У житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. Звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.
Прочитавши повість відомого англійського письменника Ч. Діккенса «Різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. Для героя повісті, Скруджа, найбільше значення мали гроші. Але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.
Незважаючи на величезне багатство, Скрудж залишався самотнім. Як виявилося, самотність не залишала героя упродовж усього життя. У дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. Він зрадив кохану, друзів. «Один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.
Чи була у Скруджа можливість змінити своє життя? Так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. Та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. Ця подія перевернула його душу. Він зрозумів, що сам винен в усьому. Скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. І сталося це в різдвяну ніч.
Уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив Бобу платню, дав грошей на лікування крихітки Тіма, зробив подарунки усім Кретчитам, роздавав гроші злидарям. Та найголовніше, що зрозумів Скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. Для кожного родина — це опора й підтримка. Як писав французький письменник XIX століття А. Монтерлан, «домашнє вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».
І Скрудж почав жити щастям інших людей, допомагаючи їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. Важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа Й. В. Гете: «Людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».
Взгляды Базарова претерпевают очень существенные изменения под влиянием различных причин. Гордый, самоуверенный, заносчивый и непримиримый человек, с которым мы встречаемся в начале романа, становится совершенно иным к моменту нашего прощания с ним.
В самом начале романа Базаров из всех коллизий (с Павлом Петровичем, Николаем Петровичем, Аркадием, Кукшиной, Ситниковым) выходит победителем. С чувством собственного превосходства смеется он над старенькими романтиками», над показным англофильством Павла Петровича, и читающий чувствует, что он прав в этом. Базаров смеется над «таинственными отношениями между мужчиной и женщиной», ставит в один ряд слова: художество, романтизм,чепуха, гниль. Базаров критикует Николая Петровича, иронизирует над тем, что сорокачетырехлетний отец семейства играет на виолончели. Во время схватки» с Павлом Петровичем, Базаров формулирует свой нигилистический тезис: «В сегодняшнее время полезнее всего отрицание — мы отрицаем».
У житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. Звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.
Прочитавши повість відомого англійського письменника Ч. Діккенса «Різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. Для героя повісті, Скруджа, найбільше значення мали гроші. Але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.
Незважаючи на величезне багатство, Скрудж залишався самотнім. Як виявилося, самотність не залишала героя упродовж усього життя. У дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. Він зрадив кохану, друзів. «Один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.
Чи була у Скруджа можливість змінити своє життя? Так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. Та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. Ця подія перевернула його душу. Він зрозумів, що сам винен в усьому. Скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. І сталося це в різдвяну ніч.
Уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив Бобу платню, дав грошей на лікування крихітки Тіма, зробив подарунки усім Кретчитам, роздавав гроші злидарям. Та найголовніше, що зрозумів Скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. Для кожного родина — це опора й підтримка. Як писав французький письменник XIX століття А. Монтерлан, «домашнє вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».
І Скрудж почав жити щастям інших людей, допомагаючи їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. Важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа Й. В. Гете: «Людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».
В самом начале романа Базаров из всех коллизий (с Павлом Петровичем, Николаем Петровичем, Аркадием, Кукшиной, Ситниковым) выходит победителем. С чувством собственного превосходства смеется он над старенькими романтиками», над показным англофильством Павла Петровича, и читающий чувствует, что он прав в этом. Базаров смеется над «таинственными отношениями между мужчиной и женщиной», ставит в один ряд слова: художество, романтизм,чепуха, гниль. Базаров критикует Николая Петровича, иронизирует над тем, что сорокачетырехлетний отец семейства играет на виолончели. Во время схватки» с Павлом Петровичем, Базаров формулирует свой нигилистический тезис: «В сегодняшнее время полезнее всего отрицание — мы отрицаем».