находится изображение Отечественной войны 1812 года, всколыхнувшей весь русский народ, показавшей всему миру
его мощь и силу, выдвинувшей простых русских героев и великого полководца - Кутузова. В то же время великие
исторические потрясения вскрыли истинную сущность каждого отдельного человека, показали его отношение к
Отечеству. Толстой изображает войну как писатель-реалист: в тяжелых трудах, крови, страданиях, смерти. Также
Л. Н. Толстой стремился в своем произведении раскрыть народное значение войны, объединившей все общество, всех русских людей в общем порыве, показать, что судьба кампании решалась не в штабах и ставках, а в сердцах обычных людей: Платона Каратаева и Тихона Щербатого, Пети Ростова и Денисова… Немаловажную роль в понимании авторской позиции относительно войны играет сопоставления светлой
лесной природы и безумия убивающих друг друга людей. Невольно перед нашими глазами предстает панорама Бородинского поля: «косые лучи яркого солнца … кидали на нее в чистом утреннем воздухе пронизывающий розовым и
золотым оттенком свои темные, длинные тени. Дальше леса, заканчивающие панораму, точно высеченные из какого-то
драгоценного желто-зеленого камня, виднелись своей изогнутой чертой вершин на горизонте… Ближе блестели
золотые поля и перелески». Но вот это чудеснейшая картина природы сменяется страшным видом сражения, и все
поля покрываются «мглой сырости и дыма», запахом «странной кислоты селитры и крови».
ответ:Іспанська література на початку 17 століття подарувала нам образ Дон Кіхота – незграбного лицаря на охлялому коні. Проте цей образ навіки став уособленням шляхетності, чесності й людяності. Цьому бідному гідальго було вже майже 50 років. В нього не було нічого крім коня, списа і щита.
Але насправді в нього була набагато більше ніж багатьох інших людей.
У творі Сервантеса він описується як божевільний, який збожеволів від надмірного читання лицарських романів. Він занедбав господарство, продав багато свого майна, щоб купити ще більше
книг. Читав їх цілими днями від ранку до вечора, і все ці події в книгах збуджували його уяву.
Нарешті він вирішив, що сам стане мандрівним лицарем. Йому хотілось пригод, слави, любові, боротьби добра проти зла – всієї цієї лицарської романтики. Дон Кіхот – не справжнє його ім’я, він сам собі його вигадав, відколи вирішив стати лицарем. Він віднайшов стару дідову збрую, яка вже зіпсувалась, довго чистив її.
Змайстрував собі шолом, знайшов коня, і справді пустився в мандри. Спочатку Дон Кохіт мав “офіційно” стати лицарем. Для цього його мусили посвятити в цей стан.
З цим проханням він звернувся
до одного корчмаря, який виставив його на глум. Проте обряд все ж відбувся і наш лицар помандрував далі.
По дорозі він зустрів молодого юнака, якого взяв собі за зброєносця. Дон Кіхот не забував і про один з основних атрибутів лицаря – Прекрасну Даму, заради якої він мав чинити різні подвиги. Люди які його зустрічали називали його божевільним, часто навіть насміхалися з нього. Та й сам Сервантес писав свій твір, як пародію на лицарський роман.
Однак, я вважаю що задум геніального класика був глибший, ніж просто висміювання. За його життя лицарство уже відходило в минуле, а разом ним і ті ідеали. Я думаю Сервантес хотів показати настільки суспільство не приймає ізгоїв до себе, навіть якщо це людина з благородними мотивами і діями. Назвати Дон Кіхота негативним героєм було б неправильно.
Сенс твору насправді вічний.
Пройшли століття, а цей образ Дон Кіхота досі актуальний. І навіть в наш час людину, яка проголошує повну безкорисливість, людяність, чесність не сприймають. В нашому суспільстві виживає і живе добре тільки той хто вміє “крутитись”, хто вміє надурити інших людей. Шляхетність як така вже майже повністю забута.
А сучасні Дон Кіхоти просто приречені на самотність, бідність і нерозуміння з боку інших людей. Лицар Печального образу, так називали гідальго в романі.
Сервантес напевно бачив, що суспільство не вдосконалюється, а тільки деградує. Дон Кіхота це образ останнього лицаря, якого вважають божевільним та який продовжує свої благородні подвиги. На мою думку, нам гостро не вистачає сьогодні таких благородних лицарів як Дон Кіхот.
