Читать книги, написанные десятилетия назад, очень интересно. Ведь жизнь меняется, люди меняются, и сейчас наша жизнь совсем не похожа на жизнь наших прадедушек и прабабушек в мои годы. Примерно в это время происходит действие в сказке-были "Кладовая солнца" Пришвина - во время Великой Отечественной войны. Об этом можно догадаться, если вспомнить, что Настя отдала клюкву эвакуированным детям из Ленинграда. Тогда же или чуть позже происходит действие в рассказе Виктора Астафьева "Васюткино озеро". Прочитав эти произведения, я не могу не поражаться тому, насколько Васютка и Митраша непохожи на современных школьников. Васютка - мой ровесник, а Митраша даже младше (Пришвин пишет, что Митраше было "десять лет с хвостиком"). При этом Митраша с сестрой, которая всего на пару лет старше, самостоятельно ведут хозяйство. Они сироты. Им, конечно соседи, но в основном дети надеются только на себя. И они не ноют, не жалуются, а работают по хозяйству и успевают учиться в школе. Митраша еще и бондарское ремесло знает, умеет изготавливать деревянную посуду. Он хоть и младше сестры, но чувствует ответственность за нее. Он - хозяин в доме. Кто из нынешних его сверстников на это ? Да никто. Редко кто из нынешних детей может хотя бы о себе позаботиться, не то что хозяйство вести и на жизнь зарабатывать. Хотя, с другой стороны, может, и лучше, что у нас жизнь гораздо легче, чем тогда. А вот мой ровесник из рассказа Астафьева. Васютка несколько дней провел один в тайге, но сумел выбраться к Енисею и добраться до людей. Такое испытание не всякому взрослому под силу. Васютка умеет охотиться, выживать в тайге, знает, как приготовить добытую дичь, как найти дорогу. Он - очень самостоятельный парень, много знает и умеет. Опять-таки, немногие современники его лет могут похвастаться, что выжить в одиночку в тайге. А ведь ему всего тринадцать лет.
Подробнее – на Otvet.Ws – https://otvet.ws/questions/4909926-v-distancionnom-rezhime-sochinenie-moi-sverstnik-v-russkoi.html
Сіроманець — головний герой однойменної повісті М. Вінграновського. Це найстаріший вовк у світі. Він давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. Їх убили люди. Залишився Сіроманець зовсім самотнім на цьому світі,нікому про нього подбати. Та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові нелегко.
Сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — Василь Чепіжний. Це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу. Для мисливця метою життя стало звести зі світу вовка, тому Сіроманець ховається від людини, яка ставить на нього капкани і риє вовчі ями, в одну з яких якось він все-таки потрапив. Та це не обізлило вовка проти всіх людей. Адже він прекрасно розуміється на характерах і вдачі людей, відчуває, хто йому друг, а хто ворог. Незважаючи на те що він хижак, ніколи не заподіє зла тим, хто робив йому добро. Так, коли їх із Андрійком у степу застала заметіль, Сіроманець ніс хлопчика на своїй спині, зігрівав своїм теплом, доки їх не знайшли. Вовк урятував хлопчикові життя.
Сіроманець — досвідчений і мудрий. Він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. До його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, "він снився молодим вовчицям". А ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.
Мені сподобався Сіроманець. Він благородний, справжній друг. Вовк любив Сашка й Андрійка, був вдячний льотчикам за те, що вони приютили його, годували, турбувалися про нього.
А дружба Сашка й вовка — це яскравий приклад гармонії людини й природи, яку ніколи не слід порушувати, бо це може привести до непередбачуваних наслідків.
Читать книги, написанные десятилетия назад, очень интересно. Ведь жизнь меняется, люди меняются, и сейчас наша жизнь совсем не похожа на жизнь наших прадедушек и прабабушек в мои годы. Примерно в это время происходит действие в сказке-были "Кладовая солнца" Пришвина - во время Великой Отечественной войны. Об этом можно догадаться, если вспомнить, что Настя отдала клюкву эвакуированным детям из Ленинграда. Тогда же или чуть позже происходит действие в рассказе Виктора Астафьева "Васюткино озеро". Прочитав эти произведения, я не могу не поражаться тому, насколько Васютка и Митраша непохожи на современных школьников. Васютка - мой ровесник, а Митраша даже младше (Пришвин пишет, что Митраше было "десять лет с хвостиком"). При этом Митраша с сестрой, которая всего на пару лет старше, самостоятельно ведут хозяйство. Они сироты. Им, конечно соседи, но в основном дети надеются только на себя. И они не ноют, не жалуются, а работают по хозяйству и успевают учиться в школе. Митраша еще и бондарское ремесло знает, умеет изготавливать деревянную посуду. Он хоть и младше сестры, но чувствует ответственность за нее. Он - хозяин в доме. Кто из нынешних его сверстников на это ? Да никто. Редко кто из нынешних детей может хотя бы о себе позаботиться, не то что хозяйство вести и на жизнь зарабатывать. Хотя, с другой стороны, может, и лучше, что у нас жизнь гораздо легче, чем тогда. А вот мой ровесник из рассказа Астафьева. Васютка несколько дней провел один в тайге, но сумел выбраться к Енисею и добраться до людей. Такое испытание не всякому взрослому под силу. Васютка умеет охотиться, выживать в тайге, знает, как приготовить добытую дичь, как найти дорогу. Он - очень самостоятельный парень, много знает и умеет. Опять-таки, немногие современники его лет могут похвастаться, что выжить в одиночку в тайге. А ведь ему всего тринадцать лет.
Подробнее – на Otvet.Ws – https://otvet.ws/questions/4909926-v-distancionnom-rezhime-sochinenie-moi-sverstnik-v-russkoi.html
Объяснение:
Сіроманець — головний герой однойменної повісті М. Вінграновського. Це найстаріший вовк у світі. Він давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. Їх убили люди. Залишився Сіроманець зовсім самотнім на цьому світі,нікому про нього подбати. Та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові нелегко.
Сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — Василь Чепіжний. Це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу. Для мисливця метою життя стало звести зі світу вовка, тому Сіроманець ховається від людини, яка ставить на нього капкани і риє вовчі ями, в одну з яких якось він все-таки потрапив. Та це не обізлило вовка проти всіх людей. Адже він прекрасно розуміється на характерах і вдачі людей, відчуває, хто йому друг, а хто ворог. Незважаючи на те що він хижак, ніколи не заподіє зла тим, хто робив йому добро. Так, коли їх із Андрійком у степу застала заметіль, Сіроманець ніс хлопчика на своїй спині, зігрівав своїм теплом, доки їх не знайшли. Вовк урятував хлопчикові життя.
Сіроманець — досвідчений і мудрий. Він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. До його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, "він снився молодим вовчицям". А ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.
Мені сподобався Сіроманець. Він благородний, справжній друг. Вовк любив Сашка й Андрійка, був вдячний льотчикам за те, що вони приютили його, годували, турбувалися про нього.
А дружба Сашка й вовка — це яскравий приклад гармонії людини й природи, яку ніколи не слід порушувати, бо це може привести до непередбачуваних наслідків.