На смену последнему дню перед рождеством приходит ясная морозная ночь. дивчины и парубки ещё не вышли колядовать, и никто не видел, как из трубы одной хаты пошёл дым и поднялась ведьма на метле. она черным пятнышком мелькает в небе, набирая звезды в рукав, а навстречу ей летит черт, которому «последняя ночь осталась шататься по белому свету». укравши месяц, черт прячет его в карман, предполагая, что наступившая тьма удержит дома богатого козака чуба, приглашённого к дьяку на кутю, и ненавистный черту кузнец вакула (нарисовавший на церковной стене картину страшного суда и посрамляемого черта) не осмелится прийти к чубовой дочери оксане. покуда черт строит ведьме куры, вышедший из хаты чуб с кумом не решаются, пойти ль к дьячку, где за варенухой соберётся приятное общество, или ввиду такой темноты вернуться домой, — и уходят, оставив в доме красавицу оксану, принаряжавшуюся перед зеркалом, за чем и застаёт ее вакула. суровая красавица насмехается над ним, ничуть не тронутая его нежными речами. раздосадованный кузнец идёт отпирать дверь, в которую стучит сбившийся с дороги и утративший кума чуб, решив по случаю поднятой чёртом метели вернуться домой. однако голос кузнеца наводит его на мысль, что он попал не в свою хату (а в похожую, хромого левченка, к молодой жене коего, вероятно, и пришёл кузнец), чуб меняет голос, и сердитый вакула, надавав тычков, выгоняет его. побитый чуб, разочтя, что из собственного дома кузнец, стало быть, ушёл, отправляется к его матери, солохе. солоха же, бывшая ведьмою, вернулась из своего путешествия, а с нею прилетел и черт, обронив в трубе месяц. стало светло, метель утихла, и толпы колядующих высыпали на улицы. девушки прибегают к оксане, и, заметив на одной из них новые расшитые золотом черевички, оксана заявляет, что выйдет замуж за вакулу, если тот принесёт ей черевички, «которые носит царица». меж тем черта, разнежившегося у солохи, спугивает голова, не пошедший к дьяку на кутю. черт проворно залезает в один из мешков, оставленных среди хаты кузнецом, но в другой приходится вскоре полезть и голове, поскольку к солохе стучится дьяк. нахваливая достоинства несравненной солохи, дьяк вынужден залезть в третий мешок, поскольку является чуб. впрочем, и чуб полезает туда же, избегая встречи с вернувшимся вакулой. покуда солоха объясняется на огороде с пришедшим вослед козаком свербыгузом, вакула уносит мешки, брошенные посреди хаты, и, опечаленный размолвкой с оксаною, не замечает их тяжести. на улице его окружает толпа колядующих, и здесь оксана повторяет своё издевательское условие. бросив все, кроме самого малого, мешки посреди дороги, вакула бежит, и за ним уж ползут слухи, что он то ли повредился в уме, то ли повесился. вакула приходит к запорожцу пузатому пацюку, который, как поговаривают, «немного сродни черту». застав хозяина за поеданием галушек, а затем и вареников, кои сами лезли пацюку в рот, вакула робко спрашивает дороги к черту, полагаясь на его в своём несчастье. получив туманный ответ, что черт у него за плечами, вакула бежит от лезущего ему в рот скоромного вареника. предвкушая лёгкую добычу, черт выскакивает из мешка и, сев на шею кузнеца, сулит ему этой же ночью оксану. хитрый кузнец, ухватив черта за хвост и перекрестив его, становится хозяином положения и велит черту везти себя «в петембург, прямо к царице». найдя о ту пору кузнецовы мешки, девушки хотят отнести их к оксане, чтоб посмотреть, что же наколядовал вакула. они идут за санками, а чубов кум, призвав в подмогу ткача, волочит один из мешков в свою хату. там за неясное, но соблазнительное содержимое мешка происходит драка с кумовой женой. в мешке же оказываются чуб и дьяк. когда же чуб, вернувшись домой, во втором мешке находит голову, его расположенность к солохе сильно уменьшается. кузнец, прискакав в петербург, является к запорожцам, проезжавшим осенью через диканьку, и, прижав в кармане черта, добивается, чтоб его взяли на приём к царице. дивясь роскоши дворца и чудной живописи по стенам, кузнец оказывается перед царицею, и, когда спрашивает она запорожцев, приехавших просить за свою сечь, «чего же хотите вы? », кузнец просит у ней царских ее башмачков. тронутая таковым простодушием, екатерина обращает внимание на этот пассаж стоящего поодаль фонвизина, а вакуле дарит башмачки, получив кои он почитает за благо отправиться восвояси. в селе в это время диканьские бабы посередь улицы спорят, каким именно образом наложил на себя руки вакула, и дошедшие об том слухи смущают оксану, она плохо спит ночь, а не найдя поутру в церкви набожного кузнеца, готова плакать. кузнец же попросту проспал заутреню и обедню, а пробудившись, вынимает из сундука новые шапку и пояс и отправляется к чубу свататься. чуб, уязвлённый вероломством солохи, но прельщённый подарками, отвечает согласием. ему вторит и вошедшая оксана, готовая выйти за кузнеца «и без черевиков». обзаведшись семьёй, вакула расписал свою хату красками, а в церкви намалевал черта, да «такого гадкого, что все плевали, когда проходили мимо»
пушкін у посвяті назвав твір *евгеній онегин* «вільним романом». і справді, перше, що вражає кожного читача цього роману,— свобода. вона відчувається в усьому. вірші роману легкі, невимушені, наче автор зовсім не докладав зусиль, щоб створити їх. а між тим, роман — подвижницька праця, подвиг семи років. яка складається з тисяч віршових рядків, вийшла напрочуд легкою і вишуканою. у романі «євгеній онєгін» представлені всі рівні російського життя: тут і вищий світ петербурга, і дворяни-самітники, і провінційне товариство, і кріпаки ленських, і громадське життя (театр, ), і приватний, сімейний побут, і народні гадання, і «золота молодь», і селянин, що їде до міста, і різноманітні картини природи. енциклопедичне охоплення російської дійсності стало можливим завдяки особливому прийому — наявності образу автора. автор-оповідач виступає в різних особах: він друг і хороший знайомий онєгіна, покровитель і захисник тетяни, поет, що експериментує з новими принципами зображення дійсності, він свідок подій, що відбуваються в романі. образ автора сприяє розширенню часових і просторових меж роману, створює атмосферу вільної сюжетної та композиційної активності. автор звертається до читачів, скеровує їхню увагу, пояснює події, тобто налагоджує взаємодію автора й читача. іноді автор, як політик, звертає увагу на причину розорення поміщиків, збіднення селян. розуміє, що не можна старими вийти з економічної кризи, розмірковує про демократизм заходу. його цікавить і стан сучасної йому освіти, і доля жінки в суспільстві. автор не скутий заданою темою, він вільний у своїх роздумах і тому є цікавим співрозмовником. онєгін — характер індивідуальний. розкрити саме індивідуальність онєгіна пушкіну є принцип контрасту. онєгін не тільки протиставляється «світу», але й героям, близьким до нього,— ленському, тетяні. на принципі контрасту будував пушкін і образ тетяни. романом «євгеній онєгін» розпочався процес розквіту російської літератури, який вивів її на чільне місце у світовому літературному процесі. проблема, яку поставив пушкін у романі,— людина й сучасність, «герой сучасності» — стане однією з провідних у російській літературі хіх століття.
пушкін у посвяті назвав твір *евгеній онегин* «вільним романом». і справді, перше, що вражає кожного читача цього роману,— свобода. вона відчувається в усьому. вірші роману легкі, невимушені, наче автор зовсім не докладав зусиль, щоб створити їх. а між тим, роман — подвижницька праця, подвиг семи років. яка складається з тисяч віршових рядків, вийшла напрочуд легкою і вишуканою. у романі «євгеній онєгін» представлені всі рівні російського життя: тут і вищий світ петербурга, і дворяни-самітники, і провінційне товариство, і кріпаки ленських, і громадське життя (театр, ), і приватний, сімейний побут, і народні гадання, і «золота молодь», і селянин, що їде до міста, і різноманітні картини природи. енциклопедичне охоплення російської дійсності стало можливим завдяки особливому прийому — наявності образу автора. автор-оповідач виступає в різних особах: він друг і хороший знайомий онєгіна, покровитель і захисник тетяни, поет, що експериментує з новими принципами зображення дійсності, він свідок подій, що відбуваються в романі. образ автора сприяє розширенню часових і просторових меж роману, створює атмосферу вільної сюжетної та композиційної активності. автор звертається до читачів, скеровує їхню увагу, пояснює події, тобто налагоджує взаємодію автора й читача. іноді автор, як політик, звертає увагу на причину розорення поміщиків, збіднення селян. розуміє, що не можна старими вийти з економічної кризи, розмірковує про демократизм заходу. його цікавить і стан сучасної йому освіти, і доля жінки в суспільстві. автор не скутий заданою темою, він вільний у своїх роздумах і тому є цікавим співрозмовником. онєгін — характер індивідуальний. розкрити саме індивідуальність онєгіна пушкіну є принцип контрасту. онєгін не тільки протиставляється «світу», але й героям, близьким до нього,— ленському, тетяні. на принципі контрасту будував пушкін і образ тетяни. романом «євгеній онєгін» розпочався процес розквіту російської літератури, який вивів її на чільне місце у світовому літературному процесі. проблема, яку поставив пушкін у романі,— людина й сучасність, «герой сучасності» — стане однією з провідних у російській літературі хіх століття.