ответ:В центре романа Л.Н. Толстого «Война и мир»
находится изображение Отечественной войны 1812 года, всколыхнувшей весь русский народ, показавшей всему миру
его мощь и силу, выдвинувшей простых русских героев и великого полководца - Кутузова. В то же время великие
исторические потрясения вскрыли истинную сущность каждого отдельного человека, показали его отношение к
Отечеству. Толстой изображает войну как писатель-реалист: в тяжелых трудах, крови, страданиях, смерти. Также
Л. Н. Толстой стремился в своем произведении раскрыть народное значение войны, объединившей все общество, всех русских людей в общем порыве, показать, что судьба кампании решалась не в штабах и ставках, а в сердцах обычных людей: Платона Каратаева и Тихона Щербатого, Пети Ростова и Денисова… Немаловажную роль в понимании авторской позиции относительно войны играет сопоставления светлой
лесной природы и безумия убивающих друг друга людей. Невольно перед нашими глазами предстает панорама Бородинского поля: «косые лучи яркого солнца … кидали на нее в чистом утреннем воздухе пронизывающий розовым и
золотым оттенком свои темные, длинные тени. Дальше леса, заканчивающие панораму, точно высеченные из какого-то
драгоценного желто-зеленого камня, виднелись своей изогнутой чертой вершин на горизонте… Ближе блестели
золотые поля и перелески». Но вот это чудеснейшая картина природы сменяется страшным видом сражения, и все
поля покрываются «мглой сырости и дыма», запахом «странной кислоты селитры и крови».
ответ:Іспанська література на початку 17 століття подарувала нам образ Дон Кіхота – незграбного лицаря на охлялому коні. Проте цей образ навіки став уособленням шляхетності, чесності й людяності. Цьому бідному гідальго було вже майже 50 років. В нього не було нічого крім коня, списа і щита.
Але насправді в нього була набагато більше ніж багатьох інших людей.
У творі Сервантеса він описується як божевільний, який збожеволів від надмірного читання лицарських романів. Він занедбав господарство, продав багато свого майна, щоб купити ще більше
книг. Читав їх цілими днями від ранку до вечора, і все ці події в книгах збуджували його уяву.
Нарешті він вирішив, що сам стане мандрівним лицарем. Йому хотілось пригод, слави, любові, боротьби добра проти зла – всієї цієї лицарської романтики. Дон Кіхот – не справжнє його ім’я, він сам собі його вигадав, відколи вирішив стати лицарем. Він віднайшов стару дідову збрую, яка вже зіпсувалась, довго чистив її.
Змайстрував собі шолом, знайшов коня, і справді пустився в мандри. Спочатку Дон Кохіт мав “офіційно” стати лицарем. Для цього його мусили посвятити в цей стан.
З цим проханням він звернувся
до одного корчмаря, який виставив його на глум. Проте обряд все ж відбувся і наш лицар помандрував далі.
По дорозі він зустрів молодого юнака, якого взяв собі за зброєносця. Дон Кіхот не забував і про один з основних атрибутів лицаря – Прекрасну Даму, заради якої він мав чинити різні подвиги. Люди які його зустрічали називали його божевільним, часто навіть насміхалися з нього. Та й сам Сервантес писав свій твір, як пародію на лицарський роман.
Однак, я вважаю що задум геніального класика був глибший, ніж просто висміювання. За його життя лицарство уже відходило в минуле, а разом ним і ті ідеали. Я думаю Сервантес хотів показати настільки суспільство не приймає ізгоїв до себе, навіть якщо це людина з благородними мотивами і діями. Назвати Дон Кіхота негативним героєм було б неправильно.
Сенс твору насправді вічний.
Пройшли століття, а цей образ Дон Кіхота досі актуальний. І навіть в наш час людину, яка проголошує повну безкорисливість, людяність, чесність не сприймають. В нашому суспільстві виживає і живе добре тільки той хто вміє “крутитись”, хто вміє надурити інших людей. Шляхетність як така вже майже повністю забута.
А сучасні Дон Кіхоти просто приречені на самотність, бідність і нерозуміння з боку інших людей. Лицар Печального образу, так називали гідальго в романі.
Сервантес напевно бачив, що суспільство не вдосконалюється, а тільки деградує. Дон Кіхота це образ останнього лицаря, якого вважають божевільним та який продовжує свої благородні подвиги. На мою думку, нам гостро не вистачає сьогодні таких благородних лицарів як Дон Кіхот.
Ми могли б жити зовсім по-іншому.
Объяснение: