Найти все изобразительно-выразительные средства, выписать, указать их функции в следующем стихотворении Николая Тряпкина:
Свет ты мой робкий, таинственный свет! Нет тебе слов и названия нет. Звуки пропали. И стихли кусты. Солнце в дыму у закатной черты. Парус в реке не шелохнется вдруг. Прямо в повис виадук. Равны права у небес и земли, Город, как воздух, бесплотен вдали... Свет ты мой тихий, застенчивый свет! Облачных стай пропадающий след. Вечер не вечер, ни тьмы, ни огня. Молча стою у закатного дня. В робком дыму, изогнувшись, как лук, Прямо в повис виадук. Равны права у небес и земли. Желтые блики на сердце легли.Сколько над нами провеяло лет? Полдень давно проводами пропет. Сколько над нами провеяло сил? Дым реактивный, как провод, застыл. Только порою, стеклом промелькав, Там вон беззвучно промчится состав. Молча стою у закатного дня... Свет ты мой тихий! Ты слышишь меня? Свет ты мой робкий! Таинственный свет! Нет тебе слов и названия нет. Звуки пропали. И стихли кусты. Солнце в дыму у закатной черты
Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Як зазначив Стефан Малларме, все єство поетів заполонила думка про Книгу, де було б “орфічне потрактування Землі, справжнє призначення поета і найвища мета літературного дійства – бути знаряддям Духу”. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу.
З глибокої давнини людині притаманне символічне розуміння світу. Одна концепція символу склалася лише в епоху романтизму – у творах І.Канта, Ф.Крейцера, Й.-В.Гете, Ф.Шиллінга. Німецькі романтики зробили вагомий внесок у розвиток теорії, показавши багатозначність символу, його здатність втілювати “ загальну Ідею”.
Відлуння німецької романтичної філософії символу досягло і Франції.
Французька романтична лірика середини ХІХ ст. підготувала перехід до якісно нового етапу літератури – символізму, який став результатом поступового розвитку мистецтва.
Як літературна течія символізм сформувався у французькій поезії 70-80 років ХІХ ст. і розвивався до початку ХХ ст. Історію французького символізму поділяють на три етапи. Перший – 70-ті –друга половина 80-х років ХІХ ст. – період становлення напряму. У цей час С.Малларме організував літературний салон для молодих поетів, які шукали у віршах засоби розкриття “цілісних емоцій” та навіювання настроїв. У 1886 році була опублікована стаття Ж.Мореаса “Літературний маніфест. Символізм”, яка містила програму нової течії в ліриці. Поетичні відкриття збагачували твори П.Верлена, С.Малларме, А.Рембо та інших ліриків Франції.
Символізм активно розвивався протягом другого етапу у 80-90-ті роки. Період підйому засвідчили твори Ф.Вьєле-Гріффене, А. де Реньє, Е.Рейно, Е.Верхарна, Ш.Моріса, С.Малларме, Г.Кана, М.Метерлінка.
У третій період відбувається спад символізму, символістський рух у Франції поступово згасає. Хоча у цей час багато письменників ще активно працювали, але етстетика символістів уже не задовольняла письменників, які шукали нових форм. Французький символізм був значною яскравою і цікавою епохою в поезії з неповторними художніми відкриттями і лутературними знахідками.
Французькі символісти проголосили існування кількох світів: реального ( об’єктивного), духовного ( суб’єктивного) та ідеального ( світу вічних ідей). На їхню думку, матеріальна природа – лише оболонка для духовної субстанції, яку має звільнити поет, щоб спрямувати її на пошук вічної Ідеї, Краси та Гармонії.
Одним з найважливіших принципів символістської поезії є сугестія (лат. suggestio – натяк, навіювання). Французькі символісти започаткували створення таких образів і символів, які навіювали певні настрої, асоціації та аналогії читачам. Поети не виказували своєї думки безпосередньо, нічого не з’ясовували до кінця, не робили висновків і тим більше не повчали. Вони давали змогу читачам самим “домислити і завершити написане”.
Хотя А. Платонов в рассказах не описывает военные действия, но война всё же незримо присутствует, как тень смерти, как угроза, символ зла и горя. В рассказе "Никита" присутствие войны проявляется через несколько признаков. Первый - маленький мальчик остаётся дома один постоянно, потому что женщины в то время были единственными работниками, за исключением ещё только стариков и взрослых детей. Второй - на улице никого, потому что всё работо население в поле. Третий - отца Никиты нет дома: он на войне; в конце рассказа отец возвращается к своей семье и начинает поправлять пришедшее в запустение своё домашнее хозяйство.
У Афони отца не было, так как он ушел на фронт и не вернулся. Платонов пишет: "Каждый день мать ожидала, что отец вернется, а его не было и нет". Но Афоня и мать продолжают ждать, а дед уговаривает мальчика собрать лекарственные травы для раненных бойцов. "Отец-то твой ведь на войне; вдруг поранят его, или он от болезни ослабнет, вот его и полечат лекарством. "