Напишите эссе на тему «гибель главного героя неотвратима …», в котором бы отразился ваш взгляд на тему «маленького человека» (по одному из изученных произведений).

ответ: Кожен з нас в глибині душі знайомий з любов’ю. Це почуття тепле та ніжне, як дотик шубки маленького кошеняти. Як малесенькі долоньки немовляти. Та неначе дбайливий материнській голос. Рука товариша, що простягнута, щоб мені до . Чи як затишок бабусиної оселі.

Доброту любовного почуття не можна сплутати ні з чим, як на мене.

Але оточуючі люди часто кажуть, що ми плутаємо любов з пристрастю. І тоді тільки час може до нам розрізнити почуття та дізнатися істини. Колись я навіть почув афоризм невідомого автора:

«Якщо любов минає, це означає, що це була не любов». Кажуть, що справжні почуття завжди неминучі та вічні.

Кожна дитина, коли починає вивчати рідну мову, дізнається про різний зміст слів «любов» та «кохання». Любити можна матір, тата, дітей, Батьківщину. Власне, ми любимо також побутові речі: смак українського борщу, запах троянди, м’який диванчик у спальні… А от кохати можна тільки чоловіка чи жінку, дівчину чи хлопця. Тобто, особу протилежної статі.

Точна ознака справжньої любові або ж кохання, як я певен – це бажання зробити щось хороше, добре та приємне тому, кого любиш. Наприклад, подарувати букет квітів коханій дівчині. Або спекти батькові пиріг на день народження. «Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість» - писав з цього приводу українській письменник та педагог Василь Сухомлинській. Справді, у такій тендітній сфері як любов треба бути дбайливим та обережним, щоб не зранити чужих почуттів.

Я вважаю, що немає людини, яка в житті не відчувала б любові. Як казав Тарас Шевченко: «Тяжко, тяжко в світі жить і нікого не любить». Любити треба хоча б тому, що це творить наше життя прекрасним.

Відповідь:

Світ японської культури свєрідний. В основі його - пошук внутрішньої гармонії, вміння отримувати насолоду від звичайних речей, бачити красу в дрібницях. Ідеї буддизму спонукають японців до  досягнення духовного просвітління через позбування страху, невігластва, егоїзму, лінощів, заздрощів, жадібності та інших вад.

Новела "Павутинка" сповнена маркерів буддистської філософії та типово японського світобачення. Всі образи й деталі символічні й промовисті.

Скажімо, починається й завершується новела описом лотоса, і це не просто пейзажна деталь. Лотос символізує вчення Будди, утілюючи досконалість, мудрість, духовну чистоту, прагнення до моральної довершеності й просвітлення. Кожен, як і ця квітка, має шанс піднятися з глибини й сягнути вершин, якщо прагнутиме до сонця й світла, тобто до ідеалу й гармонії. Будда в кінці твору засмучений, лотос - незворушний, бо для нього такий фінал закономірний і правильний: Кандата не зумів позбутися гріховного навіть перед страхом смерті, тому йому нема місця у світі гармонії.

Срібляста  павутинка порятунку, яку кидає Будда Кандаті, - також типово японський образ. Адже павук з позицій буддизму – Великий Ткач, Творець світу, його центр. Саме тому єдиний добрий вчинок Кандати (порятунок павука) викликає віру Будди в можливість переродження злочинця. І сріблястою павутинку автор робить теж із натяком: у східних філософіях саме така нитка тримає життя людини. Символічно, що обривається павутинка не внизу, де вчепилося багато грішників, а саме над Кандатою, бо це був його шанс просвітлитися, та герой не прагнув духовного пробудження.

У світі лотосів нема місця для тих, хто з багна не тягнеться до світла.

Пояснення: