Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
У.Шекспира «Король Лир» (1605-1606). Младшая и самая любимая дочь короля Лира. Лир, сообщая о своем решении отречься от престола и разделить свои владения между тремя дочерьми, предлагает им сказать, кто из них его «любит больше», чтобы он смог «…щедрость проявить // В прямом согласьи с заслугой каждой». Услышав ответ К. («…Я вас люблю, // Как долг велит,— не больше и не меньше»), взбешенный, не помнящий себя от ярости, Лир изгоняет дочь. К. надолго исчезает со страниц пьесы и появляется вновь в ее финале, когда она вместе с войском супруга своего Короля Французского вступает на земли Британии, чтобы отца от мести своих старших сестер, Реганы и Гонерильи, тех самых, чья притворная любовь и неприкрытая лесть оказались для их отца дороже, нежели ее искренность и прямодушие. К. и Лир обретают друг друга: Лир просит у дочери прощение; К. полна любви и нежной заботы о старом, немощном отце. Однако эта идиллия оказывается недолгой: взятые в плен войсками мятежных сестер, они оказываются в тюрьме, где по тайному приказу К. в ее камере «…повесили, сказав, // Что это ею сделано самою // В отчаяньи». Именно здесь, при виде мертвой К., приходит к Лиру окончательное прозрение. Его надежда, что она еще жива, и сменяющее ее отчаяние, когда он понимает, что надеяться не на что,— безмерны, беспредельны. Шекспироведами давно сделано наблюдение, что К. и Шут не случайно ни разу не возникают на страницах пьесы (а стало быть, и на сцене) одновременно: дело в том, что обе роли исполнял в шекспировской труппе один актер. Однако это обстоятельство, казалось бы, чисто внутритеатрального свойства, имеет глубинный, философский смысл; К. и Шут — два воплощения совести Лира: она — олицетворенная кротость, любовь, всепрощение; он — выражение «мудрости чудака», которая странным контрапунктом оттеняет перепад моментов безумия и глубочайшего прозрения Лира. Исполнительницы роли К.— «голубой героини» — как правило, отступают в тень рядом с актерами, играющими другие, значительно более разноплановые роли шекспировской трагедии. Из английских актрис достойна упоминания Эллен Терри, игравшая в спектакле театра «Лицеум» вместе с Г.Ирвингом-Лиром (1892). На русской сцене — А.А.Яблочкина (Малый театр, 1895).
Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
https://ukrtvory.ru/mo%D1%97-rozdumi-nad-romanom-zlochin-i-kara.html
У.Шекспира «Король Лир» (1605-1606). Младшая и самая любимая дочь короля Лира. Лир, сообщая о своем решении отречься от престола и разделить свои владения между тремя дочерьми, предлагает им сказать, кто из них его «любит больше», чтобы он смог «…щедрость проявить // В прямом согласьи с заслугой каждой». Услышав ответ К. («…Я вас люблю, // Как долг велит,— не больше и не меньше»), взбешенный, не помнящий себя от ярости, Лир изгоняет дочь. К. надолго исчезает со страниц пьесы и появляется вновь в ее финале, когда она вместе с войском супруга своего Короля Французского вступает на земли Британии, чтобы отца от мести своих старших сестер, Реганы и Гонерильи, тех самых, чья притворная любовь и неприкрытая лесть оказались для их отца дороже, нежели ее искренность и прямодушие. К. и Лир обретают друг друга: Лир просит у дочери прощение; К. полна любви и нежной заботы о старом, немощном отце. Однако эта идиллия оказывается недолгой: взятые в плен войсками мятежных сестер, они оказываются в тюрьме, где по тайному приказу К. в ее камере «…повесили, сказав, // Что это ею сделано самою // В отчаяньи». Именно здесь, при виде мертвой К., приходит к Лиру окончательное прозрение. Его надежда, что она еще жива, и сменяющее ее отчаяние, когда он понимает, что надеяться не на что,— безмерны, беспредельны. Шекспироведами давно сделано наблюдение, что К. и Шут не случайно ни разу не возникают на страницах пьесы (а стало быть, и на сцене) одновременно: дело в том, что обе роли исполнял в шекспировской труппе один актер. Однако это обстоятельство, казалось бы, чисто внутритеатрального свойства, имеет глубинный, философский смысл; К. и Шут — два воплощения совести Лира: она — олицетворенная кротость, любовь, всепрощение; он — выражение «мудрости чудака», которая странным контрапунктом оттеняет перепад моментов безумия и глубочайшего прозрения Лира. Исполнительницы роли К.— «голубой героини» — как правило, отступают в тень рядом с актерами, играющими другие, значительно более разноплановые роли шекспировской трагедии. Из английских актрис достойна упоминания Эллен Терри, игравшая в спектакле театра «Лицеум» вместе с Г.Ирвингом-Лиром (1892). На русской сцене — А.А.Яблочкина (Малый театр, 1895).