Дуже просто і доступно написана данською мовою п’єса норвезьким драматургом Генріком Ібсеном (1828-1906; «Пер Г'юнт» його ж творіння, а також відомий музичний супровід Гріга до її постановки).
В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові до підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою.
Любовная линия в комедии А.С. Грибоедова "Горе от ума" очень важна, на мой взгляд, потому, что именно она делает действие непрерывным, задает направление. Наблюдая взаимоотношения Софьи и Чацкого, читатель или зритель убеждается в том, что представления о любви у них совершенно различны. Неудивительно: все люди разные, и странно ожидать от другого человека полного совпадения взглядов на что бы то ни было.
Чацкий отличается живостью нрава, пылкостью и эмоциональностью. Он открыт и искренен, а его бьющая фонтаном энергия даже смущает Софью. По мнению Чацкого, любовь должна быть пылкой, ей следует отдаваться полностью, без остатка. Узнав о чувствах Софьи к Молчалину, Чацкий долго не верит этому. Для Чацкого если любить, то до самозабвения. Три года его отсутствия никак не остудили его чувств. В третьем действии 5 части он спрашивает Софью:
Но есть ли в нем та страсть? то чувство? пылкость та?
Чтоб, кроме вас, ему мир целый
Казался прах и суета?
Чтоб сердца каждое биенье
Любовью ускорялось к вам?
Чтоб мыслям были всем, и всем его делам
Душою - вы, вам угожденье?..
Софья же тяготится такой любовью Чацкого. Об этом говорит ее реплика "в сторону": "Вот нехотя с ума свела!"
Чацкий не учел, что Софья изменилась. Да и представление о любви у нее иное. Когда она в том же пятом действии описывает достоинства Молчалина, на ум приходит английская поговорка "Красота в глазах смотрящего". Софью привлекает его скромность, застенчивость (вернее то, что она считает скромностью и застенчивостью - о подлинной натуре Молчалина она узнает случайно и очень скоро). "Я не старалась, Бог нас свел." - говорит Софья. И действительно: это Чацкий мог путешествовать, а Софья три года была дома, изредка выезжая на балы. Единственная отдушина - французские романы. Так что круг общения Софьи был узок, и Молчалин просто вовремя оказался рядом. Софья в него влюбилась, и ради этой любви она готова на многое - и врать отцу, и отомстить Чацкому за издевательские слова о своем кумире.
Дуже просто і доступно написана данською мовою п’єса норвезьким драматургом Генріком Ібсеном (1828-1906; «Пер Г'юнт» його ж творіння, а також відомий музичний супровід Гріга до її постановки).
В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові до підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою.
Любовь в понимании Чацкого и Софьи
Любовная линия в комедии А.С. Грибоедова "Горе от ума" очень важна, на мой взгляд, потому, что именно она делает действие непрерывным, задает направление. Наблюдая взаимоотношения Софьи и Чацкого, читатель или зритель убеждается в том, что представления о любви у них совершенно различны. Неудивительно: все люди разные, и странно ожидать от другого человека полного совпадения взглядов на что бы то ни было.
Чацкий отличается живостью нрава, пылкостью и эмоциональностью. Он открыт и искренен, а его бьющая фонтаном энергия даже смущает Софью. По мнению Чацкого, любовь должна быть пылкой, ей следует отдаваться полностью, без остатка. Узнав о чувствах Софьи к Молчалину, Чацкий долго не верит этому. Для Чацкого если любить, то до самозабвения. Три года его отсутствия никак не остудили его чувств. В третьем действии 5 части он спрашивает Софью:
Но есть ли в нем та страсть? то чувство? пылкость та?
Чтоб, кроме вас, ему мир целый
Казался прах и суета?
Чтоб сердца каждое биенье
Любовью ускорялось к вам?
Чтоб мыслям были всем, и всем его делам
Душою - вы, вам угожденье?..
Софья же тяготится такой любовью Чацкого. Об этом говорит ее реплика "в сторону": "Вот нехотя с ума свела!"
Чацкий не учел, что Софья изменилась. Да и представление о любви у нее иное. Когда она в том же пятом действии описывает достоинства Молчалина, на ум приходит английская поговорка "Красота в глазах смотрящего". Софью привлекает его скромность, застенчивость (вернее то, что она считает скромностью и застенчивостью - о подлинной натуре Молчалина она узнает случайно и очень скоро). "Я не старалась, Бог нас свел." - говорит Софья. И действительно: это Чацкий мог путешествовать, а Софья три года была дома, изредка выезжая на балы. Единственная отдушина - французские романы. Так что круг общения Софьи был узок, и Молчалин просто вовремя оказался рядом. Софья в него влюбилась, и ради этой любви она готова на многое - и врать отцу, и отомстить Чацкому за издевательские слова о своем кумире.