Комедия «Горе от ума» считается одним из самых известных произведений Грибоедова. В комедии показаны тонкие человеческие черты характера, которые существовали и всегда будут существовать в России. Грибоедов написал эту комедию во времена создания декабристами тайных революционных организаций. В комедии показано противостояние двух сил: старого мира аристократов и нового молодого поколения людей России. Действие комедии разворачивается в доме московского барина Фамусова. Главная роль, конечно, - роль Чацкого, без которого не было бы комедии, а, была бы картина нравов. До приезда молодого образованного А. А. Чацкого всё было спокойно, жизнь текла своим чередом. Но всё начинается с приезда Александра Андреевича. Чацкий умный молодой барин. Он возвращается в Москву из-за границы и сразу же появляется в доме Фамусова. В образе Чацкого Грибоедов показал многие качества передового человека той эпохи. Чацкий борется против насилия и крепостного права. В монологах и репликах Чацкого, во всех его поступках выразилось то, что важнее всего было и для будущих декабристов: дух вольности, свободной жизни, ощущение, что "вольнее всяких дышит". Свобода личности - вот мотив времени и комедии Грибоедова. Он пытается бороться против Фамусовкого общества. Стремление Чацкого - служить отечеству, "делу, а не людям". Грибоедов показал тяжкую участь молодого прогрессивного человека в этом обществе. Окружение мстит Чацкому за правду, которая глаза колет, за попытку нарушить привычный уклад жизни. Любимая девушка, отворачиваясь от него, ранит героя больше всего, распуская сплетню о его сумасшествии. Вот парадокс: единственный здравомыслящий человек объявлен безумцем! "Так! Отрезвился я сполна! "- восклицает Чацкий в конце пьесы. Что же это - поражение или победа? Да, конец у этой комедии далеко не веселый, но прав Гончаров, сказавший о финале так: "Чацкий сломлен количеством старой силы, нанеся ей в свою очередь смертельный удар качеством силы свежей" Под лицами Скалозуба, Молчалина, Хлёстовой и других гостей Фамусова Грибоедов показал всю Москву того времени. Чацкий – человек умный. Он ненавидит и борется с Фамусовским обществом. Больше всего на свете Чацкий ненавидит крепостное право и считает его причиной всех бед. Александр Андреевич любит свой народ, он называет его «умный, добрый наш народ» Он хочет видеть русский народ культурным, образованным. Чацкий – человек умный, интеллигентный, а в обществе Фамусова таких людей считают вольнодумными и опасными. Грибоедов противопоставил Чацкого всем остальным героям. Смысл жизни Чацкий видит не в своём благополучии, а в служении Родине, своему народу. Чацкий протестует против таких, как Фамусов, Скалозуб, Молчалин, но он не в силах справиться с этим обществом и его объявляют сумасшедшим. Взгляды Чацкого близки взглядам декабристов. В этой комедии горе от ума – это горе умного, честного, гордого человека, который считается чужим в этом обществе. Ум принёс Чацкому одно горе и разочарование. Читая это произведение, мы видим, что и в наше время живут такие люди, как Фамусов, Скалозуб, Мочалин – высокомерные, эгоистичные, самолюбивые, которые ставят себя выше всех. Но есть и такие, как Чацкий, которые будут бороться и побеждать несправедливость. И сегодня эта комедия служит читателям поводом к размышлению о нашей жизни.
Філософські роздуми Омара Хайяма про сенс життя та людину хвилюють не одне покоління людей усього світу. У який би час ми не жили і де б не була наша батьківщина, нам добре зрозумілі мудрі афористичні вислови Омара Хайяма, його глибокі філософські думки, що сповнюють наше життя високим змістом.
Життя та творчість Омара Хайяма — це постійний пошук істини. Та чим ближче він наближався до істини, тим більше починав розуміти, що вона недосяжна, а всі знання мізерні і бліднуть перед одвічною таємницею створення Всесвіту і людини. Кожний чотиривірш поета — це маленька поема, яка вражає своєю філософською глибиною та людською мудрістю. Основною ідеєю рубаї Омара Хайяма є ствердження права людини на радість земного буття. Поет вважає, що не можна гаяти ні хвилини, нехтувати жодною можливістю, щоб отримати свою міру щастя на землі. Рубаї наповнені ідеями гуманізму, впевненості, що людина має право бути такою, якою вона створена. Поет вважає, що і йому ніхто ні в чому не повинен дорікати — він хоче радіти життю і не думати про те, що на нього чекає в майбутньому. Девізом творчості Омара Хайяма можуть бути слова: «Хай живе життя!» Мудрий той, хто прожив його за високими законами доброти, любові, людяності.
Рубаї Хайяма пронизані вірою поета в абсолютний закон буття — вічний і неперервний рух. Ми знаходили в філософських міркуваннях поета відповіді на багаточисленні запитання, що ставить нам сучасне життя. Гаслом творчості Омара Хайяма можуть бути слова: «Хай живе життя!» Усі помремо, перетворимося на глину, але воістину мудрий той, хто проживе свій вік за законами людяності, доброти:
Боюсь, що більше ми не вернемось додому,
Ні з ким не стрінемось у обширі земному,
Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм.
Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.
Життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить,— залежить від самої людини:
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут,— життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
Поезія Хайяма — не страх перед «навісною долею» і не покірність їй, а сприйняття життя в його миттєвій красі. Не всесвітня жура, а насолода кожною хвилиною цього життя:
Безглуздо мучити себе самого — хай
Малий достаток твій, ти лишку не шукай:
Тим, що од вічності записане тобі,
Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!
З першого погляду заклик поета — «Лови мить!» — сприймається, як відчайдушне намагання людини урвати шматочок мінливого щастя. Насправді ж у віршах криється глибокий підтекст, і лиш потрібно розуміти як певне сприйняття життя, як Систему оптимістичного світосприйняття людини, як заклик звільнитися від кайданів, що сковують відважний політ людської думки. І либоке гуманістичне розуміння сутності людини як особистості вільної, створеної для постійного самовдосконалення, пронизує поезію Омара Хайяма:
Хіба у Всесвіті найкращий твір — не ми?
В очах у розуму зіниця й зір — не ми?
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір,— це ми.
Хайямівський ліричний герой у постійному пошуку недосяжної істини. Тому в віршах звучать скепсис і відчай, віра і заперечення: «ні мусульманин — ні єретик», «ні рай — ні пан», «ні насолода — ні страждання». Хайям любить закидати читача запитаннями: «Так що ж робити?», «То як же бути!», «Так що ж то далі?»
Що небо виграло, вдихнувши в мене душу?
Коли піду я геть, що в світі я порушу?
Кого я не питав, ніхто не пояснив,
Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.
«Що ж є основою буття?» — запитує поет. Розум? Віра? А може, одвічна боротьба Добра і Зла? І віддає перевагу любові як першооснові людського існування:
Шукав поради я у зошитах сторіч —
І скорбний друг таку промовив річ:
«Щасливий тільки той, з ким поруч мила,
Схожа на місяць — білозір у довгу-довгу ніч!»
У віршах поета багато недосказаного. Він спонукає читачів мислити самостійно, йти дорогою пошуку й думати. А висновок? У його рубаї:
Цей топче стежечку до монастирських брам,
Той шлях до істини собі торує сам...
Боюсь, настане день і пролунає голос:
«Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!»
Омар Хайям доторкнувся до вічних таємниць буття. Він не розкрив їх людству, бо розумів, що кожна людина має право вибору. Може в цьому і полягає основний сенс гуманізму, який сповідав Хайям.
Основною ідеєю рубаї Хайяма є ствердження прав людини на радість земного буття. Життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить, залежить від самої людини.
двух сил: старого мира аристократов и нового молодого поколения людей России.
Действие комедии разворачивается в доме московского барина Фамусова. Главная роль, конечно, - роль Чацкого, без которого не было бы комедии, а, была бы картина нравов. До приезда молодого образованного А. А. Чацкого всё было спокойно, жизнь текла своим чередом. Но всё начинается с приезда Александра Андреевича. Чацкий умный молодой барин. Он возвращается в Москву из-за границы и сразу же появляется в доме Фамусова.
В образе Чацкого Грибоедов показал многие качества передового человека той эпохи. Чацкий борется против насилия и крепостного права. В монологах и репликах Чацкого, во всех его поступках выразилось то, что важнее всего было и для будущих декабристов: дух
вольности, свободной жизни, ощущение, что "вольнее всяких дышит". Свобода личности - вот мотив времени и комедии Грибоедова. Он пытается бороться против Фамусовкого общества.
Стремление Чацкого - служить отечеству, "делу, а не людям".
Грибоедов показал тяжкую участь молодого прогрессивного человека в этом обществе. Окружение мстит Чацкому за правду, которая глаза колет, за попытку нарушить привычный уклад жизни. Любимая девушка, отворачиваясь от него, ранит героя больше всего, распуская сплетню о его сумасшествии. Вот парадокс: единственный
здравомыслящий человек объявлен безумцем! "Так! Отрезвился я сполна! "- восклицает Чацкий в конце пьесы. Что же это - поражение или победа? Да, конец у этой комедии далеко не веселый, но прав Гончаров, сказавший о финале так: "Чацкий сломлен количеством старой силы, нанеся ей в свою очередь смертельный удар качеством силы
свежей" Под лицами Скалозуба, Молчалина, Хлёстовой и других гостей Фамусова Грибоедов показал всю Москву того времени.
Чацкий – человек умный. Он ненавидит и борется с Фамусовским обществом. Больше всего на свете Чацкий ненавидит крепостное право и считает его причиной всех бед. Александр Андреевич любит свой народ, он называет
его «умный, добрый наш народ» Он хочет видеть русский народ культурным, образованным. Чацкий – человек умный, интеллигентный, а в обществе Фамусова таких людей считают вольнодумными и опасными. Грибоедов противопоставил
Чацкого всем остальным героям. Смысл жизни Чацкий видит не в своём благополучии, а в служении Родине, своему народу. Чацкий протестует против таких, как Фамусов, Скалозуб, Молчалин, но он не в силах справиться с этим обществом и его объявляют сумасшедшим.
