Пан Журден, буржуа середнього віку, батько якого розбагатів, торгуючи тканинами, має марнославне бажання стати аристократом. Він замовляє собі новий барвистий аристократичний одяг, демонструючи відсутність смаку, починає брати уроки зі шляхетних мистецтв: фехтування, танцю, музики й філософії, роблячи дурня з себе, зі своїх учителів, і з шляхетних мистецтв. Його заохочує розорений аристократ Дорант. Він зневажає Журдена, проте потурає його ілюзіям, намагаючись вициганити в нього гроші для сплати своїх боргів.
Журден мріє одружити свою доньку Люсіль з аристократом, але сама Люсіль закохана в міщанина Клеонта. Слуга Журдена Ков'єль з до пані Журден, розсудливою жінкою, організовує інсценізацію — видає переодягненого Клеонта за турецького принца. Журден хапається за можливість поріднитися із закордонним монархом, його переконують, що як батько нареченої, він теж буде висвячений у дворянство. П'єса завершується церемонією цього гротескного посвячення, балетною сценою, відомою як «турецька церемонія».
В рассказе "Фотография на которой меня нет" описаны события, происходящие с жителями сибирской деревни Овсянка. Это довольно глухое место, где нет магазина, да и школа для ребят появилась совсем недавно. Люди здесь во многом зависят от природы, окружающей их. Эта жизнь известна В. П. Астафьеву не понаслышке. Он сам родился в селе, и пора его детства пришлась на тяжелый предвоенный период, поэтому деревенская жизнь описана им вполне реалистично. Приезд фотографа в деревню – уже событие, «неслыханно важное» , ради него даже прервали занятия в школе. И болезнь мальчика, ставшая для него преградой, чтобы сфотографироваться вместе со всеми, – это для него страшное горе. Поэтому он так благодарен учителю, который принес ему в подарок ту самую злополучную фотографию. И хотя на старой фотографии нет автора, она дорога ему воспоминаниями о далеком детстве, о родных людях, жизнь которых и составляет историю нашего народа
дай лучший ответ сне сильно нодо
Пан Журден, буржуа середнього віку, батько якого розбагатів, торгуючи тканинами, має марнославне бажання стати аристократом. Він замовляє собі новий барвистий аристократичний одяг, демонструючи відсутність смаку, починає брати уроки зі шляхетних мистецтв: фехтування, танцю, музики й філософії, роблячи дурня з себе, зі своїх учителів, і з шляхетних мистецтв. Його заохочує розорений аристократ Дорант. Він зневажає Журдена, проте потурає його ілюзіям, намагаючись вициганити в нього гроші для сплати своїх боргів.
Журден мріє одружити свою доньку Люсіль з аристократом, але сама Люсіль закохана в міщанина Клеонта. Слуга Журдена Ков'єль з до пані Журден, розсудливою жінкою, організовує інсценізацію — видає переодягненого Клеонта за турецького принца. Журден хапається за можливість поріднитися із закордонним монархом, його переконують, що як батько нареченої, він теж буде висвячений у дворянство. П'єса завершується церемонією цього гротескного посвячення, балетною сценою, відомою як «турецька церемонія».
Объяснение:
В рассказе "Фотография на которой меня нет" описаны события, происходящие с жителями сибирской деревни Овсянка. Это довольно глухое место, где нет магазина, да и школа для ребят появилась совсем недавно. Люди здесь во многом зависят от природы, окружающей их. Эта жизнь известна В. П. Астафьеву не понаслышке. Он сам родился в селе, и пора его детства пришлась на тяжелый предвоенный период, поэтому деревенская жизнь описана им вполне реалистично. Приезд фотографа в деревню – уже событие, «неслыханно важное» , ради него даже прервали занятия в школе. И болезнь мальчика, ставшая для него преградой, чтобы сфотографироваться вместе со всеми, – это для него страшное горе. Поэтому он так благодарен учителю, который принес ему в подарок ту самую злополучную фотографию. И хотя на старой фотографии нет автора, она дорога ему воспоминаниями о далеком детстве, о родных людях, жизнь которых и составляет историю нашего народа