Сюжет басни прост: Гагары, увидев Лебедя, стали завидовать его белизне и пытались замарать. Однако гордый красавец нырнул под воду и вновь стал величественно белым.
В этой басне разоблачается зависть, как распространенный порок общества. Автор верит, что как бы ни старались завистники, им не удастся замарать истинный талант.
В морали басни автор говорит Гагарам, что они могут возиться как угодно «в прозе и в стихах», но все равно не уничтожат настоящий талант. Возникает явная ассоциация с настоящим литературным гением и бездарными завистниками.
Євшан-зілля — поема Миколи Вороного, написана в Полтаві 1899 р., навіяна літописною легендою про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам'ять.Актуальна для денаціоналізованих українців, ця легенда надихнула Вороного, і не тільки його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння. Сам символ євшану, які й численні переспіви легенди, були настільки актуальні й зрозумілі в Україні, що не лише літературні твори, але і періодичні видання, хорові колективи національного спрямування, вибирали для назви слово євшан, а Микола Федюшка взяв його собі як псевдонім.
Сюжет басни прост: Гагары, увидев Лебедя, стали завидовать его белизне и пытались замарать. Однако гордый красавец нырнул под воду и вновь стал величественно белым.
В этой басне разоблачается зависть, как распространенный порок общества. Автор верит, что как бы ни старались завистники, им не удастся замарать истинный талант.
В морали басни автор говорит Гагарам, что они могут возиться как угодно «в прозе и в стихах», но все равно не уничтожат настоящий талант. Возникает явная ассоциация с настоящим литературным гением и бездарными завистниками.
Євшан-зілля — поема Миколи Вороного, написана в Полтаві 1899 р., навіяна літописною легендою про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам'ять.Актуальна для денаціоналізованих українців, ця легенда надихнула Вороного, і не тільки його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння. Сам символ євшану, які й численні переспіви легенди, були настільки актуальні й зрозумілі в Україні, що не лише літературні твори, але і періодичні видання, хорові колективи національного спрямування, вибирали для назви слово євшан, а Микола Федюшка взяв його собі як псевдонім.