Найдите в этом тексте выразительные средства (эпитеты, сравнения и т.д.): Дома он говорил очень мало и большею частию размышлял и думал, но о чем он думал, тоже разве Богу было известно. Хозяйством нельзя сказать чтобы он занимался, он даже никогда не ездил на поля, хозяйство шло как-то само собою. Когда приказчик говорил:
«Хорошо бы, барин, то и то сделать», — «Да, недурно», — отвечал он обыкновенно, куря трубку, которую курить сделал привычку, когда еще служил в армии, где считался скромнейшим, деликатнейшим и образованнейшим офицером. «Да, именно недурно», — повторял он. Когда приходил к нему мужик и, почесавши рукою затылок, говорил: «Барин, позволь отлучиться на работу, по́дать заработать», — «Ступай», — говорил он, куря трубку, и ему даже в голову не приходило, что мужик шел пьянствовать. Иногда, глядя с крыльца на двор и на пруд, говорил он о том, как бы хорошо было, если бы вдруг от дома провести подземный ход или чрез пруд выстроить каменный мост, на котором бы были по обеим сторонам лавки, и чтобы в них сидели купцы и продавали разные мелкие товары, нужные для крестьян. При этом глаза его делались чрезвычайно сладкими и лицо принимало самое довольное выражение, впрочем, все эти прожекты так и оканчивались только одними словами. В его кабинете всегда лежала какая-то книжка, заложенная закладкою на четырнадцатой странице, которую он постоянно читал уже два года. В доме его чего-нибудь вечно недоставало: в гостиной стояла прекрасная мебель, обтянутая щегольской шелковой материей, которая, верно, стоила весьма недешево; но на два кресла ее недостало, и кресла стояли обтянуты просто рогожею; впрочем, хозяин в продолжение нескольких лет всякий раз предостерегал своего гостя словами: «Не садитесь на эти кресла, они еще не готовы». В иной комнате и вовсе не было мебели, хотя и было говорено в первые дни после женитьбы: «Душенька, нужно будет завтра похлопотать, чтобы в эту комнату хоть на время поставить мебель».
рий Азагаров - четырнадцатилетний тапёр
(музыкант, играющий на праздниках музыку для увеселения гостей).
"Бледный, очень худощавый мальчик в подержанном мундирчике
реального училища.
Лицо у него было некрасивое, но выразительное и с очень
тонкими чертами; несколько наивный вид ему придавали вихры
темных волос, завивающихся «гнездышками» по обеим
сторонам высокого лба, но большие серые глаза — слишком
большие для такого худенького детского лица — смотрели умно,
твердо и не по-детски серьезно.
По первому впечатлению мальчику можно было дать лет
одиннадцать — двенадцать".
Его нанимают играть на ёлке в семью Рудневых- богатый и
хлебосольный дом, двери которого открыты для всей Москвы.
Старшая сестра, Лидия Руднева, иронично отнеслась к
маленькому музыканту, не поверив, что он может отыграть
целый вечер.
" — Если вам угодно, mademoiselle, то, кроме полек и кадрилей,
я играю еще все сонаты Бетховена, вальсы Шопена и рапсодии
Листа".
Юрий своей талантливой игрой доказывает насмешливой
красавице, что он - настоящий талант, который трогательно и
красиво играет любое музыкальное произведение: от классики
до увеселительных танцев.
В самый разгар праздника в залу, где играет маленький тапёр,
входит солидный, очень серьёзный человек в летах.
Юрию становится не по себе, он чувствует в его присутствии
непонятную робость - тем более, что пришедший гость
внимательно прислушивается к игре мальчика.
Он сыграть одну из рапсодий Листа, а после игры
в самом разгаре вечера забирает и увозит мальчика с собой.
Только одеваясь, Юрий узнаёт, что этот человек - великий
композитор Антон Григорьевич Рубинштейн.
Кто такой тапер У Куприна?
Это непрофессиональный музыкант, дилетант. Человек,
имеющий лишь косвенное отношение к настоящему искусству.
Однако другой оттенок приобретает это слово после
прочтения рассказа. История о талантливом музыканте,
который мог бы до последних дней своей жизни зарабатывать
на хлеб исполнением полек и кадрилей. Но участие доброго
человека изменило его жизнь.
Рассказ заканчивается тем, что Юрий под началом такого
великого учителя становится не менее известным
композитором.
Подробнее - на -
Объяснение:
ответ:Ні зір ясних мандрівні каравани,
Ні стрімкошоглі на морях човни,
Ні рицарі звитяжної війни,
Ні олені стрункі серед поляни,
Ні строф любовних плетиво кохане,
Ні вісті радісні із чужини,
Ні спів жіночий ранньої весни
В садах, де чисті гомонять фонтани, —
Ніщо поваби серцю не несе,
Бо згасло сонце і померкло все,
Разом із ним засипане землею.
