Нарисовать карту путишествия Маленького принца (обозначить время пребывания на каждой планете, продумать вид каждой планеты,написать по одной цитате,характеризующей суть посещения планеты).
Вася так ка онС тех пор как умерла Васина мать, а лицо отца стало еще угрюмее, его очень редко видели дома. Вася старался избегать встречи с отцом. Когда в доме все еще спали, Вася перелезал через забор и шел к пруду, где его ждали такие же сорванцы-товарищи. Васю звали бродягой, негодным мальчишкой и так часто укоряли в других наклонностях, что он сам поверил в это. Отец тоже поверил этому и делал попытки заняться воспитанием сына, но все кончалось неудачей. Видя строгое угрюмое лицо отца, на котором лежала суровая печать неизлечимого горя, Вася робел и замыкался в себе. Мальчику хотелось, чтобы отец обнял его, посадил на колени и приласкал, но отец смотрел на сына отуманенными глазами, и он весь сжимался под этим непонятным для него взглядом. Отец часто спрашивал Васю: «Ты помнишь матушку?С тех пор как умерла Васина мать, а лицо отца стало еще угрюмее, его очень редко видели дома. Вася старался избегать встречи с отцом. Когда в доме все еще спали, Вася перелезал через забор и шел к пруду, где его ждали такие же сорванцы-товарищи. Васю звали бродягой, негодным мальчишкой и так часто укоряли в других наклонностях, что он сам поверил в это. Отец тоже поверил этому и делал попытки заняться воспитанием сына, но все кончалось неудачей. Видя строгое угрюмое лицо отца, на котором лежала суровая печать неизлечимого горя, Вася робел и замыкался в себе. Мальчику хотелось, чтобы отец обнял его, посадил на колени и приласкал, но отец смотрел на сына отуманенными глазами, и он весь сжимался под этим непонятным для него взглядом. Отец часто спрашивал Васю: «Ты помнишь матушку? » Конечно, Вася помнил ее. После смерти матери, впервые перед Васей открылся весь ужас загадки о жизни и смерти. Как прежде ему казалось, что она с ним, что сейчас он встретит ее милую ласку, но его руки протягивались в пустую тьму, и в душу проникало сознание горького одиночества. Тогда он сжимал руками свое маленькое, больно-стучавшее сердце, и слезы прожигали горячими струями его щеки. Но на вопрос высокого угрюмого человека, в котором Вася желал, но не мог почувствовать родную душу, он съеживался еще более и тихо выдергивал из его руки свою ручонку. И отец отворачивался от сына с досадою и болью. Между ними стояла какая-то неодолимая стена. Любя маму, когда она была жива, отец не замечал Васю из-за своего счастья. Теперь Васю закрывало от него тяжелое горе. И постепенно пропасть, разделявшая их, становилась все шире и глубже. Отец все больше убеждался, что сын — дурной, испорченный мальчишка, с черствым, эгоистическим сердцем. Отец понимал, что должен любить его, но не находить для этой любви угла в своем сердце. Вася чувствовал это. Наблюдая за отцом, слыша его глухие стоны от нестерпимой душевной муки, сердце мальчишки загоралось жалостью и сочувствием. Вася плакал от досады и боли. Уже с шести лет он испытывал ужас одиночества. Васю ждал серьёзный разговор с отцом. Он вызвал его к себе в кабинет. Вася слышал тревожный стук собственного сердца. Лицо отца показалось Васи страшным. Отец обвинил Васю в воровстве. Глаза отца горели гневом. В груди мальчика подымалось едва осознанное оскорблённое чувство покинутого ребёнка. Горькие слёзы жгли его щёки. В эту минуту раздался голос Тыбурция. Он развязал узелок и вынул куклу. В лице отца виднелось изумление. Они вышли . Через несколько минут они вернулись. Вася почувствовал на своей голове чью-то руку. То была рука отца, нежно гладившая его. Вася поднял на него глаза. Теперь перед Васей стоял другой человек, но именно в этом человеке он нашёл что-то родное, чего тщетно искал в нем прежде. И отец только теперь стал узнавать в Васе знакомые черты родного сына.
7.Типологічна зближеність героїв поем Байрона і Пушкіна зумовлена особливостями епохи романтизму у світовій літературі. Виявилася вона у притаманних обом героям характерних для того часу настроях і формах протесту. Істотна відмінність персонажів зумовлена зрушеннями в поетиці романтизму, які відбулися протягом майже десятиліття. У 20ті роки Пушкін не міг не відчути нових тенденцій літературного розвитку.
