склалося і в романі Сервантеса про пригоди Дон Кіхота. Ця людина поєднувала в собі відразу кілька якостей, а тому його цілком можна і навіть потрібно називати одночасно героєм і людиною дивною, незрозумілою. Втім, варто обов’язково зазначити, що така особливість Дон Кіхота зробила його тільки кращим, забезпечила його неповторними і унікальними якостями. Думається, що саме з цієї причини цей твір і став настільки популярним і визнаним у всьому світі.
Благородний лицар Док Кіхот, звичайно, був героєм. Геройством можна назвати те, що він присвоїв собі складний для захисту та виправдання титул лицаря. Проблема лицарства в тому, що завжди ці люди боролися з масовою соціальною несправедливістю, повставали проти неї для того, щоб зробити світ навколо себе кращим і справедливішим. Лицарі завжди кидали виклик тим, хто був помітно сильніше їх – правителям країн, які гнобили і експлуатували простий народ. Звичайно, виправдати такий статус зовсім не так просто, як здається. Це вимагає особливого, неповторного відношення до своєї справи, старанності і почуття відповідальності перед звичайними людьми, своїми співгромадянами. Втім, варто зауважити, що з виконанням такого завдання Дон Кіхот справлявся просто чудово. Головним для нього було – прагнення до ідеалу, а тому бути лицарем, наділеним високим моральним обличчям, було для нього зовсім не так складно.
склалося і в романі Сервантеса про пригоди Дон Кіхота. Ця людина поєднувала в собі відразу кілька якостей, а тому його цілком можна і навіть потрібно називати одночасно героєм і людиною дивною, незрозумілою. Втім, варто обов’язково зазначити, що така особливість Дон Кіхота зробила його тільки кращим, забезпечила його неповторними і унікальними якостями. Думається, що саме з цієї причини цей твір і став настільки популярним і визнаним у всьому світі.
Благородний лицар Док Кіхот, звичайно, був героєм. Геройством можна назвати те, що він присвоїв собі складний для захисту та виправдання титул лицаря. Проблема лицарства в тому, що завжди ці люди боролися з масовою соціальною несправедливістю, повставали проти неї для того, щоб зробити світ навколо себе кращим і справедливішим. Лицарі завжди кидали виклик тим, хто був помітно сильніше їх – правителям країн, які гнобили і експлуатували простий народ. Звичайно, виправдати такий статус зовсім не так просто, як здається. Це вимагає особливого, неповторного відношення до своєї справи, старанності і почуття відповідальності перед звичайними людьми, своїми співгромадянами. Втім, варто зауважити, що з виконанням такого завдання Дон Кіхот справлявся просто чудово. Головним для нього було – прагнення до ідеалу, а тому бути лицарем, наділеним високим моральним обличчям, було для нього зовсім не так складно.
эпизод из детства деревенского мальчика.
Рассказ заставляет улыбнуться над проделкой главного
героя и одновременно оценить замечательный урок, который
преподала бабушка своему внуку.
Маленький мальчик отправляется собирать землянику, и
бабушка обещает ему за это пряничного коня с розовой гривой.
Для тяжелого полуголодного времени такой подарок просто
великолепен. Но мальчишка попадает под влияние своих друзей,
которые съедают свои ягоды и его упрекают в жадности.
Но за то, что ягоды так и не были собраны, последует суровое
наказание от бабушки.
И мальчишка решается на мошенничество - он набирает в туесок
травы, а сверху закрывает ее ягодами.
Мальчик хочет утром признаться бабушке, но не успевает.
И она уезжает в город, чтобы продать там ягоды.
Мальчик боится разоблачения, и после возвращения бабушки
он даже не хочет идти домой.
Но потом возвратиться все-таки приходится.
Как стыдно ему слышать сердитую бабушку, которая уже
рассказала всем вокруг о его мошенничестве!
Мальчик просит прощения и получает от бабушки того самого
пряничного коня с розовой гривой.
Главное-бабушка преподала своему внуку хороший урок :
"Бери, бери, чего смотришь? Глядишь, зато еще когда обманешь бабушку..."
И действительно, автор говорит:
"Сколько лет с тех пор Сколько событий минуло! а я все не
могу забыть бабушкиного пряника - того дивного коня с розовой гривой