В життя моє лиш смуток увійшов.
Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов,
Що краще був би не стрічався з нею.
Переклад Д. Паламарчука
І. Настроєвий лад поезії
Сонет навіює доволі невеселі почуття, тому що в ньому переважають нотки безвиході, яку переживає автор. Відчувається горе від втрати коханої, яке не дає повною мірою насолоджуватися життям, а навпаки, спонукає до думок про смерть: «Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов». Поезія викликає почуття апатії і байдужості, які досить складно подолати. Разом з тим, з’являється щире співчуття до автора, який так гостро переживає розлуку з коханою, бажання зарадити йому й припинити його страждання.
Значення першого рядка в сонеті відіграє вагому роль, адже вже в ньому починається перелік житейських радостей, якими не може насолоджуватися автор через розлуку з коханою. Акцент на негативності підсилюється анафорою «ні», яка починається із першого рядка. Таким чином ми вже з першого рядка усвідомлюємо, що йтиметься зовсім не про щасливі моменти, а саме про їхню відсутність, а точніше неможливість відчути їхню «повабу» і позитивний вплив.
Загалом перше враження від сонету доволі сильне і тривале. Навіть незважаючи на негативні нотки, все одно розумієш, що авторська майстерність неймовірна, і ти насолоджуєшся тим, як поет змальовує своє нещасливе кохання.
ІІ. Моделювання світу ліричного героя
Найголовнішим індикатором поетичного таланту є наявність, а головне доречність, художніх засобів. В цьому сонет гаємо доволі велику кількість тропів, які дозволяють зрозуміти почуття і світогляд ліричного героя. Найпоширенішими засобами є епітети: «ясних», «мандрівні», «стрімкощоглі», «звитяжної», «стрункі», «любовних», «кохане», «радісні»… Як бачимо, переважають позитивні і радісні почуття. Але варто розуміти, що це лише те, чого ліричний герой і не має, і саме тому воно видається настільки прекрасним і хорошим. Негатив життя особливо яскраво відчувається за до метафор «згасло сонце» чи «в моє життя лиш смуток увійшов». Стає зрозуміло, що сенс життя практично втрачений і єдиний шлях виплутатися знову ж таки «кликати смерть», що якнайкраще розповідає про світобачення героя. Велика увага також приділяється до сенсорних образів, які вказують не недосяжні «ясні» зорі, чи «спів жіночий» з «гомоном фонтанів». Все воно недосяжне з того часу, як «померкло все», а отже настала густа темрява, в якій і залишається ліричний герой .
Страждання героя тривають протягом усієї поезії, адже він не бачить шляхів уникнення того безрадісного існування, породженого безвихіддю смерті.
В сонеті наявне протиставлення почуттів – тих, які ліричний герой міг мати, і тих, через які це неможливо. Протягом усієї поезії відчувається ота внутрішня боротьба, яку відчуває ліричний герой, і де формальна перемога залишається за темрявою і смертю від нерозділеного кохання.
Не можна забувати, що важливу роль у передачі почуттів і настрою ліричного героя відіграють звукові образи. На жаль, про це судити важко, враховуючи те, що розглядається переклад, а не оригінал, в якому, вірогідно, переважали зовсім інші звуки, відповідно й символи, які вони несли.
Стосовно часо ліричного героя, то варто зазначити, що поетичних засобів, які би вказували на певну пору чи сезон, дуже мало. Лише можна зробити висновок, що метафора «згасло сонце» вказує на ніч. Можливо, не лише як час доби, а як узагальнений період депресії і страждань.
Останній рядок у цьому сонеті відіграє дуже важливу роль, він не лише є підсумком і висновком поезії, він несе у собі жаль ліричного героя. Тепер його муки настільки страшні, що він готовий узагалі викреслити з пам’яті свою кохану, але неспроможний цього зробити. І його відречення від неї «що краще був би не стрічався з нею» тільки підтверджує його поразку і залишає на реципієнта найглибше враження від цього нещасного кохання.
ІІІ. Архітектоніка поезії
Структура сонету побудована на викладі монологу ліричного «Я», адже йдеться про власні почуття ліричного героя, про які він власне і розповідає. Композиція твору закрита, тому що герой веде розповідь про себе і свої емоції, а риторичних звертань до уявного об’єкта немає, що свідчить саме про закритість структури. Ритмічна система – силабо-тонічна. Переважає п’ятистопний ямб. Рима – чоловіча і жіноча; неточна; багата. Римування – кільцеве.
Объяснение: