбанул его. Как ошпаренный метнулся Косач к улетающим тетеревам, но разгневанный самец догнал его, вырвал, пустил по воздуху пучок белых и радужных перышек и погнал и погнал далеко."
3)Автор использует сравнения ("вся красная, как кумач","как ошпаренный",эпитеты("мелкими шажками","упрямый мужичок","злой ветер","радужные пёрышки" и другие),олицетворения ("стрелка пересекла солнце","ветер рванул","прокалывая друг друга сучьями" и другие),метафоры(Золотая Курочка,Мужичок в мешочке),
Повторы(-Кра,крикнула ворона.) и риторические восклицания героев:Это не тропа! – ответила Настя. – Вот еще!-рассердился Митраша.
4)Пришвин оживляет природу,используя олицетворения.Природа-как действующий персонаж,живая и творящая:"серая хмарь надвинулась и закрыла все солнце","ветер очень резко рванул","деревья, прокалывая сучьями, зарычали, завыли, застонали."
Красочные эпитеты увидеть полную картину происходящего,
сравнения добавляют образности ,повторы выделяют начало ссоры и завершаю её,а риторические восклицания передают эмоции,состояние героев.
5)Выделенные слова,ключевые, автор использует,чтобы показать своё отношение к происходящему и показать состояние детей.Автор осуждает ссору детей,никто не захотел уступать друг другу,послушать и обсудить разногласия и поэтому они чуть не попали в беду.Насте стало обидно,что младший ей указывает,а Митраша не стал слушать Настю и отправил её "куда все бабы за клюквой "ходят,по лёгкому и бесполезному пути(как ему это казалось).Разругавшись,дети пошли по разным тропам-каждый по своей дорогой.
Объяснение:
Відповідь:
на була останньою.
Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, "мізинчиком", її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща. А, граючись з іншими малими Хухами, радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи.
Коротко кажучи, це була дуже гарна Хушка, може, ліпша, як всі інші Хухи в тому лісі.
Звали її Моховинка.
Ми, люди, всіх Хух звемо просто Хухами, так само, як і вони кажуть на всіх нас просто Люди. А тим часом Хухи бувають різні. Ті, що живуть у лісі, звуться лісовими; ті, що по проваллях та скелях - печерницями; що понад річками та озерами - очеретянками; ті, що у високій траві та бур'янах - бур'янками. Бувають ще: степовички, байрачні, левадні. Тільки немає болотянок, бо всі Хухи, як котики, не люблять вогкого.
Моховинка була зроду лісовою Хухою. Й не тільки лісовою, а ще й боровинкою, бо народилася вона у густому-густому старому бору, де споконвіку жив увесь її славний рід. Відомо ж бо, що Хухи з роду в рід живуть по одних і тих самих місцях. Переселяються ж тоді, коли щось зруйнує милу їм їхню батьківщину.
А це буває дуже, дуже тяжко, й вони гірко плачуть. Правда, люди здебільшого того плачу не розуміють, думають, що то стогне вітер, чи скриплять дерева в лісі, або пищать миші в полі. Бо ж люди дуже рідко помічають та розуміють чужі сльози...
Однак тому великому бору, в якім жила Моховинка, нічого не загрожувало. Лісник доглядав, щоб ніхто не кинув сірничка, хлопці глибоко всередину ходити боялися, рубали ж ліс тільки невеликими частками, й він швидко виростав знову.
В тім бору, між корінням великої сосни, зробила на осінь Моховинка собі хатку. Заблудити вона не могла ніколи, бо ту сосну легко було впізнати: на прикорні вона ділиться на три товстих стовбури. Моховинка заложила всі дірки сосновими галузками, а щілини й ізокола, й зсередини - м'яким зеленим мохом.
Була вона й сама така пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривала все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалову квіточку - "братки". Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки.