На слова Андрія Малишка написано чимало пісень, що стали загальнонародними та уславили поета. Його поезія – глибока, натхненна і дуже щира. Поет у кожному зі своїх рядків переживає те, про що розповідає. Для віршів Андрія Малишка характерна ліричність, емоційність та експресивність, прозорість змісту, і, особливо, музикальність.
Музичність та витонченість поезіїї досягається використанням різних тропів. Так, для більшої милозвучності, автор використовує засоби емоційної фонетики (анафори, епіфори, алітерації, асонанси, повтори). Наприклад, у вірші, що став піснею «Вчителька», знаходимо повтор слів «летять-летять», повтор звертання «вчителько моя, зоре світова». Такі повтори створюють атмосферу пісні, до легшому усвідомленню, запам’ятовуванню. Також знаходимо чимало речень з різною інтонацією: «Раднице моя на Вкраїні милій!», «Де тебе питать», які надають твору емоційності.
Поєднання особливих інтонацій, щемливих сюжетів, близьких для людства тем з великим успіхом зробили твори Андрія Малишка дійсно народними. І саме завдяки особливому поетичному таланту автора, пісні «Стежина», «Київський вальс», «Вчителька» та багато інших навіки будуть у наших душах, залишаючи легкий присмак ностальгії.
ответ:Поэзия Кайсына Кулиева – явление исключительное, непреходящее. Интерес к поэзии Кайсына Кулиева всегда был высок, и он с годами не уменьшается. «О поэзии его сказано многими, сказано хорошо и еще будет сказано, ибо она — явление, не ушедшее вместе с ним...» — верно заметила Наталья Капиева.
Бесспорно, поэзия Кайсына Кулиева — честная, мужественная и вдохновенная — достояние не только современности, но и будущего. Поэты такого масштаба рождаются редко, и приходят они в этот мир не только для того, чтобы явить миру свой поэтический дар, но и с особой миссией заступничества. За все время существования человечества еще никому не посчастливилось привести его к всеобщему благоденствию — все так же страдают люди, сталкиваясь с несправедливостью, жестокостью, с чудовищной неустроенностью жизни. Поэт не может оставаться безучастным и спокойным наблюдателем, ему хотелось бы утешить в горе каждого. И поэтому, не думая о себе, «...боль и радость ста тысяч судеб поднимая, как ношу на плечи», поэт облегчает своим словом их страдания, сопереживая выстоять в борьбе с ударами судьбы. В этом Кайсын Кулиев видел предназначение поэта, чувствующего все неладное в мире.
Объяснение:
На слова Андрія Малишка написано чимало пісень, що стали загальнонародними та уславили поета. Його поезія – глибока, натхненна і дуже щира. Поет у кожному зі своїх рядків переживає те, про що розповідає. Для віршів Андрія Малишка характерна ліричність, емоційність та експресивність, прозорість змісту, і, особливо, музикальність.
Музичність та витонченість поезіїї досягається використанням різних тропів. Так, для більшої милозвучності, автор використовує засоби емоційної фонетики (анафори, епіфори, алітерації, асонанси, повтори). Наприклад, у вірші, що став піснею «Вчителька», знаходимо повтор слів «летять-летять», повтор звертання «вчителько моя, зоре світова». Такі повтори створюють атмосферу пісні, до легшому усвідомленню, запам’ятовуванню. Також знаходимо чимало речень з різною інтонацією: «Раднице моя на Вкраїні милій!», «Де тебе питать», які надають твору емоційності.
Поєднання особливих інтонацій, щемливих сюжетів, близьких для людства тем з великим успіхом зробили твори Андрія Малишка дійсно народними. І саме завдяки особливому поетичному таланту автора, пісні «Стежина», «Київський вальс», «Вчителька» та багато інших навіки будуть у наших душах, залишаючи легкий присмак ностальгії.
ответ:Поэзия Кайсына Кулиева – явление исключительное, непреходящее. Интерес к поэзии Кайсына Кулиева всегда был высок, и он с годами не уменьшается. «О поэзии его сказано многими, сказано хорошо и еще будет сказано, ибо она — явление, не ушедшее вместе с ним...» — верно заметила Наталья Капиева.
Бесспорно, поэзия Кайсына Кулиева — честная, мужественная и вдохновенная — достояние не только современности, но и будущего. Поэты такого масштаба рождаются редко, и приходят они в этот мир не только для того, чтобы явить миру свой поэтический дар, но и с особой миссией заступничества. За все время существования человечества еще никому не посчастливилось привести его к всеобщему благоденствию — все так же страдают люди, сталкиваясь с несправедливостью, жестокостью, с чудовищной неустроенностью жизни. Поэт не может оставаться безучастным и спокойным наблюдателем, ему хотелось бы утешить в горе каждого. И поэтому, не думая о себе, «...боль и радость ста тысяч судеб поднимая, как ношу на плечи», поэт облегчает своим словом их страдания, сопереживая выстоять в борьбе с ударами судьбы. В этом Кайсын Кулиев видел предназначение поэта, чувствующего все неладное в мире.
Объяснение: