Навис покров угрюмой нощи
На своде дремлющих небес;
В безмолвной тишине почили дол и рощи,
В седом тумане дальний лес;
Чуть слышится ручей, бегущий в сень дубравы,
Чуть дышит ветерок, уснувший на листах,
И тихая луна, как лебедь величавый,
Плывет в сребристых облаках НАЙТИ ТРОПЫ И ОПРЕДЕЛИТЬ ВИД ❤❤❤
можливо, янголи
(за оповіданням г. маркеса "стариган з крилами")
іде дощ. пелайо з елісендою крабів, які наповзають у будинок. краби не чарівні, а звичайнісінькі, і хвороба у їхньої дитини справжня, з високою температурою. а от янгол, який потрапив до них у двір і борсається великими крилами у багнюці — то вже диво.
і, як виявилося, зовсім не лихо він приніс і не за дитиною їхньою прилетів, щоб забрати її на небеса, а зовсім навпаки — на ранок дитина прокинулася здоровою і веселою. може, завдяки янголу? а може, й ні. пелайо та елісенда цього не знають, та й не дуже переймаються, бо янгол — то для них зайвий клопіт.
мови їхньої янгол не розуміє, та й вигляд має зовсім не янгольський — якийсь беззубий, маленький стариган з облисілою головою. крила, правда, у нього є, і навіть лікар, який оглянув його, здивувався: крила ростуть так органічно в його тілі, що виникає запитання: чому вони не ростуть у людей?
маркес — письменник, для якого чарівне і справжнє, фантастичне і реалістичне, містичне і дійсне, поетичне і прозаїчне є нерозривними.
з якогось іншого світу до людей раптом злітає янгол, а вони ставляться до нього, як до великої курки, ще й поселяють у курнику. за ним, але зиск свій з цього мають. на таку дивину подивитись хоче всяк, і подружжя дуже швидко збагачується — тепер у них двоповерховий будиночок, ферма для кролів, у них є досить грошей.
а може, і янголові щось перепало? дзуськи! янгол ніби й ні до чого! його дзьобають кури, вишукуючи в ньому "космічних паразитів", безбожники у нього камінням, а один "сміливець припалив йому залізякою бік, і очі старого наповнилися слізьми".
оце такі люди. ну, майже як кури, а то й гірше, бо кури хоч тілу янгольському , а люди дошкуляли і фізично, і морально.
то хто ж хворий — янгол, який не може злетіти, чи оці люди, для яких цирковий інтерес, прагнення розваг, жага збагачення перекриває щось вище, більше, цінніше?
думаю, що маркес хоче показати байдужість людини до всього — вона вже звикла до різних див, то й янгол — просто звірина, не більше того.
" і подивився господь бог на землю, і ось вона розтлінна: тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі" бог насилає потоп на землю, щоб очистити скверну, знищити зло. маркес використовує біблійний варіант: дощ іде вже три доби, і в цей час з'являється постраждалий янгол. якби людина зупинилася і подумала, вона б зрозуміла, що це знак божий, це випробування, послані з небес, щоб установити рівновагу добра і зла, щоб врятувати людей. але не тільки прості люди не мають шанобливості до янгола, не вміють захистити нещасного старого і церковні служителі. крила для них не доказ янгольської приналежності, а от документ, папірець від самого папи міг вирішити усе. але листування "могло б тривати поки світу й сонця"
з весною янгол почав набирати сил, він відроджується, як і земля, стає молодшим, дужим, злітає в небо і покидає цих людей, які так і не змогли, не захотіли знайти з ним спільної мови. на очах у елісенди — сльози, але не від того, що їх покинув янгол, а від того, що вона ріже цибулю. її почуттів не вистачило навіть на такий простий людський вчинок.
маркес символічно, через натяки і алегорію показує єство сучасної людини, яка з усього хоче мати самий тільки зиск і не помічає, що незвичайне, святе, рятівне — поряд.
дуже часто так буває у житті: людина чекає чогось більшого, мріє про краще, і не помічає того, що це "краще" вже є, його тільки потрібно помітити і прийняти.
я думаю, що кожен може у своєму житті віднайти такого втраченого янгола. я через свою дурість втратив друга, бо поряд були ніби і. тепер я розумію свої помилки, і в мене теж часом виступають їй. і вони зовсім не від цибулі
Странности у любви такие: сначала люди влюбляются и стремятся друг к другу. Но, когда возникают трудности и сложности в жизни, почему-то один из влюблённых хочет быть голубем, а другой должен по природе своей остаться воробьём. Как это несправедливо.Возникший клин между влюблёнными порой не вытащить из человеческих сердец. Гложет боль и досада, что одному из партнёров на дотянуться до красавца — голубя. После всего начинается практически неравная борьба между партнёрами любви, как между партнёрами по бизнесу или политическому противостоянию. Происходит постоянное сталкивание лбами или лоббирование.Почему это не понимает человечество, и каждый в отдельности человек? Каждый сверчок должен знать свой шесток. Проще говоря, должен знать своё место среди человеческого сообщества. Мнимость воображения иных людей доходит до абсурда. Они, как маньяки, пытаются утвердить себя любыми путями в сообществе. Но, если человек имеет мозг примитивизма, разве можно его допускать до создания семьи?! Разве можно ему доверить управлять людьми?! Разве можно его допускать к управлению государством?! Семья такое же маленькое государство, где нужно трудиться не менее, чем на человеческое сообщество.Но часто бывает так, что один из партнёров не может дотянуться по разуму до другого. Тогда наступает распадение семьи — и трагедия. Что же делать? И самым трагичным в этой жизни становится вопрос о детях. Как находить пары, чтобы они не занимались противоборством, а шли в ногу друг с другом, как упряжные кони. Пора уже поставить этот вопрос на уровне государственности. От семей зависит и благополучие России.