Творчість Йоганна Вольфганга Гете — найвище досягнення світової літератури Просвітництва, своєрідний підсумок усього, що було створено "віком розуму", а "Фауст" — найвище досягнення самого письменника. Його часто називають поетичним заповітом письменника людству. В основу сюжету покладено старовинну легенду про вченого, що уклав угоду з дияволом, але Гете суттєво переробляє сюжет, ставить питання, актуальні для його часу, а, як виявилось, вічні. Головна проблема книги визначена Ще в пролозі: це одвічні філософські питання "що таке людина", "в чому її суть". Фауст покликаний вирішити спір між Господом і Мефістофелем. Він пізнав книжну премудрість, але не зміг знайти відповіді на одвічні філософські питання. Суть протистояння Фауста і Мефістофеля в тому, що для людини головне: фізичне чи духовне, матеріальне чи ідеальне, моральність чи духовний занепад. У цьому протистоянні Гете показав свою впевненість у можливостях людини, її розуму, високий моральний потенціал. Мефістофель спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таємниці, дати найвищу насолоду, і якщо розум Фауста відмовиться боротися в суперечностях, якщо хоча б одну миттєвість він визначить як абсолютну істину, Мефістофель забирає його душу. Найвищу насолоду, найвище щастя людині дає кохання. Це одне з перших випробувань-спокус, якому підлягає Фауст. Мефістофель сподівається, що таким чином розбудить хтиву пристрасть Фауста, примусить забути про високий обов'язок людини. Але любовна історія розгортається зовсім не так, як планував чорт. Фауст і Маргарита щиро і палко покохали один одного, але відчувають складність і трагічність ситуації, в якій опинилися. Можливо, тому Фауст, хоча душа його захоплена,— він кохає Маргариту, не може сказати: "Зупинись, миттєвість!" Доля Маргарита трагічна: вона не тільки покинута коханим, вона вбила свою народжену дитину, ховаючись від суду людського, але кара не минула її. Останнє побачення Фауста і Маргарити — одна із найтрагічних сторінок світової поезії. Людський осуд, страждання від скоєних гріхів позбавили Маргариту розуму. Коли Фауст з'являється в темниці, де перебуває . приречена до страти Маргарита, вона наспівує дитячі пісеньки й лякається кожного звуку. Вона не впізнає Фауста, не вірить своєму щастю, що може бути врятована від страти. Вона говорить Фаусту про те, що немає гіршої долі, ніж вештатися з хворою совістю, і відмовляється покинути темницю. Фауст поривається залишитися з коханою, але дівчина проганяє його. Мефістофель, який скрізь супроводжує Фауста, дивлячись на Маргариту, каже, що вона буде на тому світі, як велика грішниця, засуджена. Але голос згори виправляє Мефістофеля: "Врятована". Образ Маргарити з'являється у поемі ще один раз, у фіналі. Душа Фауста після його смерті зустрічається з душею Маргарити, яка супроводжує його на небесах. Історія кохання Фауста і Маргарити доводить читачеві, що людина сама відповідає за свої вчинки. Совість і сумління, як би зневажливо не ставився до них Мефістофель, притаманні людині. А порушення моральних законів призводить до трагедії. Історія Фауста і Маргарити найяскравіша. Усі інші спокуси, які пропонує Мефістофель Фаусту, не справляють на читача такого сильного враження. Фауст захоплюється природою, кохається з найвідомішими жінками в історії людства, але насолода красою не заспокоює Фауста. Остання надія Фауста — це суспільна боротьба. Уже старий, знесилений, герой мріє, що "вільний народ буде жити на вільній землі", але він не бачить, що Мефістофель глузує з нього: навколо Фауста в землі порпаються не будівельники, а злі духи. Картина вільного народу, яка постає в його уяві, видається йому настільки грандіозною, що він міг би зупинити цю миттєвість. Життя покидає його, він падає, Мефістофель радіє, що зможе заволодіти душею Фауста, але в останню мить ангели забирають душу великого Фауста. На думку Ґете, життя Фауста виправдане саме тому, що він знайшов шлях до іння своєї душі. І хоча цей шлях дуже довгий і важкий, людина повинна іти ним попри всі спокуси "мефістофелів".
Отец Васи — второстепенный герой произведения Короленко «В дурном обществе». Образ героя интересен и необычен. Его можно назвать грубым и жестоким, но в глубине души он добрый.
Отец Васи — человек зрелого возраста, который работает судьей в провинциальном городе. Жители города его уважают, потому как он никогда не прогибается под «власть имущих» и судит справедливо. Герой страдает после смерти супруги, ему не хватает её поддержки и любви. Автор с особым интересом рассказывает об этом герое, которому присущи такие черты характера, как справедливость, строгость, честность, порядочность.
Тяжелое психологическое состояние и отчаяние откладывает отпечаток на отца Васи: он часто бывает апатичным и не уделяет внимание воспитанию своего отпрыска. Он считает Васю хулиганом , который влечет бессмысленное существование. Отец не замечает в сыне положительных черт, он воспринимает мальчика лишь с отрицательной стороны. Создается впечатление, что он окончательно охладевает к Васе.
Вася перестает любить свой дом, ребенок ощущает отчуждение к родным стенам , где вырос, а также перестает испытывать любовь к своему отцу. Все это происходит потому, что отец не уделяет сыну должного внимания. Строгость отца проявляется в эпизоде, когда Вася уносит без разрешения куклу сестры. Он запрещает сыну выходить из дома. Возможно, отношения отца и сына ухудшились ещё больше, если бы, не одно обстоятельство: однажды, к ним приходит Тыбурций с куклой и рассказывает про Марусю. Подарок для смертельно больного ребенка — очень трогательный момент. Этот эпизод заставляет читателя проникнуться к отцу Васи, потому как раскрываются положительные качества героя.
Отец Васи, несмотря на трагичные события, которые произошли с ним в жизни, остается верен своим принципам. Узнав о том, что Вася унес куклу из благородных целей, отец проникается уважением к родному сыну. Будучи человеком честным и справедливым, отец Васи понимает, что его сын на самом деле порядочный ребенок, ведь яблоко от яблони недалеко падает. Благородство отца отразилось в воспитании сына.
В основу сюжету покладено старовинну легенду про вченого, що уклав угоду з дияволом, але Гете суттєво переробляє сюжет, ставить питання, актуальні для його часу, а, як виявилось, вічні. Головна проблема книги визначена Ще в пролозі: це одвічні філософські питання "що таке людина", "в чому її суть". Фауст покликаний вирішити спір між Господом і Мефістофелем. Він пізнав книжну премудрість, але не зміг знайти відповіді на одвічні філософські питання.
Суть протистояння Фауста і Мефістофеля в тому, що для людини головне: фізичне чи духовне, матеріальне чи ідеальне, моральність чи духовний занепад. У цьому протистоянні Гете показав свою впевненість у можливостях людини, її розуму, високий моральний потенціал.
Мефістофель спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таємниці, дати найвищу насолоду, і якщо розум Фауста відмовиться боротися в суперечностях, якщо хоча б одну миттєвість він визначить як абсолютну істину, Мефістофель забирає його душу. Найвищу насолоду, найвище щастя людині дає кохання. Це одне з перших випробувань-спокус, якому підлягає Фауст. Мефістофель сподівається, що таким чином розбудить хтиву пристрасть Фауста, примусить забути про високий обов'язок людини. Але любовна історія розгортається зовсім не так, як планував чорт. Фауст і Маргарита щиро і палко покохали один одного, але відчувають складність і трагічність ситуації, в якій опинилися. Можливо, тому Фауст, хоча душа його захоплена,— він кохає Маргариту, не може сказати: "Зупинись, миттєвість!" Доля Маргарита трагічна: вона не тільки покинута коханим, вона вбила свою народжену дитину, ховаючись від суду людського, але кара не минула її. Останнє побачення Фауста і Маргарити — одна із найтрагічних сторінок світової поезії. Людський осуд, страждання від скоєних гріхів позбавили Маргариту розуму. Коли Фауст з'являється в темниці, де перебуває . приречена до страти Маргарита, вона наспівує дитячі пісеньки й лякається кожного звуку. Вона не впізнає Фауста, не вірить своєму щастю, що може бути врятована від страти. Вона говорить Фаусту про те, що немає гіршої долі, ніж вештатися з хворою совістю, і відмовляється покинути темницю. Фауст поривається залишитися з коханою, але дівчина проганяє його. Мефістофель, який скрізь супроводжує Фауста, дивлячись на Маргариту, каже, що вона буде на тому світі, як велика грішниця, засуджена. Але голос згори виправляє Мефістофеля: "Врятована". Образ Маргарити з'являється у поемі ще один раз, у фіналі. Душа Фауста після його смерті зустрічається з душею Маргарити, яка супроводжує його на небесах.
Історія кохання Фауста і Маргарити доводить читачеві, що людина сама відповідає за свої вчинки. Совість і сумління, як би зневажливо не ставився до них Мефістофель, притаманні людині. А порушення моральних законів призводить до трагедії. Історія Фауста і Маргарити найяскравіша. Усі інші спокуси, які пропонує Мефістофель Фаусту, не справляють на читача такого сильного враження. Фауст захоплюється природою, кохається з найвідомішими жінками в історії людства, але насолода красою не заспокоює Фауста.
Остання надія Фауста — це суспільна боротьба. Уже старий, знесилений, герой мріє, що "вільний народ буде жити на вільній землі", але він не бачить, що Мефістофель глузує з нього: навколо Фауста в землі порпаються не будівельники, а злі духи. Картина вільного народу, яка постає в його уяві, видається йому настільки грандіозною, що він міг би зупинити цю миттєвість. Життя покидає його, він падає, Мефістофель радіє, що зможе заволодіти душею Фауста, але в останню мить ангели забирають душу великого Фауста.
На думку Ґете, життя Фауста виправдане саме тому, що він знайшов шлях до іння своєї душі. І хоча цей шлях дуже довгий і важкий, людина повинна іти ним попри всі спокуси "мефістофелів".
Отец Васи — второстепенный герой произведения Короленко «В дурном обществе». Образ героя интересен и необычен. Его можно назвать грубым и жестоким, но в глубине души он добрый.
Отец Васи — человек зрелого возраста, который работает судьей в провинциальном городе. Жители города его уважают, потому как он никогда не прогибается под «власть имущих» и судит справедливо. Герой страдает после смерти супруги, ему не хватает её поддержки и любви. Автор с особым интересом рассказывает об этом герое, которому присущи такие черты характера, как справедливость, строгость, честность, порядочность.
Тяжелое психологическое состояние и отчаяние откладывает отпечаток на отца Васи: он часто бывает апатичным и не уделяет внимание воспитанию своего отпрыска. Он считает Васю хулиганом , который влечет бессмысленное существование. Отец не замечает в сыне положительных черт, он воспринимает мальчика лишь с отрицательной стороны. Создается впечатление, что он окончательно охладевает к Васе.
Вася перестает любить свой дом, ребенок ощущает отчуждение к родным стенам , где вырос, а также перестает испытывать любовь к своему отцу. Все это происходит потому, что отец не уделяет сыну должного внимания. Строгость отца проявляется в эпизоде, когда Вася уносит без разрешения куклу сестры. Он запрещает сыну выходить из дома. Возможно, отношения отца и сына ухудшились ещё больше, если бы, не одно обстоятельство: однажды, к ним приходит Тыбурций с куклой и рассказывает про Марусю. Подарок для смертельно больного ребенка — очень трогательный момент. Этот эпизод заставляет читателя проникнуться к отцу Васи, потому как раскрываются положительные качества героя.
Отец Васи, несмотря на трагичные события, которые произошли с ним в жизни, остается верен своим принципам. Узнав о том, что Вася унес куклу из благородных целей, отец проникается уважением к родному сыну. Будучи человеком честным и справедливым, отец Васи понимает, что его сын на самом деле порядочный ребенок, ведь яблоко от яблони недалеко падает. Благородство отца отразилось в воспитании сына.