8 а)Тема самотньої людини спонукає обдумати особистості генія, суть його творчості. Рання смерть матері, розлука ж із батьком, що йому забороняли бачити, - такі перші гіркі враження дитинства поета. І було мати великий запас душевних сил, ніж скоритися обставинам і переможцем ш протиборства із нею. Лермонтов хоче розповісти людям свій біль, але не всі, що він знає, не задовольняє його. Що старшим він працює, то складніше видається їй світ. Майже в кожного поета є вірш, лист про його творче кредо. Для сутності поетичного дару Лермонтова важливого значення має знаменита "Дума". Ліричний герой "Думи" самотній, та його хвилює і доля цього покоління. Чим зорче він вдивляється у життя, то зрозумілішим стає, що особисто вони вона може бути байдужим до бідам людським. З злом необхідно боротися, а чи не тікати від нього. Бездіяльність примиряє з існуючої несправедливістю, воно обумовлює самотність й прагнення жити у замкнутому світі власного "я". І - породжує байдужість до світу і людей. Тільки боротьбі особистість знаходить себе. У "Думі" поет ясно свідчить, що став саме бездіяльність згубило його сучасників. Відомо, що чимало вірші Лермонтова мають чорнові "замальовки". Поет кілька раз підступає до цієї теми, розглядає його в весь обсяг. У вірші "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час..." він ніби прозріває. Тепер поет переглядає свої думки. Спробуємо проаналізувати. Перші рядки - це ще оповідання про особистому: Дивлюся на майбутність нерішучістю під час, Дивлюся на минуле з сумом І, як злочинець перед стратою, Шукаю колом душі рідний... Тепер дивіться, як розгортається рядок "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час" в трагічну думу всього покоління: Сумно я дивлюся нашу поколенье Його майбутнє - чи порожньо, чи темно... Читаємо далі: Землі віддав данина земну. Любові, надій, добра і зла... І відразу творяться у пам'яті "алмазної фортеці" рядки: Чи на добро і злу ганебно байдужі, На початку поприща ми в'янемо без боротьби... Який гіркотою наповнені ці рядки! Не про фізичному малодушності каже Лермонтов
б) Постараємося порівняти образи двох літературних персонажів : Онєгіна і Печорина. Набагато легше порівнювати героїв одного твору або, в крайньому випадку, письменника. Але говорити про персонажів, створених Пушкіним і Лермонтовым, так само важко, як і цікаво.
Ці геніальні художники створили образи героїв, характерних своєму часу. Онєгін — молода людина першої чверті, а Печорин — сорокових років XIX століття. Малий відрізок часу розділяє наших молодих людей, але якими різними вони являються на початку романів і як вражаюче однакові у кінці творів. Онєгін — «молода гульвіса», що отримала традиційне виховання і поверхневу освіту
очень редко видели дома. Вася старался избегать встречи с отцом. Когда в
доме все еще спали, Вася перелезал через забор и шел к пруду, где его
ждали такие же сорванцы-товарищи. Васю звали бродягой, негодным
мальчишкой и так часто укоряли в других наклонностях, что он сам поверил
в это. Отец тоже поверил этому и делал попытки заняться воспитанием
сына, но все кончалось неудачей. Видя строгое угрюмое лицо отца, на
котором лежала суровая печать неизлечимого горя, Вася робел и замыкался в
себе. Мальчику хотелось, чтобы отец обнял его, посадил на колени и
приласкал, но отец смотрел на сына отуманенными глазами, и он весь
сжимался под этим непонятным для него взглядом. Отец часто спрашивал
Васю: «Ты помнишь матушку?С тех пор как умерла Васина мать, а лицо отца стало еще угрюмее, его очень редко видели дома. Вася старался избегать встречи с отцом. Когда в доме все еще спали, Вася перелезал через забор и шел к пруду, где его ждали такие же сорванцы-товарищи. Васю звали бродягой, негодным мальчишкой и так часто укоряли в других наклонностях, что он сам поверил в это. Отец тоже поверил этому и делал попытки заняться воспитанием сына, но все кончалось неудачей. Видя строгое угрюмое лицо отца, на котором лежала суровая печать неизлечимого горя, Вася робел и замыкался в себе. Мальчику хотелось, чтобы отец обнял его, посадил на колени и приласкал, но отец смотрел на сына отуманенными глазами, и он весь сжимался под этим непонятным для него взглядом. Отец часто спрашивал Васю: «Ты помнишь матушку? » Конечно, Вася помнил ее. После смерти матери, впервые перед Васей открылся весь ужас загадки о жизни и смерти. Как прежде ему казалось, что она с ним, что сейчас он встретит ее милую ласку, но его руки протягивались в пустую тьму, и в душу проникало сознание горького одиночества. Тогда он сжимал руками свое маленькое, больно-стучавшее сердце, и слезы прожигали горячими струями его щеки. Но на вопрос высокого угрюмого человека, в котором Вася желал, но не мог почувствовать