Краса врятує світ», - кажуть дорослі. якщо це так, то чому ж тоді в казці г. к. андерсена вона ледь не знищила маленького хлопчика? можливо, тому, що краса буває різною. снігова королева вражала оточуючих своєю досконалістю. навіть маленький хлопчик не зміг встояти перед її чарами. хто знає, краса на нього так подіяло, чи осколок з чарівного дзеркала, яка потрапила в його очей, але кай забув всіх: друзів, герду, бабусю. єдине, чого йому хотілося, - бути завжди поруч з прекрасною жінкою, тому що «розумному, чарівного особи він не міг собі уявити». кай жив в крижаному палаці снігової королеви, але він не відчував холоду, оскільки від її поцілунків серце хлопчика перетворився на маленьку крижинку. воно не здатне було відчувати ні болю, ні жалю, ні співчуття. мені здається, що кай любив королеву, а тільки захоплювався нею, підпорядковувався її красі. виявляється, що краса може бути убивчою. снігова королева могла б убити кая, якщо поцілувала його в третій раз. але красуня не хотіла його смерті. вона навіть пообіцяла подарувати каю весь світ і нові ковзани. щоб отримати подарунки і стати володарем самому собі, хлопчик повинен був з крижинок скласти слово «вічність». він був наполегливий, але так і не міг його скласти. мені здається, що це все чари снігової королеви. вона не хотіла відпускати хлопчика від себе, їй потрібно було, щоб нею хтось захоплювався. не зрозуміло, що сталося зі світом, якби їм заволодів бездушний хлопчик. на щастя, герда вчасно знайшла. «він сидів тихий, непорушний і холодний». дівчинка чи від радості, що знайшла друга, то через розчарування, що він зовсім не такий, яким був, заплакала. її гарячі сльози розтопили крижане серце кая. хлопчик заплакав і плакав довго і сильно. скалка з чарівного дзеркала витекла разом зі сльозами. він упізнав герду, згадав друзів, бабусю, красиві троянди. озирнувшись довкола, кай побачив, «як холодно й порожньо» в палаці. все, що його крижаному серцю, виявилося мертвим і непривабливим. так, мертва краса снігової королеви не встояла перед душевною красою маленької дівчинки. вірність у дружбі, готовність до самопожертви, щира радість герди розтопили лід у серці кая. не вірте людям красивим, а вірте щирим.
Название василия андреевича жуковского «кубок» символизирует состязание, борьбу, победу и поражение. начинается со слов царя, которые звучат как вызов: кто, рыцарь ли знатный иль ратник простой, в ту бездну прыгнет с вершины? бросаю мой кубок туда золотой: кто сыщет во тьме глубины мой кубок и с ним возвратится безвредно, тому он и будет наградой победной. кажется, что царь сам не верит в возможность такого «подвига опасного». не верят в это даже смелые рыцари, которые «недвижно стоят», когда царь уже в третий раз произносит эти слова. молодой паж бросается в морскую пучину за кубком. жуковский восхищается смелостью, красотой, молодостью этого героя, называя его «красавцем отважным». именно молодостью можно объяснить такой отчаянный поступок. паж хотел отличиться, стать героем, получить золотой кубок и руку царевны. интересно описание схватки юноши с морем. кажется, что и читатель, и автор, и герои вместе переживают за и не верят в его спасение: и бездна таинственно зев свой закрыла: его не спасёт никакая уж сила. образы моря и его «страшных жильцов» весь ужас, который испытал юноша. эпитеты, использованные жуковским, также нагнетают страх: …в пучину бездонной, зияющей мглы он бросил свой кубок златой. на удивление всем, паж выжил и достал кубок: «спас душу живую красавец отважный». не случайно автор употребил слово «душа» — этим он противопоставляет царю. мы понимаем, что такой царь ни с кем не будет делить престол и не отдаст дочь простому пажу. но одурманенный славой юноша не осознаёт этого: «…и в сладость была для него та награда». образ царя наполнен жестокостью и безжалостностью. интересно, что его дочь наоборот проявляет к пажу сострадание и жалость. но даже её смелая просьба не останавливает царя: …краснея, царю говорит: «довольно, родитель, его » вместе с царевной жуковский жалеет юношу, но одновременно он и осуждает его безумный поступок. исполняя капризы царя, молодой паж неоправданно рискует собственной жизнью: тогда, неописанной радостью полный, на жизнь и погибель он кинулся в волны… выиграв схватку с морем, герой проиграл схватку с коварством царя. «в нём жизнью небесной душа зажжена…», — так пишет автор о молодом юноше. но царь безжалостно потушил этот огонь жизни «волной за волною».
