«Сказ о тульском косом левше и о стальной блохе» Николай Семёнович Лесков написал в 1881 году. Первоначальный замысел автора сводился к тому, чтобы «выдать» своё произведение за народную легенду, им записанную. Но обозначенный как рассказ старого оружейника, «Сказ… о левше» оказался настолько талантливым, что многие читатели приняли его за произведение устного народного творчества. Само слово «сказ» говорит о том, что повествование ведётся устно. Слушатели воспринимают интонацию рассказчика, речь, свободную от норм литературного языка, наполненную просторечными словами и оборотами. Первое, на что обращают внимание читатели, — это живой разговорный язык произведения. Рассказчик и герои употребляют слова в неверном значении: междоусобные разговоры — это разговоры между собой, коверкают звуки («грабоватый нос» вместо горбатый, «сугиб» вместо «сгиб»). Они соединяют плохо знакомые слова («бюстры» совместили бюсты и «люстры», «Мелкоскоп» — «микроскоп» и «мелко»). Иностранные слова переиначиваются на русским лад («пудинг» становится «студингом», «микроскоп» «мелкоскопом»). Однако неологизмы Лескова говорят читателю больше, чем правильно употреблённые слова. Они вызывают в нашем сознании целые образные картины. Так, слово «бюстры» не просто вобрало в себя два слова. Мы словно видим бальный зал во дворце, светлый и величественный. Это говорит о богатстве и образности народного мышления. Сама история левши тесно связана с фольклором. Ведь и до произведения Лескова существовали сказания о тульских мастерах. Выбор в качестве главного героя человека из народа также неслучаен. Левша воплотил в себе лучшие народные черты: талант, сообразительность, честность, благородство, любовь к родине. Однако его гибель также символизирует участь простого человека, ненужного государству и забытого им. Противопоставление власти и народа характерно для фольклорной традиции. Народ изображён одарённым и гениальным, а власть своевольна и жестока к нему. Левша любит родину и, умирая, думает о том, что нельзя ружья чистить кирпичом, «а то <…> они стрелять не годятся». Власти же безразличны к простому человеку, переживают только за собственное благополучие. Неслучайно читатели приняли «Левшу» Лескова за фольклорное произведение. Не только язык сказа, образ его главного героя и основные идеи оказались понятны простому человеку. Авторское отношение, неравнодушие и сочувствие народной доле, возможно, сильнее приближают произведение к читателю, чем все художественные
У Михайлика, героя повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» , дуже багато спільного із самим автором, адже твір автобіографічний. У повісті яскраво змальовані образи жителів українського села після Жовтневої революції, але в центрі – напівголодне життя Михайлика та його бідняцької родини.З дитинства хлопчика оточували люди духовно багаті, які вчили його розуміти красу природи та людини, глибини народної поезії та мудрості, учили бути людиною чесною, доброю й непохитною.Джерелом народної мудрості для Михайлика були, насамперед, його рідні: мати, бабуся, дідусь та батько. Коли хлопчик навчився читати, то прочитав безліч різних книжок, серед яких був і «Кобзар» Т. Шевченка. Дуже часто, забравшись на піч, він читав потайки, сховавши каганець, і до нього приходили царі та князі, запорожці, стрільці та чорти з відьмами. Любив він читати й сидячи біля ставу, а навколо відбувалася «казка весни». Поетична пам'ять хлопчика зберегла образи людей, їх риси, які стали багатим матеріалом для майбутньої творчості письменника. Подобалося Михайликові вчитися, цікавив хлопчика світ науки й знань. Неодноразово чула дитина такі слова: «Учись, Михайлик, учись... може, хоч ти не будеш таким темним. А вивчишся, не забудь нас...» На сторінках повісті «Щедрий вечір» Михайлик уже трохи старший, збагачений певним життєвим досвідом Як і раніше, для героя Стельмаха головним залишається навчання. А у вільний час хочеться побігати або покататися на ковзанах. Ще Михайлик мріє про модні галіфе.Дитячі мрії не заважають герою повісті: Михайлик завжди пам'ятає про те, що навколо панують розруха та злидні. Діти допомагають своїм батькам у скрутний час. Улітку Михайлик та Люба працюють: хлопчик жне та в'яже снопи, а дівчинка збирає липовий цвіт, заробляючи собі на зошити. Гордістю сповнюється серце дитини, коли вона оглядає перші свої снопи. Йому дуже хотілося зустріти когось і поділитися своєю радістю. Михайлик, ідучи по воду, так і випромінює щастя. Йому кортить розказати, що він не якийсь там пастушок, а справжній жнець. Але назустріч ніхто не трапляється: усі працюють у полі, бо день рік годує.Повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір» сповнені світла й доброти. Життя України у двадцяті роки минулого століття було непростим, скрути зазнавали дорослі й діти. Добре, що дитяча пам'ять головного героя всотує тільки найяскравіші, найщасливіші епізоди життя. Михайлика й Любу можна вважати щасливими дітьми. Тому Стельмах від імені Михайлика каже: «...і хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, у цім світі, де є зорі, і тихі вогники, і щедрі вечори.
У Михайлика, героя повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» , дуже багато спільного із самим автором, адже твір автобіографічний. У повісті яскраво змальовані образи жителів українського села після Жовтневої революції, але в центрі – напівголодне життя Михайлика та його бідняцької родини.З дитинства хлопчика оточували люди духовно багаті, які вчили його розуміти красу природи та людини, глибини народної поезії та мудрості, учили бути людиною чесною, доброю й непохитною.Джерелом народної мудрості для Михайлика були, насамперед, його рідні: мати, бабуся, дідусь та батько. Коли хлопчик навчився читати, то прочитав безліч різних книжок, серед яких був і «Кобзар» Т. Шевченка. Дуже часто, забравшись на піч, він читав потайки, сховавши каганець, і до нього приходили царі та князі, запорожці, стрільці та чорти з відьмами. Любив він читати й сидячи біля ставу, а навколо відбувалася «казка весни». Поетична пам'ять хлопчика зберегла образи людей, їх риси, які стали багатим матеріалом для майбутньої творчості письменника. Подобалося Михайликові вчитися, цікавив хлопчика світ науки й знань. Неодноразово чула дитина такі слова: «Учись, Михайлик, учись... може, хоч ти не будеш таким темним. А вивчишся, не забудь нас...» На сторінках повісті «Щедрий вечір» Михайлик уже трохи старший, збагачений певним життєвим досвідом Як і раніше, для героя Стельмаха головним залишається навчання. А у вільний час хочеться побігати або покататися на ковзанах. Ще Михайлик мріє про модні галіфе.Дитячі мрії не заважають герою повісті: Михайлик завжди пам'ятає про те, що навколо панують розруха та злидні. Діти допомагають своїм батькам у скрутний час. Улітку Михайлик та Люба працюють: хлопчик жне та в'яже снопи, а дівчинка збирає липовий цвіт, заробляючи собі на зошити. Гордістю сповнюється серце дитини, коли вона оглядає перші свої снопи. Йому дуже хотілося зустріти когось і поділитися своєю радістю. Михайлик, ідучи по воду, так і випромінює щастя. Йому кортить розказати, що він не якийсь там пастушок, а справжній жнець. Але назустріч ніхто не трапляється: усі працюють у полі, бо день рік годує.Повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір» сповнені світла й доброти. Життя України у двадцяті роки минулого століття було непростим, скрути зазнавали дорослі й діти. Добре, що дитяча пам'ять головного героя всотує тільки найяскравіші, найщасливіші епізоди життя. Михайлика й Любу можна вважати щасливими дітьми. Тому Стельмах від імені Михайлика каже: «...і хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, у цім світі, де є зорі, і тихі вогники, і щедрі вечори.
Объяснение: