Моё отношение к классической литературе Интересно, кто-нибудь из моих одноклассников задумывался над тем, как он относится к классической литературе? Да и я, если честно, особо не думал об этом. В литературный мир классики, я оказывается, погрузился давно, ещё в раннем детстве, когда вместе с ершовским героем Иваном стоял в дозоре, чтобы поймать вора, или вместе с пушкинским князем Гвидоном посещал "царство славного Салтана". Я рос, и вместе со мной серьезнее становились классические произведения, которые были дать ответы на многие вопросы или заставить думать, как поступать в той или иной ситуации. Я иду вместе с героем Достоевского по Невскому проспекту, захожу с ним в его комнатку-коморку, похожую на шкаф, с ужасом понимаю, что он затеял недоброе дело. Затем я иду с Родионом Раскольниковым к старухе-процентщице, хочу схватить его за руку и объяснить, что убийство любого человека - это очень страшное преступление, которое будет мучить его всю жизнь. Зачем ему, одаренному, умному, пусть даже голодному и обездоленному, молодому человеку портить себе жизнь? Но я, к сожалению, не могу этого сделать. Ведь Достоевский хотел своим произведением многих от вынашивания подобных "страшных теорий", написав свой замечательный роман. А герой Л.Н.Толстого заставил меня понять, что такое честь. Ведь князь Андрей Болконский не мог бы жить, если бы перестал уважать себя, если бы унизил свое достоинство. И вот я вместе с ним на Аустерлицком поле. Я вижу, как он со знаменем в руках "побежал вперед с несомненной уверенностью, что весь батальон побежит за ним." Но ведь он же понимал, что исход боя был предрешен. Почему он так поступает? Потому, что не мог по-другому. Для него личный позор страшнее смерти. И при Бородине он будет вести себя также. Он не мог лечь на землю, когда рядом рвались ядра. С его чувством чести, с его благородной доблестью он поступил так, хотя из-за этого будет тяжело ранен. . И я начинаю лучше понимать, что такое честь для человека. Читая дневниковые записи Печорина из романа "Герой нашего времени" М.Ю.Лермонтова, я сумел понять, почему человек, одаренный, наделенный острым аналитическим умом, силой характера, совершает столько зла. Из-за него погибает Бэла, страдает Мери, несчастлива Вера. А история с Грушницким? Она дает понять нам, как необъятные силы Печорина тратятся впустую. И я начинаю задумываться о том, что в 30-е годы 19 века молодая дворянская интеллигенция растрачивала свои силы, потому что у нее не было надежды увидеть коренные преобразования в России. И вот появились такие "эгоисты поневоле" и "страдающие эгоисты". Не будь классических произведений, оставленных нам в наследство великими писателями, мы бы утратили духовную связь с поколениями, не смогли бы извлечь ошибки из их опыта или, наоборот, усвоить те великие принципы, которые были так важны для них.
Порівняльна характеристика творів Ш.Бодлера, П.Верлена, А.Рембо” ПЛАН 1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу в поезiї Шарля Бодлера
2. Поль Верлен — велична постать французького символiзму
3. Артюр Рембо — символ свiтового поетичного авангарду
Використана література
1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу
в поезiї Шарля Бодлера
Французький поет Шарль Бодлер збирав пiзнi квiти романтизму… Бунтiвничий дух властивий не тiльки його поезiї, Бодлера можна вважати романтиком життя. Тогочасна Францiя здавалась йому нудним порожнiм царством буржуа. Це поняття означало для поета не класову, а духовну категорiю. Поет не приймає такий свiт, який дав йому багато розчарувань. Бодлер прагне змiнити свiт, оновити. Саме це зумовило його активну участь у революцiї 1848 р.
Збiрка його поезiй «Квiти зла» — це духовнi пошуки сучасної людини. Свiт постає в образi моря, з яким ми зустрiчаємося ще в романтичнiй поезiї Байрона, Пушкiна. Зображуючи сучасну йому дiйснiсть як «море засмiчених улиць мiських», поет серцем лине до iншого моря, «моря, де сяйва багато». Не приймаючи прозаїчностi буденного життя, вiн прагне повернути той загублений рай (iдеальний свiт), у якому творець жив у дитинствi:
Мiй раю зелений, кохання дитяче Квiтки й поцiлунки, забави й пiснi, I скрипка, що в сутiннi тужить i плаче…
А може рай-iдеал розташований у далеких екзотичних країнах («Moesta et errabunda»)? У поезiї «Подорож» дiйснiсть постає:
На сходинах життя, на всiх шаблях фатальних Одвiчного грiха видовище нудне…
Це i тиран, i народ, «закоханий у панiвний батiг», декiлька релiгiй, «що пнуться до небес i всi простертi ниць», «усе наркозне зiлля, що свiту нашого докладний iнвентар». I поет робить висновок:
Цей свiт, затиснутий у тоскнi береги, Являє образ наш — сьогоднi, завтра, завше. Оазиси жахiв серед пустель нудьги.
Поезiя «Подорож» — це своєрiдна духовна подорож людства до безоднi, вiд якої не може врятувати «жменька мудрецiв», що «одбiгли Долею гуртованих отар».
Але, «блукаючи духом по мiсцинi суворiй», поет зустрiчає лебедя («Лебiдь»), що утiк iз клiтки. Вiн зранений, це величний «вигнанець -страдник», який мрiє «про чисту гладь ставiв». Це сам поет, що прагне iдеалу. У поезiї «Альбатрос» вiн постає в образi повiтряного мандрiвника — альбатроса:
Поет подiбний теж до владаря блакитi, Що серед хмар летить мов блискавка в iмлi. Але, мов у тюрмi, в юрбi несамовитiй Вiн крила велетня волочить по землi.
«Юрба несамовита» — це дiйснiсть, а велетенський птах-поет може жити тiльки «серед хмар».
Але неможливiсть досягти iдеалу на землi викликає в Бодлера гостре розчарування, i вiн впадає у вiдчай. Звiдси також розумiння призначення поезiї як засобу вирощування квiтiв (тобто Прекрасного) зi зла, а також його чорна меланхолiя i тотальний нiгiлiзм. Поет не тiльки не звертався до Бога за до — вiн демонстративно нехтує ним i схиляється перед Сатаною. Водночас деякi риси стилю Бодлера суперечать романтизмовi: ретельно виважена композицiя i бездоганна форма поезiї. Не сприймає поет i романтичного розумiння природи як джерела оновлення почуттiв або засобу захисту вiд цивiлiзацiї. Природа постає у Бодлера ворогом людини. Вiн шукає натхнення в «iншiй природi» — штучнiй: у витворах мистецтва i людської працi.
Збірка «Квіти зла» створювалася поетом упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шевченка. «Квіти зла» — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів — «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об'єднані за проблемно-тематичним принципом.
Двополюсність відчуття визначила композиційну структуру збірки «Квіти зла» і передусім її основної частини «Сплін та ідеал», яка відкривається трьома віршами («Благословіння», «Альбатрос», «Лет»), де утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, чий «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб злетіти ввись
— в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але поет і не прагне втриматися на цій висоті. Від першої частини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші: «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеалу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога
Интересно, кто-нибудь из моих одноклассников задумывался над тем, как он относится к классической литературе? Да и я, если честно, особо не думал об этом.
В литературный мир классики, я оказывается, погрузился давно, ещё в раннем детстве, когда вместе с ершовским героем Иваном стоял в дозоре, чтобы поймать вора, или вместе с пушкинским князем Гвидоном посещал "царство славного Салтана".
Я рос, и вместе со мной серьезнее становились классические произведения, которые были дать ответы на многие вопросы или заставить думать, как поступать в той или иной ситуации.
Я иду вместе с героем Достоевского по Невскому проспекту, захожу с ним в его комнатку-коморку, похожую на шкаф, с ужасом понимаю, что он затеял недоброе дело. Затем я иду с Родионом Раскольниковым к старухе-процентщице, хочу схватить его за руку и объяснить, что убийство любого человека - это очень страшное преступление, которое будет мучить его всю жизнь. Зачем ему, одаренному, умному, пусть даже голодному и обездоленному, молодому человеку портить себе жизнь? Но я, к сожалению, не могу этого сделать. Ведь Достоевский хотел своим произведением многих от вынашивания подобных "страшных теорий", написав свой замечательный роман.
А герой Л.Н.Толстого заставил меня понять, что такое честь.
Ведь князь Андрей Болконский не мог бы жить, если бы перестал уважать себя, если бы унизил свое достоинство. И вот я вместе с ним на Аустерлицком поле. Я вижу, как он со знаменем в руках "побежал вперед с несомненной уверенностью, что весь батальон побежит за ним." Но ведь он же понимал, что исход боя был предрешен. Почему он так поступает? Потому, что не мог по-другому. Для него личный позор страшнее смерти. И при Бородине он будет вести себя также. Он не мог лечь на землю, когда рядом рвались ядра. С его чувством чести, с его благородной доблестью он поступил так, хотя из-за этого будет тяжело ранен. . И я начинаю лучше понимать, что такое честь для человека.
Читая дневниковые записи Печорина из романа "Герой нашего времени" М.Ю.Лермонтова, я сумел понять, почему человек, одаренный, наделенный острым аналитическим умом, силой характера, совершает столько зла. Из-за него погибает Бэла, страдает Мери, несчастлива Вера. А история с Грушницким? Она дает понять нам, как необъятные силы Печорина тратятся впустую. И я начинаю задумываться о том, что в 30-е годы 19 века молодая дворянская интеллигенция растрачивала свои силы, потому что у нее не было надежды увидеть коренные преобразования в России. И вот появились такие "эгоисты поневоле" и "страдающие эгоисты".
