Ассоль — головна героїня повісті «пурпурові вітрила». ассоль — це дівчина, чия мрія стала дійсністю. ассоль рано втратила матір, і її виховав батько — суворий і замкнутий лонгрен. односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни лонгрен був жорстоким і безсердечним. він не врятував його, коли того відносило в море. а те, що через нього померла мері, мати ассоль, власник таверни промовчав. з тих пір ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. крім того, ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. за це її називали не інакше, як «корабельна ассоль». за вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. коли вона підросла, то стала справжньою красунею. все що ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. навіть лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря егля. уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. у її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. незабаром в селі каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і артур грей — капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про ассоль і втілив її в реальність. паспорт-характеристика образу ассоль родина. батько лонгрен, колишній моряк, мати мері, померла соціальний статус, матеріальний стан. донька моряка, бідна дитинство. самотність серед людей. тільки батько був для неї близькою людиною й створював атмосферу любові й родинного тепла. заняття, уміння: господарювала вдома, шила, продавати іграшки, спілкувалася з природою, мріяла ставлення оточуючих. більшість людей не розуміли її і не прагнули зрозуміти. тільки батькове серце билося в унісон із серцем ассоль. сприйняття навколишнього світу. відчувала красу природи, яка була для неї живою істотою, поетично сприймала оточуючий світ, у ній жило дві дівчини: одна донька матроса й ремісника, друга — «живий вірш». риси характеру: мрійлива, романтична, добра, працьовита, сильна духом, любить природу і розуміє її; турботлива донька складові щастя: віра в мрію; оптимізм; здатність протистояти труднощам; передчуття дива
однажды некрасова спросили: «– а каков будет конец “кому на руси жить хорошо”? » поэт долгое время молчал и , что уже само по себе предвещало необычный ответ. затем же он ответил: «– пья-но-му! ».
и действительно, в первоначальном замысле некрасова поэмы «кому на руси жить хорошо» счастье героев должно было поджидать их возле их же родных деревень – заплатова, дыряева и т.д. все эти деревни сообщались между собой тропинкой к кабаку, там-то странники и встречались с пьяницей, который рассказывал им о своей счастливой, хоть и беспутной жизни.
однако во время работы над поэмой (она продолжалась около 14 лет) автор изменил свой план, исключив из нее ряд первоначальных счастливцев и добавив взамен другие образы. поэтому в окончательном варианте «кому на руси жить хорошо» понимание счастья уже совершенно иное, и воплощено оно в образе «народного заступника», гриши добросклонова. для того, чтобы понять, каким же видел поэт народное счастье, рассмотрим образы счастливых в поэме «кому на руси жить хорошо» некрасова и проанализируем, почему никто из них не смог убедить странствующих мужиков в том, что он и правда счастлив.
джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
однажды некрасова спросили: «– а каков будет конец “кому на руси жить хорошо”? » поэт долгое время молчал и , что уже само по себе предвещало необычный ответ. затем же он ответил: «– пья-но-му! ».
и действительно, в первоначальном замысле некрасова поэмы «кому на руси жить хорошо» счастье героев должно было поджидать их возле их же родных деревень – заплатова, дыряева и т.д. все эти деревни сообщались между собой тропинкой к кабаку, там-то странники и встречались с пьяницей, который рассказывал им о своей счастливой, хоть и беспутной жизни.
однако во время работы над поэмой (она продолжалась около 14 лет) автор изменил свой план, исключив из нее ряд первоначальных счастливцев и добавив взамен другие образы. поэтому в окончательном варианте «кому на руси жить хорошо» понимание счастья уже совершенно иное, и воплощено оно в образе «народного заступника», гриши добросклонова. для того, чтобы понять, каким же видел поэт народное счастье, рассмотрим образы счастливых в поэме «кому на руси жить хорошо» некрасова и проанализируем, почему никто из них не смог убедить странствующих мужиков в том, что он и правда счастлив.