родную душу, он съеживался еще более и тихо выдергивал из его руки свою ручонку. И отец отворачивался от сына с досадою и болью. Между ними стояла какая-то неодолимая стена. Любя маму, когда она была жива, отец не замечал Васю из-за своего счастья. Теперь Васю закрывало от него тяжелое горе. И постепенно пропасть, разделявшая их, становилась все шире и глубже. Отец все больше убеждался, что сын — дурной, испорченный мальчишка, с черствым, эгоистическим сердцем. Отец понимал, что должен любить его, но не находить для этой любви угла в своем сердце. Вася чувствовал это. Наблюдая за отцом, слыша его глухие стоны от нестерпимой душевной муки, сердце мальчишки загоралось жалостью и сочувствием. Вася плакал от досады и боли. Уже с шести лет он испытывал ужас одиночества. Васю ждал серьёзный разговор с отцом. Он вызвал его к себе в кабинет. Вася слышал тревожный стук собственного сердца. Лицо отца показалось Васи страшным. Отец обвинил Васю в воровстве. Глаза отца горели гневом. В груди мальчика подымалось едва осознанное оскорблённое чувство покинутого ребёнка. Горькие слёзы жгли его щёки. В эту минуту раздался голос Тыбурция. Он развязал узелок и вынул куклу. В лице отца виднелось изумление. Они вышли . Через несколько минут они вернулись. Вася почувствовал на своей голове чью-то руку. То была рука отца, нежно гладившая его. Вася поднял на него глаза. Теперь перед Васей стоял другой человек, но именно в этом человеке он нашёл что-то родное, чего тщетно искал в нем прежде. И отец только теперь стал узнавать в Васе знакомые черты родного сына.
1 В 2 А 3 А 4 А 5 В 6 Г
7.Типологічна зближеність героїв поем Байрона і Пушкіна зумовлена особливостями епохи романтизму у світовій літературі. Виявилася вона у притаманних обом героям характерних для того часу настроях і формах протесту. Істотна відмінність персонажів зумовлена зрушеннями в поетиці романтизму, які відбулися протягом майже десятиліття. У 20ті роки Пушкін не міг не відчути нових тенденцій літературного розвитку.
8 а)Тема самотньої людини спонукає обдумати особистості генія, суть його творчості. Рання смерть матері, розлука ж із батьком, що йому забороняли бачити, - такі перші гіркі враження дитинства поета. І було мати великий запас душевних сил, ніж скоритися обставинам і переможцем ш протиборства із нею. Лермонтов хоче розповісти людям свій біль, але не всі, що він знає, не задовольняє його. Що старшим він працює, то складніше видається їй світ. Майже в кожного поета є вірш, лист про його творче кредо. Для сутності поетичного дару Лермонтова важливого значення має знаменита "Дума". Ліричний герой "Думи" самотній, та його хвилює і доля цього покоління. Чим зорче він вдивляється у життя, то зрозумілішим стає, що особисто вони вона може бути байдужим до бідам людським. З злом необхідно боротися, а чи не тікати від нього. Бездіяльність примиряє з існуючої несправедливістю, воно обумовлює самотність й прагнення жити у замкнутому світі власного "я". І - породжує байдужість до світу і людей. Тільки боротьбі особистість знаходить себе. У "Думі" поет ясно свідчить, що став саме бездіяльність згубило його сучасників. Відомо, що чимало вірші Лермонтова мають чорнові "замальовки". Поет кілька раз підступає до цієї теми, розглядає його в весь обсяг. У вірші "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час..." він ніби прозріває. Тепер поет переглядає свої думки. Спробуємо проаналізувати. Перші рядки - це ще оповідання про особистому: Дивлюся на майбутність нерішучістю під час, Дивлюся на минуле з сумом І, як злочинець перед стратою, Шукаю колом душі рідний... Тепер дивіться, як розгортається рядок "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час" в трагічну думу всього покоління: Сумно я дивлюся нашу поколенье Його майбутнє - чи порожньо, чи темно... Читаємо далі: Землі віддав данина земну. Любові, надій, добра і зла... І відразу творяться у пам'яті "алмазної фортеці" рядки: Чи на добро і злу ганебно байдужі, На початку поприща ми в'янемо без боротьби... Який гіркотою наповнені ці рядки! Не про фізичному малодушності каже Лермонтов
б) Постараємося порівняти образи двох літературних персонажів : Онєгіна і Печорина. Набагато легше порівнювати героїв одного твору або, в крайньому випадку, письменника. Але говорити про персонажів, створених Пушкіним і Лермонтовым, так само важко, як і цікаво.
Ці геніальні художники створили образи героїв, характерних своєму часу. Онєгін — молода людина першої чверті, а Печорин — сорокових років XIX століття. Малий відрізок часу розділяє наших молодих людей, але якими різними вони являються на початку романів і як вражаюче однакові у кінці творів. Онєгін — «молода гульвіса», що отримала традиційне виховання і поверхневу освіту