Щастя - найкраща складова нашого життя. Воно робить людей веселішим та спокійнішим, відкритим та сором'язливим, амбіційним.
Для того щоб бути щасливим не потрібно щось робити. Воно є нашою життєвою дорогою. Ми плачемо, встаємо, робимо хороші справи, допомагаємо людям, ревнуємо, заздримо, закохуємось - це все і є щастя. Ми ніколи не зможемо отримати його в окремий момент, чи тоді коли захочемо. Так багато вірять в цей вислів, але не можуть зрозуміти сенс цього слова. Правда в тому, що кращого моменту відчути себе щасливим, не існує. Якщо не зараз, то коли? Здається, що незабаром почнеться життя, але завжди на шляху існує одна проблема, одне незавершене діло, один борг. І якщо ми придивимось, ми побачимо, що ці проблеми безкінечні. З них і створене життя. Це і допомагає нам побачити що дороги до щастю немає. Щастя це і є шлях.
Тому для того щоб бути щасливим, не потрібно, щось робити, потрібно користуватись моментом тут і зараз.
И вот Печорин стоит под дулом пистолета. Условия дуэли очень жесткие. При малейшем ранении можно очутиться в пропасти. Сколько самообладания, выдержки у него! Он знает, что его пистолет не заряжен, что через минуту может оборваться его жизнь. Ему хочется до конца испытать Грушницкого. Но тот забывает о чести, совести и порядочности, когда затронуто его самолюбие. В мелкой душе Грушницкого не пробудилось великодушия. И он выстрелил в безоружного человека. К счастью, пуля только оцарапала колено соперника. Презрение и злоба охватили Печорина при мысли, что этот человек с такой легкостью мог убить его. Но несмотря ни на что, Печорин готов простить своего противника и говорит: “Грушницкий, еще есть время. Откажись от своей клеветы, и я тебе прощу все, тебе не удалось подурачить, и мое самолюбие удовлетворено”. Грушницкий, сверкнув глазами, ответил: “Стреляйте. Я себя презираю, а вас ненавижу.. . Нам на земле вдвоем нет места... ” Печорин не промахнулся. Автор показал, что перед лицом смерти герой романа оказался таким же двойственным, каким мы видели его на протяжении всего произведения. Ему искренне жаль Грушницкого, попавшего с интриганов в глупое положение. Печорин готов был простить его, но в то же время не смог отказаться от дуэли в силу существовавших в обществе предрассудков. Чувствуя свое одиночество среди водяного общества, среди людей, подобных Грушницкому, осуждая это общество, Печорин сам является рабом его Морали.
Объяснение:
Щастя - найкраща складова нашого життя. Воно робить людей веселішим та спокійнішим, відкритим та сором'язливим, амбіційним.
Для того щоб бути щасливим не потрібно щось робити. Воно є нашою життєвою дорогою. Ми плачемо, встаємо, робимо хороші справи, допомагаємо людям, ревнуємо, заздримо, закохуємось - це все і є щастя. Ми ніколи не зможемо отримати його в окремий момент, чи тоді коли захочемо. Так багато вірять в цей вислів, але не можуть зрозуміти сенс цього слова. Правда в тому, що кращого моменту відчути себе щасливим, не існує. Якщо не зараз, то коли? Здається, що незабаром почнеться життя, але завжди на шляху існує одна проблема, одне незавершене діло, один борг. І якщо ми придивимось, ми побачимо, що ці проблеми безкінечні. З них і створене життя. Це і допомагає нам побачити що дороги до щастю немає. Щастя це і є шлях.
Тому для того щоб бути щасливим, не потрібно, щось робити, потрібно користуватись моментом тут і зараз.
Но несмотря ни на что, Печорин готов простить своего противника и говорит: “Грушницкий, еще есть время. Откажись от своей клеветы, и я тебе прощу все, тебе не удалось подурачить, и мое самолюбие удовлетворено”. Грушницкий, сверкнув глазами, ответил: “Стреляйте. Я себя презираю, а вас ненавижу.. . Нам на земле вдвоем нет места... ” Печорин не промахнулся.
Автор показал, что перед лицом смерти герой романа оказался таким же двойственным, каким мы видели его на протяжении всего произведения. Ему искренне жаль Грушницкого, попавшего с интриганов в глупое положение. Печорин готов был простить его, но в то же время не смог отказаться от дуэли в силу существовавших в обществе предрассудков. Чувствуя свое одиночество среди водяного общества, среди людей, подобных Грушницкому, осуждая это общество, Печорин сам является рабом его Морали.