Взгляды Чацкого близки взглядам декабристов. В этой комедии горе от ума – это горе умного, честного, гордого человека, который считается чужим в этом обществе. Ум принёс Чацкому одно горе и разочарование.
Читая это произведение, мы видим, что и в наше время живут такие люди, как Фамусов, Скалозуб, Мочалин – высокомерные, эгоистичные, самолюбивые, которые ставят себя выше всех. Но есть и такие, как Чацкий, которые будут бороться и побеждать несправедливость. И сегодня эта комедия служит читателям поводом к размышлению о нашей жизни.
Життя та творчість Омара Хайяма — це постійний пошук істини. Та чим ближче він наближався до істини, тим більше починав розуміти, що вона недосяжна, а всі знання мізерні і бліднуть перед одвічною таємницею створення Всесвіту і людини. Кожний чотиривірш поета — це маленька поема, яка вражає своєю філософською глибиною та людською мудрістю. Основною ідеєю рубаї Омара Хайяма є ствердження права людини на радість земного буття. Поет вважає, що не можна гаяти ні хвилини, нехтувати жодною можливістю, щоб отримати свою міру щастя на землі. Рубаї наповнені ідеями гуманізму, впевненості, що людина має право бути такою, якою вона створена. Поет вважає, що і йому ніхто ні в чому не повинен дорікати — він хоче радіти життю і не думати про те, що на нього чекає в майбутньому. Девізом творчості Омара Хайяма можуть бути слова: «Хай живе життя!» Мудрий той, хто прожив його за високими законами доброти, любові, людяності.
Рубаї Хайяма пронизані вірою поета в абсолютний закон буття — вічний і неперервний рух. Ми знаходили в філософських міркуваннях поета відповіді на багаточисленні запитання, що ставить нам сучасне життя. Гаслом творчості Омара Хайяма можуть бути слова: «Хай живе життя!» Усі помремо, перетворимося на глину, але воістину мудрий той, хто проживе свій вік за законами людяності, доброти:
Боюсь, що більше ми не вернемось додому,
Ні з ким не стрінемось у обширі земному,
Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм.
Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.
Життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить,— залежить від самої людини:
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут,— життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
Поезія Хайяма — не страх перед «навісною долею» і не покірність їй, а сприйняття життя в його миттєвій красі. Не всесвітня жура, а насолода кожною хвилиною цього життя:
Безглуздо мучити себе самого — хай
Малий достаток твій, ти лишку не шукай:
Тим, що од вічності записане тобі,
Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!
З першого погляду заклик поета — «Лови мить!» — сприймається, як відчайдушне намагання людини урвати шматочок мінливого щастя. Насправді ж у віршах криється глибокий підтекст, і лиш потрібно розуміти як певне сприйняття життя, як Систему оптимістичного світосприйняття людини, як заклик звільнитися від кайданів, що сковують відважний політ людської думки. І либоке гуманістичне розуміння сутності людини як особистості вільної, створеної для постійного самовдосконалення, пронизує поезію Омара Хайяма:
Хіба у Всесвіті найкращий твір — не ми?
В очах у розуму зіниця й зір — не ми?
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір,— це ми.
Хайямівський ліричний герой у постійному пошуку недосяжної істини. Тому в віршах звучать скепсис і відчай, віра і заперечення: «ні мусульманин — ні єретик», «ні рай — ні пан», «ні насолода — ні страждання». Хайям любить закидати читача запитаннями: «Так що ж робити?», «То як же бути!», «Так що ж то далі?»
Що небо виграло, вдихнувши в мене душу?
Коли піду я геть, що в світі я порушу?
Кого я не питав, ніхто не пояснив,
Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.
«Що ж є основою буття?» — запитує поет. Розум? Віра? А може, одвічна боротьба Добра і Зла? І віддає перевагу любові як першооснові людського існування:
Шукав поради я у зошитах сторіч —
І скорбний друг таку промовив річ:
«Щасливий тільки той, з ким поруч мила,
Схожа на місяць — білозір у довгу-довгу ніч!»
У віршах поета багато недосказаного. Він спонукає читачів мислити самостійно, йти дорогою пошуку й думати. А висновок? У його рубаї:
Цей топче стежечку до монастирських брам,
Той шлях до істини собі торує сам...
Боюсь, настане день і пролунає голос:
«Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!»
Омар Хайям доторкнувся до вічних таємниць буття. Він не розкрив їх людству, бо розумів, що кожна людина має право вибору. Може в цьому і полягає основний сенс гуманізму, який сповідав Хайям.
Основною ідеєю рубаї Хайяма є ствердження прав людини на радість земного буття. Життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить, залежить від самої людини.