Не будь классических произведений, оставленных нам в наследство великими писателями, мы бы утратили духовную связь с поколениями, не смогли бы извлечь ошибки из их опыта или, наоборот, усвоить те великие принципы, которые были так важны для них.
ПЛАН
1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу в поезiї Шарля Бодлера
2. Поль Верлен — велична постать французького символiзму
3. Артюр Рембо — символ свiтового поетичного авангарду
Використана література
1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу
в поезiї Шарля Бодлера
Французький поет Шарль Бодлер збирав пiзнi квiти романтизму… Бунтiвничий дух властивий не тiльки його поезiї, Бодлера можна вважати романтиком життя. Тогочасна Францiя здавалась йому нудним порожнiм царством буржуа. Це поняття означало для поета не класову, а духовну категорiю. Поет не приймає такий свiт, який дав йому багато розчарувань. Бодлер прагне змiнити свiт, оновити. Саме це зумовило його активну участь у революцiї 1848 р.
Збiрка його поезiй «Квiти зла» — це духовнi пошуки сучасної людини. Свiт постає в образi моря, з яким ми зустрiчаємося ще в романтичнiй поезiї Байрона, Пушкiна. Зображуючи сучасну йому дiйснiсть як «море засмiчених улиць мiських», поет серцем лине до iншого моря, «моря, де сяйва багато». Не приймаючи прозаїчностi буденного життя, вiн прагне повернути той загублений рай (iдеальний свiт), у якому творець жив у дитинствi:
Мiй раю зелений, кохання дитяче
Квiтки й поцiлунки, забави й пiснi,
I скрипка, що в сутiннi тужить i плаче…
А може рай-iдеал розташований у далеких екзотичних країнах («Moesta et errabunda»)? У поезiї «Подорож» дiйснiсть постає:
На сходинах життя, на всiх шаблях фатальних
Одвiчного грiха видовище нудне…
Це i тиран, i народ, «закоханий у панiвний батiг», декiлька релiгiй, «що пнуться до небес i всi простертi ниць», «усе наркозне зiлля, що свiту нашого докладний iнвентар». I поет робить висновок:
Цей свiт, затиснутий у тоскнi береги,
Являє образ наш — сьогоднi, завтра, завше.
Оазиси жахiв серед пустель нудьги.
Поезiя «Подорож» — це своєрiдна духовна подорож людства до безоднi, вiд якої не може врятувати «жменька мудрецiв», що «одбiгли Долею гуртованих отар».
Але, «блукаючи духом по мiсцинi суворiй», поет зустрiчає лебедя («Лебiдь»), що утiк iз клiтки. Вiн зранений, це величний «вигнанець -страдник», який мрiє «про чисту гладь ставiв». Це сам поет, що прагне iдеалу. У поезiї «Альбатрос» вiн постає в образi повiтряного мандрiвника — альбатроса:
Поет подiбний теж до владаря блакитi,
Що серед хмар летить мов блискавка в iмлi.
Але, мов у тюрмi, в юрбi несамовитiй
Вiн крила велетня волочить по землi.
«Юрба несамовита» — це дiйснiсть, а велетенський птах-поет може жити тiльки «серед хмар».
Але неможливiсть досягти iдеалу на землi викликає в Бодлера гостре розчарування, i вiн впадає у вiдчай. Звiдси також розумiння призначення поезiї як засобу вирощування квiтiв (тобто Прекрасного) зi зла, а також його чорна меланхолiя i тотальний нiгiлiзм. Поет не тiльки не звертався до Бога за до — вiн демонстративно нехтує ним i схиляється перед Сатаною. Водночас деякi риси стилю Бодлера суперечать романтизмовi: ретельно виважена композицiя i бездоганна форма поезiї. Не сприймає поет i романтичного розумiння природи як джерела оновлення почуттiв або засобу захисту вiд цивiлiзацiї. Природа постає у Бодлера ворогом людини. Вiн шукає натхнення в «iншiй природi» — штучнiй: у витворах мистецтва i людської працi.
Збірка «Квіти зла» створювалася поетом упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шевченка. «Квіти зла» — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів — «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об'єднані за проблемно-тематичним принципом.
Двополюсність відчуття визначила композиційну структуру збірки «Квіти зла» і передусім її основної частини «Сплін та ідеал», яка відкривається трьома віршами («Благословіння», «Альбатрос», «Лет»), де утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, чий «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб злетіти ввись
— в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але поет і не прагне втриматися на цій висоті. Від першої частини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші: «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеалу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога